Справа № 183/5406/16
№ 2/183/47/21
10 лютого 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря судового засідання Нейматової Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Дніпровської міської ради, треті особи - Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки, -
29 вересня 2016 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з вищезазначеним позовом,в обґрунтування якого посилався на встановлення факту того, що Піщанська сільська рада, із перевищенням своїх повноважень, розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду, розташованою за межами населеного пункту с. Піщанка, Новомосковського району Дніпропетровської області, що в подальшому призвело до незаконного відчуження земель державної власності на користь фізичної особи, чим порушені майнові права та охоронювані законом інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо вказаних земель, оскільки відповідно до п. 5 ст. 122 ЗК України саме остання є органом, уповноваженим розпоряджатися землями державної власності.
Так, згідно листа Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 19.09.2016 за вих. № 41-4167/0/2-16 остання не делегувала повноважень Піщанській сільській раді щодо розпорядження землями державного лісового фонду, які розташовані за межами населеного пункту с. Піщанка.
Про наявність спірного пункту незаконного рішення сільської ради адміністрація дізналася лише з листа Новомосковської місцевої прокуратури від 06.09.2016 року за вих. № 01-84-2382.
З огляду на викладене, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією не вживалися заходи щодо скасування незаконного рішення Піщанської сільської ради, визнання недійсним державного акту та повернення спірної земельної ділянки, що свідчить про неналежне здійснення зазначеним органом наданих законом повноважень і є підставою для представництва інтересів держави органами прокуратури.
Встановлено, що п. 53 рішенням Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12.03.2008 р. «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, на території АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності серії ЯЕ № 980253 від 31.03.2008 року; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:014:0048.
Прокурор зазначив в заяві, що пункт 53 рішення Піщанської сільської ради від 12.03.2008 № 1-18-У прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Кодексу.
Спірна земельна ділянка площею 0.25 га, що розташована по АДРЕСА_2 , яка передана у власність ОСОБА_1 , не є комунальною власністю, а відноситься до земель державної власності.
Вказаний факт підтверджується інформацією ДП «Новомосковська лісове господарство» № 105 від 09.09.2016 року, згідно якої спірна земельна ділянка відноситься до земель 75 кварталу, 2 виділ, які відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Новомосковськ лісове господарство», розроблених у 2004 році Київською експедицією ВО «Укрдержліспроект», відносяться до земель Державного лісового фонду, що знаходяться у постійному користуванні зазначеного державного лісогосподарського підприємства.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України до одержання в установленому законом порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Факт належності спірної земельної ділянки ДП «Новомосковський лісгосп» встановлений постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року у справі № 20/5005/9915/2012.
Крім того, спірна земельна ділянка не вилучалась із земель Державної власності лісогосподарського призначення і на час прийняття Піщанською сільською радою рішення про її надання у власність знаходилась у користуванні ДП «Новомосковський лісгосп».
Приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 1223285500:03:014:0048) для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, Піщанська сільська рада, всупереч вимогам ст. 20 Земельного Кодексу України, фактично безпідставно та неправомірно, без додержання встановлених законодавством вимог щодо процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, змінила цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та незаконно розпорядилась зазначеною земельною ділянкою, в той час, як відповідно до ст.ст. 13, 17 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2008 року), розпорядження землями державної власності відноситься до повноважень Кабінету Міністрів країни та місцевих державних адміністрації в межах, визначених цим Кодексом.
Водночас, в порушення ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 19.06.2003 року), ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції від 17.06.2004 року), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1223285500:03:014:0048, у зв'язку зі зміною її цільового призначення не розроблявся і у встановленому законом порядку не погоджувався.
Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Враховуючи, що земельна ділянка надана ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 13, 17, 20 Земельного кодексу України, тобто незаконно, п. 53 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12.03.2008 року та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980253 від 31.03.2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 , підлягають визнанню недійсними.
Оскільки орган, уповноважений розпоряджатися землями державної власності, своєї згоди на передачу земельної ділянки державного лісового фонду у власність громадянці ОСОБА_1 не надавав і Піщанську сільську раду на це не уповноважував, то земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею повноважного органу і має бути повернута власнику у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 388 ЦК України, яким визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В зв'язку з наведеним, прокурор в позові просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати п. 53 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 980253 від 31 березня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01073;
- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, за адресою: АДРЕСА_2 , у власність Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Разом з позовною заявою керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 1223285500:03:014:0048, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980253 від 31.03.2008 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01073 та заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо зазначеної земельної ділянки, в тому числі відчужувати її.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2016 року відкрите провадження у справі.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2016 року заява керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації про забезпечення позову задоволена частково, накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 1223285500:03:014:0048, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980253 від 31.03.2008 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01073.
24 листопада 2016 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з уточненим позовом, в якому просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати п. 53 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 980253 від 31 березня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01073;
- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, за адресою: АДРЕСА_2 ,державі в особі Державного підприємства «Новомосковське лісове господарство».
Ухвалою суду від 18 липня 2018 року провадження у справі було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду України справи № 183/1617/16 за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , треті особи - Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним державних актів, витребування земельної ділянки.
03 лютого 2017 року прокурор звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати позов в первісній редакції, тобто від 29 вересня 2016 року.
Ухвалою суду від 07 серпня 2018 року провадження у справі було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду України справи № 183/1617/16 за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , треті особи - Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним державних актів, витребування земельної ділянки.
Ухвалою суду від 29 липня 2019 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.
14 січня 2020 року суду надано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04 вересня 2018 року, з якої вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла відповідач ОСОБА_1 в м. Дніпрі, про що 04 вересня 2018 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис № 1701.
У зв'язку з цим, ухвалою суду від 14 січня 2020 року зобов'язано Третю Дніпропетровську державну нотаріальну контору надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 14 січня 2020 року зупинено провадження у справі для залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 29 травня 2020 року провадження у справі поновлено, до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 залучено Дніпровську міську раду.
Таким чином, судом розглядалися позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Дніпровської міської ради, треті особи - Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки (в первісній редакції від 29 вересня 2016 року).
В судовому засіданні прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема звернувся до суду з запереченнями на заяву про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначав, строк позовної давності щодо вимог про визнання рішення незаконним та його скасування не пропущений, через те, що згідно правових позицій Верховного Суду України, прокурор виступає в даному випадку на захист інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка про порушення права лише дізналася після залучення її у справах, що розглядалися Новомосковським міськрайонним судом з аналогічних підстав, одним з належних відповідачів. Крім того, підставою скасування оспорюваного рішення є постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року справа № 20/5005/9915/2012, а тому вважає, що строк позовної давності не пропущений. Щодо вимог про витребування майна з чужого, незаконного володіння, то строк позовної давності до таких вимог не застосовується. А тому просив суд позов задовольнити, вподальшому звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.
Дніпропетровська обласна державна адміністрація, в інтересах якої прокурором подано позов, в своїх поясненнях просила суд розглядати справу без участі представника адміністрації, позов прокурора підтримує в повному обсязі. Щодо строків позовної давності, заявлених відповідачем, зазначила, що у всіх справах, на які посилається відповідач Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, прокурор звертався в інтересах Новомосковської районної державної адміністрації, а тому про порушення права, Дніпропетровській обласній державній адміністрації стало відомо лише після залучення їх належним позивачем. А тому строк позовної давності в даному випадку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією не пропущений.
Представник відповідача Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності суду не надав. В той же час звернувся з відзивом на позовну заяву, в обґрунтування якого посилався на те, що сільська рада діяла у відповідності до законодавства України та в межах повноважень. Крім того, подав заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначив, що прокурору було відомо про порушення права, що вбачається з наявності в провадженні цього ж суду інших справ, за якими провадження були відкриті за позовом прокурора ще у 2012 році, та стосувалися 74 та 75 кварталу земель державної власності ДП «Новомосковський лісгосп». А згідно висновку, долученого до відзиву вбачається, що Дніпропетровським обласним центром охорони історико-культурних цінностей ще у 2008 року надавався висновок погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У зв'язку з чим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Представник відповідача Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про слухання справи без його участі та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області в судовому засідання підтримав позовні вимоги прокурора, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях. Просив позов задовольнити, в подальшому звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.
Представник третьої особи - Державного підприємства «Новомосковське лісове господарство» в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги прокурора підтримав в повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 2 ст. 121 Конституції України, та п. 2 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Так, відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Прокурор у позові посилав на те, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація не вживала заходів для скасування оскарженого рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки, що й зумовило звернення до суду з позовом у цій справі.
Дніпропетровська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювала.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що прокурор має право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яке набрало законної сили, встановлено, що рішеннями Піщанської сільської ради №№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У від 29 грудня 2007 року незаконно були вилучені із земель лісового фонду та введено у межі села Піщанка, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталу державного підприємства «Новомосковський лісгосп», зазначені рішення цією постановою визнані недійсними та скасовані. А тому земельні ділянки 74 та 75 кварталу належать до складу земель державної власності.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України (в редакції від 2003 року) та ст. 82 ЦПК України (в поточній редакції) - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, не потребують доказуванню обставини, щодо незаконності рішень Піщанської сільської ради за №№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У від 29 грудня 2007 року, якими незаконно були вилучені із земель лісового фонду та введено у межі села Піщанка, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталу державного підприємства «Новомосковський лісгосп».
Із зазначених земель рішенням Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » передано у власність громадян 133 земельні ділянки.
Пунктом 53 зазначеного рішення ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,25 га на території АДРЕСА_2 .
Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку посвідчено Державним актом серії ЯЕ № 980253 від 31 березня 2008 року, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67535880 від 07 вересня 2016 року.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним Кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного Кодексу України).
За основним цільовим призначенням Земельний Кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового Кодексу України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України доодержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно інформації ДП «Новомосковська лісове господарство» № 105 від 09 вересня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до земель 75 кварталу, 2 виділ, які відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Новомосковськ лісове господарство», розроблених у 2004 році Київською експедицією ВО «Укрдержліспроект», відносяться до земель Державного лісового фонду, що знаходяться у постійному користуванні зазначеного державного лісогосподарського підприємства.
Отже, спірна земельна ділянка площею 0.25 га, що розташована по АДРЕСА_2 , яка передана у власність ОСОБА_1 , не є комунальною власністю, а відноситься до земель державної власності.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Відповідно до частини п'ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.
Отже, згідно з наведеними приписами, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили встановлено, що земельні ділянки 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство» є власністю держави, тоді як Піщанська сільська рада на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі села Піщанки та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Зазначеною постановою Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав недійсними та скасував вказані рішення Піщанської сільської ради, оскільки держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.
Враховуючи висновки Дніпропетровського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 щодо визнання недійсними та скасування рішень Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, суд дійшов переконання, що рішення № 1-18-У від 12 березня 2008 в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки лісового фонду державної власності прийнято Піщанською сільською радою з перевищенням своїх повноважень.
Посилання представника відповідача Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року у справі № 23/5005/16619/2011, який відмовив у задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування оскарженого рішення, судом не приймаються до уваги, оскільки на момент ухвалення зазначеного рішення ще не були скасовані рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, на підставі яких вона незаконно вилучила спірну земельну ділянку із земель лісового фонду, а їх цільове призначення змінила на землі житлової і громадської забудови. При цьому Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 23/5005/16619/2011 питання законності включення спірної земельної ділянки до меж села Піщанки та зміни їх категорії за цільовим призначенням із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не з'ясовував. Крім того, у справі № 23/5005/16619/2011 не брали участь всі особи, щодо прав та обов'язків яких Господарський суд Дніпропетровської області встановив обставини.
Таким чином, рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі села Піщанки земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.
Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.
З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, відсутність у справі № 183/1617/16 (що була переглядом Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року) такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 53 оскарженого рішення ОСОБА_1 свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки 74 і 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство». Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду України від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 53 оскарженого рішення належить відмовити.
Посилання представника відповідача Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки рішення Піщанської сільської ради оскаржувалось органами прокуратури з 2009 року, судом не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.
Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
В разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Піщанська сільська рада заявила про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог, тоді як відповідач ОСОБА_1 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а в подальшому - її правонаступник Дніпровська міська рада, не заявляли про сплив позовної давності щодо пред'явлених до них вимог.
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).
Прокурор у даній справі пред'явив три позовні вимоги про: визнання неправомірним і скасування пункту 53 оскарженого рішення; визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 ; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 . Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а друга та третя - до ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд зазначає, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Тобто початок перебігу строку позовної давності в даній справі рахується з моменту, коли Дніпропетровська обласна державна адміністрація дізналась від прокурора про те, що спірна земельна ділянка належить до земель держаного лісового фонду, а саме у вересні 2016 року (лист від 06 вересня 2016 року за вих. № 01-84-2382), а тому позивачем не було пропущено строк позовної давності для пред'явлення даних вимог.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним державного акту суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої статті 116 ЗК України доповнений словами «або за результатами аукціону»).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 року стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).
Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи спір по суті в частині заявлених позовних вимог про витребування земельної ділянки, суд дійшов такого висновку.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168)).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07))
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:
Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п'ять років, перш ніж були пред'явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Як вже встановлено вище, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а відповідач ОСОБА_1 , є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оскарженого рішення.
Оскаржене рішення Піщанська сільська рада прийняла, керуючись статтею 40, пунктом «б» частини першої статті 81, статтями 118 і 121 ЗК України, що передбачають безоплатне набуття громадянами права власності на земельні ділянки. Відтак, Дніпропетровська обласна державна адміністрація згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на вище зазначене, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Дана позиція в повній мірі узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, які відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 200, 258-259, 263-268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Дніпровської міської ради, треті особи - Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки, - задовольнити частково.
Витребувати земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0048, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
В задоволенні іншої частини позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської державної адміністрації, - відмовити.
Стягнути з Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на користь Прокуратури Дніпропетровської області судові витрати в сумі 1 378,00 грн.
Учасники справи:
- позивач: керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 5,
в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 33717820, місцезнаходження за адресою: 49004, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект О.Поля, буд. 1;
- відповідач: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338836, місцезнаходження за адресою: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Центральна, буд. 4;
- відповідач: Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 40392181, місцезнаходження за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького ,буд. 75,
- третя особа: Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», код ЄДРПОУ 00991634, адреса місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Червоний Кут, буд. 1;
- третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 39835428, адреса місцезнаходження: 49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-а.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне судове рішення складене 10 лютого 2021 року.
Суддя Д.І. Городецький