Справа № 183/6775/19
№ 2/183/461/21
04 лютого 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря судового засідання Нейматової Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних, відсотків з простроченої суми заборгованості за договором позики, упущеної вигоди, -
25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 29292,14 грн., враховуючи інфляцію курсу НБУ до доларів США, Євро - упущену вигоду в сумі 295331.63 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позову зазначив, що 23 жовтня 2010 року на підставі договору позики він передав відповідачам кошти 15250 доларів США та 2250 Євро. У зв'язку з невиконанням відповідачами умов договору щодо повернення коштів, позивач вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення боргу.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто на користь ОСОБА_1 суму боргу 15250 доларів США та 2250 Євро, що по курсу НБУ становить 145765,75 грн. та 3% річних від простроченої заборгованості, станом на 30 липня 2013 року в сумі 6912,89 грн. та судові витрати в розмірі 100 грн., а всього 152778,64 грн.
В той же час, відповідачі рішення суду не виконали, станом на 25 жовтня 2019 року - день звернення до суду з даним позовом відповідачі не сплатили за рішенням суду жодної суми.
У зв'язку з чим позивач, посилаючись на вимоги ст.ст. 22, 553, 625, 1049, 1050 ЦК України просив суд задовольнити його позов в повному обсязі.
11 лютого 2020 року відповідачем ОСОБА_3 подане клопотання про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності, разом з яким наданий відзив на позов. ОСОБА_3 позов не визнає через те, що рішення суду від 10 червня 2014 року не виконується з вини ОСОБА_1 оскільки з 15 березня 2012 року на все рухоме та нерухоме майно позивача накладений арешт і тому ОСОБА_1 не надає державному виконавцю відомостей про банківські реквізити для зарахування грошових коштів; адресні грошові перекази на ім'я ОСОБА_1 повертались без вручення через його відмову отримувати кошти. А тому саме неправомірна поведінка позивача сприяла збільшенню збитків. До частини вимог про стягнення 3% річних ОСОБА_3 також заявила про застосування строку позовної давності. Вимоги про стягнення упущеної вигоди вважає необґрунтованими, оскільки курсова різниця жодним чином не може бути упущеною вигодою, в розумінні ст. 22, 623 ЦК України.
12 лютого 2020 року відповідачем ОСОБА_2 подане клопотання про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності, разом з яким наданий відзив на позов. ОСОБА_2 позов не визнає через те, що рішення суду від 10 червня 2014 року не виконується з вини ОСОБА_1 , оскільки з 15 березня 2012 року на все рухоме та нерухоме майно позивача накладений арешт і тому ОСОБА_1 не надає державному виконавцю відомостей про банківські реквізити для зарахування грошових коштів; адресні грошові перекази на ім'я ОСОБА_1 повертались без вручення через його відмову отримувати кошти. А тому саме неправомірна поведінка позивача сприяла збільшенню збитків. До частини вимог про стягнення 3% річних ОСОБА_2 також заявив про застосування строку позовної давності. А вимоги про стягнення упущеної вигоди вважає необґрунтованими, оскільки курсова різниця жодним чином не може бути упущеною вигодою, в розумінні ст. 22, 623 ЦК України.
Представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, в черговий раз направила заяву про відкладення розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
13 листопада 2019 року ухвалою суду відкрито провадження у справі у загальному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 10 березня 2020 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Обставини, встановлені судом.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/6068/13-ц від 10 червня 2014 року, яке набрало законної сили 24 червня 2014 року встановлено, що 23 жовтня 2010 року відповідач ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 суму грошей в розмірі 15250 доларів США та 2250 Євро, які в еквіваленті по курсу НБУ становить 145765,75 грн., та зобов'язалась повернути зазначену суму боргу протягом місяця з дати пред'явлення вимоги. Зазначені кошти отримані відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як подружжям для спільної мети, за взаємною згодою. Рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 152778,64 грн (а.с. 9-10).
Рішення суду у справі № 183/6068/13-ц набрало законної сили.
З повідомлення Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за № 13.27-27/50897 від 22.10.2019 року, вбачається, що за виконавчими провадженнями №44727994 та 44728265 з примусового виконання виконавчого листа № 183/6068/13-ц від 04.09.2014 року виданого на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/6068/13-ц від 10 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 152778.64 грн. станом на 22 жовтня 2019 року грошові кошти не стягувалися (а.с. 11).
Судом відхиляються посилання відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо неправомірних дій позивача з приводу невиконання ними рішення суду, тому як відповідачами не надано достатніх та достовірних доказів цього, в той час як позивачем надані відомості щодо невиконання рішення суду відповідачами з виконавчої служби.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2014 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому зобов'язання відповідачів перед позивачем не припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Зазначене відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цій справі ОСОБА_1 пред'явив позов 25 жовтня 2019 року, а тому розрахунок 3% річних з суми заборгованості в розмірі 152778,64 грн. підлягає нарахуванню з 25 жовтня 2016 року по день постановлення рішення суду - 04 лютого 2021 року та розраховується за формулою: [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]
Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки
25.10.201604.02.20211564152 778.00319 624.41
Всього: 1564 19 624.41
Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 25.10.2016 року по 04.02.2021 року складає 19 624,41 грн. та підлягає стягненню з відповідачів солідарно.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення упущеної вигоди в розмірі 295331,63 грн з урахуванням інфляції НБУ до доларів США, Євро, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. В той час, як позивач у своєму позові посилається на коливання курсу валют, що не може розцінюватися як неправомірні дії боржника. Що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані (постанова ВП ВС у справі № 750/8676/15-ц від 30.06.2018 року.
Крім того. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року зазначила, що увипадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
А тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів упущеної вигоди в розмірі 295331,63 грн. з урахуванням інфляції НБУ до доларів США, Євро - є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищенаведене, в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кожного в окремості належить стягнути судові витрати понесені позивачем, пропорційно розміру задоволених вимог, а саме по 384,2 грн(768,4 грн : 2).
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних, відсотків з простроченої суми заборгованості за договором позики, упущеної вигоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої заборгованості в розмірі 19 624 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 41 копійка.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Учасники справи:
-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;
-відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року.
Суддя Д.І.Городецький