Дата документу 03.03.2021
Справа № 334/2937/19
Провадження № 2/334/287/21
03 березня 2021 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого судді Козлової Н.Ю.,
при секретарі Зоріній С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним.
В неодноразово призначені судові засідання позивачка не з'являлася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується матеріалами справи. З заявою про розгляд справи за її відсутності до суду не зверталася. В матеріалах справи містяться заяви позивача та її представника про відкладення розгляду справи.
Щодо клопотань позивача та її представника про відкладення розгляду справи, суд вважає зазначити наступне.
Так, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, у частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004), ратифікованої Законом від 17.07.97 N 475/97-ВР( 475/97-ВР ), гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної справи, в якій вона є стороною. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Вимога розгляду справи впродовж розумного строку спрямована на своєчасний захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту.
Отже наслідки процесуальних зволікань, які можуть виникнути під час розгляду справи, незалежно від обставин їх виправданості, не повинні лягати тягарем на учасників справи або бути такими, що по інакшому вирішують питання, якщо згідно із законом воно мало б бути вирішено відповідним чином та у визначений для цього строк.
Крім того, у листі Верховного Суду України від 25.01.2006 року № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Отже, законом передбачено право суду залишити позовну заяву без розгляду за наявності таких умов у сукупності: позивача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи; позивач повторно не з'явився в судове засідання, не повідомив про причини неявки; від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Зважаючи на викладене, суд в зв'язку з повторною неявкою належно повідомленого позивача в судове засідання та не повідомлення про причини неявки, відсутністю заяви про розгляд справи за його відсутності, вважає за необхідне на підставі ст.ст.200, 223, 257 ЦПК України залишити позов без розгляду.
Керуючись ст.ст. 200, 223, 257, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її оголошення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст ухвали виготовлено 03.03.2021 року.
Суддя: Козлова Н. Ю.