Справа № 593/723/20Головуючий у 1-й інстанції Музика Я.М.
Провадження № 22-ц/817/258/21 Доповідач - Сташків Б.І.
24 лютого 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,
за участю секретаря - Парандюк Ю.Б.
та сторін - позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 593/723/20 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 02 грудня 2020 року, ухваленого суддею Музика Я.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_1 про поновлення на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 ,-
У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_1 про поновлення на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 .
В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказував, що 08 липня 2020 року житлова комісія Військової частини НОМЕР_1 прийняла рішення, оформлене протоколом №3, яким зняла його з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 . Зазначав, що 08 липня 2020 року прийнято наказ №125 про зняття його з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 . Листом від 09 липня 2020 року №748 позивача повідомлено про те, що його знято з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 з 08 липня 2020 року на підставі частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач вважає таке рішення незаконним та такими, що порушує його права на житло. Крім цього, позивач ОСОБА_1 додав, що зарахований на квартирний облік Військової частини НОМЕР_1 з 04.12.2007 року в загальну чергу, а з 19.04.2018 року в першочергову чергу. Зазначав, що він є учасником бойових дій, інвалідом війни 2 групи, ветераном військової служби, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим Тернопільським обласним військовим комісаріатом 22.06.2020 року. Вказував, що він також брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в штабі Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується Довідкою від 21.05.2018 року №81 та довідкою від 18.06.2020 року №34.
Також, позивач зазначав, що вислуга його років у Збройних Силах становить 25 років 04 місяці 29 днів. Вказував, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2020 року №5-РС його звільнено у запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2020 року №82 його (старшого прапорщика ОСОБА_1 ) з 09 травня 2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та зазначено, що постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений.
Окрім того вказував, що він є пенсіонером та отримує пенсію. Згідно п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. N1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Зазначав, що пункт 30 Порядку не містить такої підстави для зняття з обліку як звільнення військовослужбовця з військової служби в запас.
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 02 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано не дійсним протокол №3 від 08.07.2020 року засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 в частині зняття з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 .
Скасовано п.9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2020 року №125 в частині зняття з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 .
Зобов'язано житлову комісію Військової частини НОМЕР_1 поновити старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 .
Не погодившись із вказаним рішенням суду від Військової частини НОМЕР_1 поступила апеляційна скарга, у якій сторона відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 .
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що суд не взяв до уваги ч. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в якому визначено категорію військовослужбовців, які підлягають залишенню на квартирному обліку після звільнення з лав Збройних Сил України (звільнення з військової служби в запас або відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку з реформуванням ЗС України, зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів за неможливості використання на військовій службі, залишаються (за їх бажанням) на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду за останнім місцем проходження служби, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і КЕВ (КЕЧ) району та користуються правом позачергового одержання житла) до якої ОСОБА_1 не відноситься у зв'язку із звільненням на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 5 -РС від 31 березня 2020 року у запас на підставі пункту «к» ( пункт 2 частини п'ятої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» .
Зазначає, що аналогічні норми закріплені і в п. 29 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (далі-Порядок) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від З серпня 2016р.
Також вказує, що однією з підстав, що регулювала питання зняття з квартирного обліку старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 є п. 30 Порядку, де зазначено, що військовослужбовці знімаються з обліку в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином, у разі звільнення з військової служби військовослужбовців за підставами не зазначеними в Законі № 2011-ХІІ та в пункті «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», не передбачено залишення їх на квартирному обліку у військових частинах.
Окрім того апелянт вказує, що при розгляді справи судом першої інстанції не взято до уваги п. 3 Порядку де зазначено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Таким чином старший прапорщик ОСОБА_1 звільнений з військової служби, та на момент звільнення час проходження військової служби закінчений, про що свідчить ст. 24 "Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов'язків військової служби" Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також, апелянт вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на наказ Міністра Оборони №737 від 30.11.2011р, оскільки він втратив чинність на підставі наказу Міністра Оборони №380 від 31.07.2018 року.
На апеляційну скаргу поступив відзив від ОСОБА_1 , у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Зокрема зазначає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що він - ОСОБА_1 , зарахований на квартирний облік військової частини НОМЕР_1 з 04.12.2007 року в загальну чергу, а з 19.04.2018 року в першочергову чергу, є учасником бойових дій, ветераном військової служби та інвалідом війни 2 групи, його вислуга років у Збройних Силах становить 25 років 04 місяці 29 днів.
Зазначає, що відповідно до частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас залишаються на такому обліку.
На думку позивача, судом першої інстанції правомірно взято до уваги та враховано, що питання постановлення та зняття військовослужбовців з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов регулюються Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від З серпня 2006 р. N1081 (далі - Порядок), та Іструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 р. за № 1020/32472 (далі - Інструкція)
Зазначає, що згідно п.3 Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Вказує, що відповідно до п.29 Порядку військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Зазначає, що Пунктом 30 Порядку передбачено випадки у звязку із якими, військовослужбовці знімаються з обліку . Вказує, що пункт 30 Порядку не містить такої підстави для зняття з обліку як звільнення військовослужбовця з військової служби в запас.
Вважає, що відповідач в апеляційній скарзі здійснює довільне трактування частини 9 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативних документів, які регулюють підстави зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов.
У судовому засіданні представник Військової частини НОМЕР_1 Кузь Р.М. апеляційну скаргу підтримав, голова житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 Боднарчук Я.В. апеляційну скаргу визнав та посилаючись на порушення судом норм матеріального права просили рішення суду скасувати.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечив відносно апеляційної скарги та пояснив, що рішення суду є законним, обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 маючи вислугу на військовій службі більше 20 років, при звільненні з військової служби за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, має право разом із членами сім”ї на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам Закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік Військової частини НОМЕР_1 з 04.12.2007 року в загальну чергу, а з 19.04.2018 року в першочергову чергу.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 01.11.2017 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 , виданим Управлінням соціального захисту 17.06.2020 року, ветераном військової служби, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим Тернопільським обласним військовим комісаріатом 22.06.2020 року.
Встановлено, що позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в штабі Антитерористична операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується Довідкою від 21.05.2018 року №81 та довідкою від 18.06.2020 року №34. Вислуга його років у Збройних Силах становить 25 років 04 місяці 29 днів.
08 липня 2020 року житлова комісія Військової частини НОМЕР_1 прийняла рішення, оформлене протоколом №3, яким зняла старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 . 08 липня 2020 року прийнято наказ №11, згідно п.9 про зняття з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 .
Листом від 09 липня 2020 року №748 ОСОБА_1 повідомлено про те. що його знято з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 з 08 липня 2020 року на підеш частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2020 року №5-РС ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду ді до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під і особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2020 року №82 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 09 травня 2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та зазначено, що постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Законом України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 24 червня 2004 року № 1865-IV, який набрав чинності 01 січня 2005 року, стаття 12 вказаного Закону викладена в новій редакції.
Так, згідно з частиною першою статті 12 цього Закону (в редакції, чинній на момент зняття позивача з обліку) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 12 цього Закону військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року за № 1081 було затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 24 цього Порядку датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.
Пунктом 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Аналогічні приписи закріплені також і в пункті 29 Порядку.
Пунктом 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (в редакції, чинній на момент зняття позивача з обліку) передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналіз зазначених норм закону дає підстави зробити висновок про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 359/5527/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 636/1424/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 638/5769/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України такі правові висновки суд має враховувати при виборі й застосуванні норм права до спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, вислуга років у Збройних Силах становить 25 років 04 місяців 29 днів; з 04 грудня 2007 року перебував на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 в загальній черзі, а з 19 квітня 2018 року зарахований в першочергову чергу; наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2020 року №5-РС звільнений у запас за пунктом «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”; наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2020 року №82 з 09 травня 2020 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та зазначено, що постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений.
Таким чином, колегія суддів вважає, що аналіз зазначених норм Закону, установлені судом обставини у справі, зокрема, що позивач ОСОБА_1 має вислугу більше 20 років та звільнений не з підстав, що дають право для зняття з обліку, свідчить про те, що він має право на отримання житла, а відтак і перебування на обліку до отримання ним житла, а тому рішення суду першої інстанції про задоволення вимог позивача є законним і обґрунтованим.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження в апеляційній скарзі про те, що положення частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються на військовослужбовців, що звільнені у запас за пунктом «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, по якому звільнено й позивача, так як вважає, що у скарзі неправильно тлумачиться положення згаданих норм права. Таке твердження суперечить пункту 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (в редакції, чинній на момент зняття позивача з обліку), яким передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Не заслуговують на увагу також доводи у скарзі з посиланням на п.3 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 3 серпня 2006 року, щодо неможливості забезпечення житловим приміщенням позивача, який вже закінчив проходження служби, а відтак незаконності рішення суду про задоволення позову, виходячи з наступного.
У п.3 Порядку передбачено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Аналіз даної норми права вказує на те, що доводи у скарзі не ґрунтуються на її положеннях, адже вона не забороняє надавати житло звільненим військовослужбовцям а встановлює, що воно надається один раз протягом усього часу проходження військової служби.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції наказу Міністра Оборони України №737 від 30.11.2011р, який втратив чинність на підставі наказу Міністра Оборони України №380 від 31.07.2018 року, однак вважає, що зазначена обставина не є підставою для скасування рішення суду або його зміни. Так, чинним наказом Міністра Оборони України №380 від 31.07.2018 року, зокрема у п.4 Інструкції з організації забезпечення військослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями передбачено, що військовослужбовцям, які перебувають на обліку, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини оскаржуваного рішення, посилання на наказ Міністра Оборони України №737 від 30.11.2011р, як такого, який втратив чинність.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, ухвалене відповідно до положень частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, які регулюють виниклі між сторонами спірні правовідносини.
Рішення суду є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування не має.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування, з мотивів наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 02 грудня 2020 року - залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 02 грудня 2020 року посилання на Наказ Міністерства оборони України №737 від 30.11.2011 року, як такого, що втратив чинність.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 02 березня 2021 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Хома М.В.
Судді: Щавурська Н.Б.