Справа № 607/19271/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/21/21 Доповідач - Сташків Б.І.
25 лютого 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Сович Н.А.
та сторін- ОСОБА_1 , його представника адвоката Семененко Л.М., представника ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Любого А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/19271/14-ц за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семененко Людмили Михайлівни на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2020 року, постановлену суддею Позняком В.М., у справі за поданням державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Старжинського Т. про надання дозволу на звернення стягнення на успадковане майно,-
У серпні 2020 року Державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Старжинський Т. звернувся в суд з поданням про звернення стягнення на успадковане майно майно боржника ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за батьком боржника, який на даний час є померлим, а єдиним спадкоємцем є боржник.
В обґрунтуванні вказаного подання Державний виконавець зазначав, що на виконанні у Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває відкрите виконавче провадження АСВП № 56368861 з примусового виконання Виконавчого листа №607/19271/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 1472439 гривень 72 коп. та процентів за користування коштами у розмірі 285133, 26 грн. за період з дня отримання коштів по 23 лютого 2015 року. Стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3654 грн. сплаченого судового збору. Державним виконавцем в процесі виконання рішення суду встановлено у боржника є успадковане майно, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за батьком боржника.
Вказував, що 22 червня 2020 року до ТМВ ДВС ПЗ МУ МЮ (м.Івано-Франківськ) надійшла заява стягувача з якої встановлено, що квартира у якій проживає боржник є власністю батька боржника, який на даний час є померлим та встановлено, що єдиним спадкоємцем є боржник. Таким чином, державний виконавець вважає, що станом на сьогоднішній день ОСОБА_2 фактично є власником квартири АДРЕСА_1 , однак не проводить реєстрації права власності на вказану квартиру в порядку спадкування після батька з метою уникнення накладення арешту на дану квартиру .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2020 року - у задоволенні подання державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Старжинського Т. про надання дозволу на звернення стягнення на успадковане майно відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Семененко Л.М. поступила апеляційна скарга, в якій апелянт просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що судове засідання 06 серпня 2020 року відбулось без участі та повідомлення про розгляд справи державного виконавця, що порушує вимоги ч.11 ст.440 ЦПК України.
Окрім того вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що на даний час ОСОБА_2 - боржник, фактично є власником квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку не зареєстровано в установленому законом порядку, оскільки на думку апелянта боржник свідомо не здійснює реєстрації права власності вказаної квартири, щоб уникнути накладання арешту на майно.
Вважає, суд першої інстанції безпідставно залишено поза увагою те, що боржник ОСОБА_2 свідомо не виконує рішення суду відносно ОСОБА_1 , приховуючи належне йому майно.
У судове засідання не з'явився боржник ОСОБА_2 , однак відповідно до оголошення про виклик особи у судове засідання, яке розміщене на офіційному сайті “Судової влади”, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судовому засіданні стягувач ОСОБА_1 та його представник адвокат Семененко Л.В. підтримали подану апеляційну скаргу, зіславшись на доводи, викладені в ній.
Представник ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Любий А.В. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу стягувача, просив її задовольнити.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні подання ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про надання дозволу на звернення стягнення на успадковане майно, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває відкрите виконавче провадження АСВП № 56368861 з примусового виконання Виконавчого листа №607/19271/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 1472439 (один мільйон чотириста сімдесят дві тисячі чотириста тридцять дев'ять) гривень 72 коп. та процентів за користування коштами у розмірі 285133, 26 грн. за період з дня отримання коштів по 23 лютого 2015 року. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3654 грн. сплаченого судового збору.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Алгоритм дій державного або приватного виконавця про вирішення питання про звернення стягнення на майно боржника в тому числі і на право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку визначено ЦПК України, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 48 Закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно частини третьої, четвертої статті 50 Закону у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Аналогічний порядок вирішення питання про звернення стягнення на майно боржника право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку визначено і у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі за № 676/1314/19.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 березня 2015 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Заборгованість за договором позики в розмірі 1 472 439, 72 коп.; процентів за користування коштами у розмірі 285 133, 26 коп. за період з дня отримання коштів по 23 лютого 2015 року(а.с.73).
16 березня 2015 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист №607/19271/14-а, який пред'явлено до виконання в перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції в установленому законом порядку.
Згідно постанови головного державного виконавця першого ВДВС ТМУЮ від 13 липня 2015 року вирішено відкрити виконавче провадження, ОСОБА_2 надано строк для добровільного виконання рішення до 20 липня 2015 року.
Дане рішення ОСОБА_2 добровільно не виконав.
У зв'язку з реорганізацією виконавчої служби,10 травня 2018 року Тернопільський міський відділ Державної виконавчої служби Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження, а 19 червня 2019 року винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника.
Державним виконавцем неодноразово направлялися запити до відповідних установ з метою обстеження майнового стану боржника, з відповідей яких встановлено, що у боржника відсутнє майно на яке можна було б звернути стягнення у порядку встановленому законом України “ Про виконавче провадження”.
За змістом статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення державного виконавця до суду) звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини першої, десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Посилання в ухвалі суду про те, що в поданні державного виконавця не надано жодних доказів того, що спірна квартира може належати ОСОБА_2 після смерті батька, зокрема не долучено до матеріалів подання свідоцтва про смерть спадкодавця, не визначено коло спадкоємців є безпідставними, оскільки особу боржника державний виконавець встановив, а ОСОБА_2 свій статус боржника не спростував.
З матеріалів справи також вбачається, що боржник проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 05 вересня 2009 року., власником якого був батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ці обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності виданого 15 лютого 2002 року на імя ОСОБА_3 (а.с.102); витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 153); відповідь з Державної міграційної служби України в Тернопільській області про те, що ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 05 вересня 2009 року(а.с.181).
Ці обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, розглянув справу в день поступлення клопотання без виклику державного виконавця чим порушив вимоги ч.11. ст. 440 ЦПК України, норма якої передбачає негайний розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб але за за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід права та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент на момент відкриття і не припинилися внаслідок його смерті згідно статті 1281 ЦК України.
Згідно ч.2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день. Зякого вона оголошується померлою згідно.
Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1282 ЦК України встановлений обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Враховуючи те, що право власності квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстровано за ОСОБА_2 в установленому законом порядку, державний виконавець правомірно звернувся до суду із поданням про вирішення питання щодо звернення стягнення на це майно.
Тобто, квартира АДРЕСА_1 є спадковим майном, у межах вартості якого ОСОБА_2 зобов'язаний задовольнити вимогу кредитора спадкодавця, та майном, щодо якого державний виконавець просить вирішити питання про звернення стягнення у зв'язку з тим, що воно не зареєстроване у встановленому законом порядку за боржником.
Боржник ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем і на момент смерті батька проживав разом з ним та був зареєстрованим разом із спадкодавцем, а тому вважається таким що прийняв спадщину, офіційно не звертався до нотаріуса про відмову від спадкового майна.
Верховний Суд у постанові від11 березня 2020 року у справі за № 360/2312/16-ц зазначив, що саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про “автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини”.
Враховуючи обов'язок спадкоємця задовольнити вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості майна, одержаного у спадщину, та неможливість державного виконавця виконати рішення суду про стягнення заборгованості із спадкоємця боржника у зв'язку із відсутністю державної реєстрації права власності на спадкове майно за спадкоємцем, колегія суддів погоджується із поданням державного виконавця щодо обґрунтованості заявленого клопотання.
Така позиція в подібних правовідносинах узгоджується з постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі за № 1512/7040/2012.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а подання державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Таким чином, за розгляд справи в апеляційній інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути понесені судові витрати у розмірі 420 грн.40 коп.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семененко Людмили Михайлівни - задовольнити.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2020 року - скасувати та постановити нове рішення.
Подання державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - задовольнити.
Надати дозвіл на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить в частці спадкового майна ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНПП3090701952) з примусового виконання виконавчого листа №607/19271/14-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 472 439 грн.72 коп. та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3654 грн. сплаченого судового збору.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги на суму 420грн.40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 03 березня 2021 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Костів О.З.
Судді: Хома М.В.