Справа № 604/530/19Головуючий у 1-й інстанції Сташківа Н.Б.
Провадження № 22-ц/817/236/21 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
24 лютого 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
з участю секретаря - Іванюта О.М.
сторін:
представника апелянта - Василишина К.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 598/1586/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 листопада 2020 року, ухвалене суддею Сташківим Н.Б., повний текст якого складено 07 грудня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Підволочиської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
У червні 2019 року ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до Підволочиської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що проживає у АДРЕСА_1 . Домоволодіння на зазначеній земельній ділянці знаходиться у кінці вулиці і є тупиковим. Єдиним можливим варіантом проходу та проїзду до його будинку завжди була АДРЕСА_1 , котра біля його обійстя закінчується тупиковим заїздом для розвороту автомобілів. Поруч із його будинком знаходиться будинковолодіння сусідки ОСОБА_1 , із якою неодноразово виникають спори з приводу використання прилеглої до них території орієнтовною площею 0.02 га. Вважає, що відповідачка ОСОБА_1 , невірно розтлумачивши зміст окремих актів сільської ради, помилково стверджує, що зазначена ділянка вулиці була передана їй у користування і використовує її для особистих потреб у спосіб, який унеможливлює використання цієї частини вулиці за призначенням, зокрема, для проходу та проїзду до її обійстя. Вважає, що Підволочиська селищна рада вчиняє дії, які завдають шкоди її законним правам та інтересам в приватних інтересах ОСОБА_1 . Зокрема, рішенням Супранівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 242 від 13 вересня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.12 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 . На замовлення ОСОБА_1 проектною організацією у 2019 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0.12 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 . Рішенням Підволочиської селищної ради №3135 від 06 березня 2019 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за кадастровим номером 6124688000:02:001:0219. Пунктом 5 рішення рекомендовано ОСОБА_1 виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту в АДРЕСА_2 , та укласти договір безоплатного сервітуту. 19 березня 2019 року ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку. Вказує, що зазначені рішення органу місцевого самоврядування прийняті всупереч вимогам Земельного законодавства та порушують її права та інтереси. Зокрема, органу, який приймав спірні рішення, необхідно було з'ясувати, чи був акт індивідуально-правової дії, який наділяв відповідачку правом власності чи користування земельною ділянкою. Також вважає, що орган місцевого самоврядування не дотримався вимог земельного законодавства при вчиненні дій щодо затвердження розробленої документації із землеустрою, оскільки передано у приватну власність землі загального користування населеного пункту. Крім того, в матеріалах технічної документації міститься Акт прийомки-передачі межових знаків, який не містить підпису суміжного користувача ОСОБА_5 .
У зв'язку з викладеним просив суд визнати незаконними та скасувати рішення Супранівської сільської ради №242 від 13 вересня 2015 року, рішення Підволочиської селищної ради №3135 від 06 березня 2019 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0.12 га за кадастровим номером 6124688000:02:001:0219 в АДРЕСА_2 .
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Супранівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області №242 від 13 вересня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.12 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 . На замовлення ОСОБА_1 проектною організацією у 2019 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0.12 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 . При розробленні вказаної документації інженером-землевпорядником встановлено обмеження щодо використання даної земельної ділянки, а саме земельний сервітут площею 0.0119 га по її частині, на якій знаходиться проїзний шлях. Рішенням Підволочиської селищної ради № 3135 від 06 березня 2019 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за кадастровим номером 6124688000:02:001:0219. Вважає, що зазначені рішення органу місцевого самоврядування прийняті всупереч вимогам Земельного законодавства та порушують права та інтереси позивача. Зокрема, відповідно до вимог ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру і здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Тому саме на етапі розроблення проекту землеустрою при формуванні нової земельної ділянки можливо встановити конкретну площу, а не відновити межі земельної ділянки, яка буде виділена у власність фізичній особі. Вказує, що органу, який приймав спірні рішення, необхідно було з'ясувати, чи був акт індивідуально-правової дії, який наділяв відповідачку правом власності чи користування земельною ділянкою. Разом із тим, у складі технічної документації міститься рішення Супранівської сільської ради №66 від 06 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок жителів сіл сільської ради», згідно із яким сесія вирішила дозволити ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку розміром 0.26 га, які знаходяться за тракторною бригадою, а ще 0.12 га - залишено у користуванні. Вважає, що вказане рішення та протокол до нього не являється документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, оскільки не відомо, яку площу дозволили приватизувати під будинком. Неможливо також і встановити адресу об'єкта нерухомості, не зазначено цільового призначення земельної ділянки. На підтвердження викладеного є витяг із земельно-кадастрової книги с.Супранівка, відповідно до якого ОСОБА_1 приватизувала 0.10 га присадибної земельної ділянки, а тому орган місцевого самоврядування мав право надати їй дозвіл на виготовлення технічної документації на 0.10 га., а не на 0.12 га. Крім того, у складі технічної документації міститься рішення Супранівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області №74 від 31 січня 2012 року «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0.12 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 ». Проте, дане рішення було скасовано рішенням Супранівської сільської ради № 80 від 06 квітня 2012 року. Вказані обставини встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року. Предметом зазначеної справи була все та ж присадибна земельна ділянка площею 0.12 га, яка рішенням органу місцевого самоврядування від 15 червня 2012 року вилучена з користування у зв'язку із визнанням її землею загального користування. Наголошує, що судом констатовано, що ОСОБА_1 станом на 2012 рік не являлась ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки у зв'язку із відсутністю державного акту. З 2012 по 2015 р.р. рішень щодо надання відповідачці у власність спірної земельної ділянки не приймалось, тому орган місцевого самоврядування зобов'язаний був прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а не технічної документації. Також вважає, що орган місцевого самоврядування не дотримався вимог земельного законодавства при вчиненні дій щодо затвердження розробленої документації із землеустрою, оскільки порушив вимоги ст.1 Закону України «Про землеустрій», а також ст.83 ЗК України, оскільки передали у приватну власність землю загального користування населеного пункту. Підтвердженням існування дороги на земельній ділянці, що передана у приватну власність ОСОБА_1 є план - схема, що міститься в складі технічної документації із землеустрою, виконаної на замовлення ОСОБА_1 проектною організацією, затверджений перелік обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, серед яких проектною організацією виявлено можливість встановлення земельного сервітуту щодо проходу та проїзду, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 квітня 2019 року, кадастровий план земельної ділянки за 2012 рік, затверджений сільським головою Супранівської сільської ради. Крім того, в матеріалах технічної документації міститься Акт прийомки-передачі межових знаків, який не містить підпису суміжного користувача ОСОБА_5 . Звертає увагу, що передачею земельної ділянки із земель загального користування порушено права позивача, оскільки він проживає разом із своєю дружиною у АДРЕСА_2 і єдиним проїзним (прохідним) шляхом до його домоволодіння є частина земельної ділянки, що передана у приватну власність відповідачу.
У зв'язку з викладеним просить рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Василишин К.В. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Колцуняк Ю.В. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Крім того, 24 лютого 2021 року на адресу Тернопільського апеляційного суду надійшло клопотання першого заступника селищного голови - Мельчука С.А. про розгляд справи за відсутності представника Підволочиської селищної ради та зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно рішення Супранівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 242 від 13 вересня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_2 . Пунктом 2 вказаного рішення рекомендовано ОСОБА_1 звернутись у землевпорядну організацію для виготовлення технічної документації (т.1 а.с.26).
Рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області №3135 від 06 березня 2019 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості загальною площею 1.0100 га, з них: ділянка № НОМЕР_1 площею 0.1200 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124688000:02:001:0219 в АДРЕСА_2 , ділянка № НОМЕР_2 площею 0.1600 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 6124688000:02:001:0220 в с.Супранівка, ділянка № НОМЕР_3 площею 0.7300 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 6124688000:02:002:0005 в с.Супранівка та передано вказані земельні ділянки у власність ОСОБА_1 (т.1 а.с.27).
Пунктом 5 вказаного рішення рекомендовано ОСОБА_1 виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту в АДРЕСА_2 (право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прогону худоби по наявному шляху до будинковолодіння в АДРЕСА_2 ), та укласти договір безоплатного сервітуту.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 березня 2019 року відповідачці ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0.12 га. кадастровий номер 6124688000:02:001:0219, що внесена на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 3135 від 06 березня 2019 року, видавник -Підволочиська селищна рада (т.1 а.с.19).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 28 травня 2019 року земельна ділянка кадастровий номер 6124688000:02:001:0219 площею 0.12 га призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд знаходиться у АДРЕСА_2 (т.1 а.с.20).
Таким чином, судом першої інстанції, з якиим погоджується апеляційний суд, вірно встановлено, що ОСОБА_1 належить право власності на земельну ділянку площею 0.12 га. по АДРЕСА_2 .
Рішенням Супранівської сільської ради №66 від 06 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок жителів сіл сільської ради» вирішено дозволити ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку в розмірі 0.26 га, яка знаходиться за тракторною бригадою, 0.12 га залишено в користуванні.
Згідно протоколу Супранівської сільської ради від 06 червня 1995 року серед іншого, розглядали заяву ОСОБА_1 щодо приватизації земельної ділянки. Виступали, крім інших депутатів, дружина позивача та свідок по справі ОСОБА_6 та вирішено дозволити ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку в розмірі 0.26 га, яка знаходиться за тракторною бригадою, та 0.12 га залишити в користуванні (т.1 а.с.30-31).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Супранівської сільської ради народних депутатів Підволочиського району Тернопільської області від 13 листопада 1992 року «Про розгляд заяв до виконкому» та рішення Супранівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області від 15 червня 2012 року «Про визнання спірної земельної ділянки в АДРЕСА_2 землями загального користування» (т.1 а.с.40-43).
Вказаною постановою встановлено, що органом місцевого самоврядування, всупереч вимогам ст.19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання про встановлення спільного проїзду було розглянуто на пленарному засіданні Супранівської сільської ради, а не на пленарному засіданні її виконавчого комітету.
Згідно земельно-кадастрової книги с.Супранівка вбачається, що за ОСОБА_1 рахувалась земельна ділянка площею 0.12 га (т.1 а.с.49-50).
Згідно довідки Підволочиської селищної ради № 5035 від 05 липня 2016 року вбачається, що у жительки с.Супранівка гр. ОСОБА_1 перебувала у користуванні земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.12 га станом на 01 січня 2004 року. Крім того, сільська рада зазначає, що у земельно-кадастровій (шнуровій) книзі погосподарського обліку наявні записи, що за гр. ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка загальною площею 0.12 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0.26 га для ведення особистого селянського господарства. Крім того, у записах книги погосподарського обліку наявні записи про наявність у гр. ОСОБА_1 житлового будинку, господарських будівель та споруд 1950 року забудови.
Судом першої інстанції досліджено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при встановленні меж земельної ділянки в натурі, а також акт погодження меж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_1 від 04 жовтня 2017 року площею 0.12 га по АДРЕСА_2 .
Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 19 квітня 2019 року встановлено, що рішення Супранівської сільської ради №248 від 11 жовтня 2015 року прийнято з порушенням вимог ст.ст.12, 141, 142, 143, 149 ЗК України. Рішення Підволочиської селищної ради №3135 від 06 березня 2019 року прийнято з порушенням ст.12, п.4 ст.116 ЗК України. Мотивами даного висновку Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області послужила постанова про закриття кримінального провадження та покази свідків про те, що за ОСОБА_1 обліковувалась земельна ділянка площею 0.10 га, а не 0.12 га (т.1 а.с.61).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до п.«б» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч.ч.6-10 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Аналіз вказаних норм закону дозволяє стверджувати, що наявний чітко визначений порядок і повноваження органу місцевого самоврядування щодо можливості громадянином здійснити приватизацію земельної ділянки, а також чітко визначена процедура приватизації, зокрема випадки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, його затвердження, а також затвердження технічної документації.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях селищної ради.
Нормами ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Отже, орган місцевого самоврядування наділений дискреційними повноваженнями щодо передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до норм ЗК України.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Такими технічними матеріалами згідно статті 55 Закону України «Про землеустрій» є технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Процедура встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, тобто розробки такої документації, визначено «Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року №376.
У відповідності до пункту 2.1 цієї Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України землевпорядної документації, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками.
Таким чином, власник чи користувач земельної ділянки повинен вже мати рішення про передачу чи надання земельної ділянки, якою він користується.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 посилався на те, що Підволочиська селищна рада вчиняє дії, які завдають шкоди його законним правам та інтересам в приватних інтересах ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування № 242 від 13 вересня 2015 року щодо надання дозволу на виготовлення та затвердження технічної документації, прийнято на підставі рішення Супранівської сільської ради № 66 від 06 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок жителів сіл сільської ради», згідно із яким сесія сільської ради вирішила дозволити ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку розміром 0.26 га, яка знаходиться за тракторною бригадою, а ще 0.12 га залишено у користуванні. Вказане рішення є чинним.
Доводи апелянта про те, що орган місцевого самоврядування не дотримався вимог земельного законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки у даній справі орган місцевого самоврядування у межах визначених законом повноважень наділений дискреційними повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки на підставі наданої документації у порядку та у спосіб, визначений законом. При цьому згідно рішення № 66 від 06 червня 1995 року встановлено, що ОСОБА_1 було виділено у користування земельну ділянку площею 0.12 га.
Твердження апелянта про те, що із змісту рішення № 66 від 06 червня 1995 року не відомо, яку саме площу дозволили приватизувати ОСОБА_1 та ділянка, площею 0.12 га., яку залишено у користуванні, не ідентифікована, суд апеляційної інстанції до уваги не бере, оскільки відомостями із облікової карти об'єкта погосподарського обліку на 2011-2015 роки за домогосподарством АДРЕСА_2 обліковується земельна ділянка площею 0.12 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель.
Крім того, відомостями з журналу обмірів присадибних ділянок с.Супранівка за №155 за громадянкою ОСОБА_1 обліковується присадибна земельна ділянка розміром 0.12 га. (т.1 а.с.144-150).
Таким чином, фактично за ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 обліковувалась земельна ділянка площею 0.12 га.
Судом вірно досліджено технічну документацію, зокрема, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при встановленні меж земельної ділянки в натурі, а також акт погодження меж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , згідно яких вбачається, що Підволочиська селищна рада закріпила відновлені в натурі (на місцевості) саморобними межовими знаками у кількості 24 штуки, та погодила межові знаки між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у якому відсутній підпис суміжного землекористувача позивача ОСОБА_5 .
Разом з тим, підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав. У процедурі приватизації, насамперед потрібно встановити, що таке право позивача порушене відповідачем.
Такий висновок викладений у постановах КЦС в складі колегії суддів Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки надання права на приватизацію земельних ділянок є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, яке приймається у спосіб та межах визначених законом і надання дозволу на приватизацію земельної ділянки, якою користувалась та користується відповідач ОСОБА_1 , жодним чином не може порушувати прав позивача з підстав та доводів, що зазначені у позовній заяві.
Апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на те, що оспорюванні рішення прийняті з порушенням вимог Закону, чим порушуються безпосередньо його права як суміжного землекористувача, оскільки останні нічим не підтверджені,
Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що передачею спірної земельної ділянки із земель загального користування порушено права позивача, оскільки він проживає у АДРЕСА_2 і єдиним проїзним (прохідним) шляхом до його домоволодіння є частина земельної ділянки, що передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 .
В силу вимог ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що частина земельної ділянки площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 6124688000:02:001:0219 належить до земель загального користування населеного пункту.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що на час прийняття оспорюваного рішення Супранівської сільської ради від 13 вересня 2015 року № 242 не було жодного документу, який би підтверджував факт існування спільного заїзду між домоволодіннями АДРЕСА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки рішення щодо встановлення спільного заїзду були скасовані постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року.
Отже, позивач ОСОБА_5 в обґрунтування своїх вимог не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що в зв'язку із виділенням відповідачці ОСОБА_1 частини земельної ділянки йому чиняться перешкоди щодо проходу, проїзду до свого господарства чи іншим чином порушуються його права чи законні інтереси.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_5 у випдку необхідності проїзду великогабаритних транспортних засобів частиною земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 вправі звернутись до неї та ініціювати встановлення сервітуту, що само собою не буде порушувати його законних прав та інтересів.
Така позиція узгоджується із висновком, викладеним у постанові ВС від 12 лютого 2020 року у справі №463/153418 (провадження №61-8998св19).
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції встановивши, що позивач вправі звернутися із ініціативою до відповідача щодо встановлення земельного сервітуту констатував факт порушеного права ОСОБА_5 , колегія суддів вважає безпідставними.
Крім цього, апелянт необгрунтовано посилається на те, що судом першої інстанції зазначено постанову ВС по неіснуючій справі (№464/153413/17), оскільки в рішенні посилання на такий документ відсутні.
Також колегія суддів вважає необгрунтованими посилання апелянта на постанови ВПВС у справах 147/286/17 від 16 травня 2018 року, №583/2715/16-ц від 13 червня 2018 року, №127/2847/13-а від 18 вересня 2018 року, №713/1817/16-ц від 05 грудня 2018 року, №554/4857/16-а від 13 червня 2018 року, оскільки у вказаних постановах зроблено висновки щодо цивільної юрисдикції вказаних спорів.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта на те, що суд невірно зіслався на постанову ВС від 07 травня 2020 року у справі №278/2513/17-ц, оскільки у вказаній постанові йдеться про обов”язок суду встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб”єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (чи є особа належним позивачем), що судом і було зроблено.
За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що апелянтом підтверджено належності частина земельної ділянки площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 6124688000:02:001:0219 до земель загального користування населеного пункту, в зв”язку із чим судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні позову.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 01 березня 2021 року.
Головуючий
Судді