Справа №592/12728/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Хитров Б. В.
Номер провадження 33/816/58/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
02 березня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. , з участю секретаря судового засідання Шумарової О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/12728/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Сум від 24.11.2020, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката Лопаткіна О. В.,
установив:
У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити з підстав, передбачених ст. 247 КУпАП, оскільки суд відмовив у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи для реалізації права на захист, з результатами огляду на місці зупинки т/з він згоден не був і просив працівників поліції направити його в заклад охорони здоров'я, однак йому в цьому відмовили. Крім того, 01.07.2020 скасований акт, який встановлював адміністративну відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння.
Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Сум від 24.11.2020 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 10200 грн із позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави 420,40 грн судового збору.
Згідно постанови судді, 07.11.2020 о 02:50 в м. Суми по вул. 1-а Набережна р. Стрілка поблизу б. 24 водій ОСОБА_3 керував т/з ВАЗ 21070 н. з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки т/з за допомогою приладу Drager Alcotest 6820, ARHJ-0306, результат огляду - 2,04 %, чим порушив п. 2.9а ПДР.
Вислухавши доводи ОСОБА_3 та його захисника Лопаткіна О. В., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення разом із додатками надійшов до суду першої інстанції 11.11.2020, а судовий розгляд вперше призначений працівниками поліції на 24.11.2020. Під час судового засідання ОСОБА_3 заявив клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості скористатися юридичною допомогою адвоката. Таку поведінку суддя суду першої інстанції розцінив як спосіб затягування розгляду справи та спробу уникнення адміністративної відповідальності, так як реалізувати своє право на захист ОСОБА_3 , на думку судді, міг ще з 07.11.2020, тому в задоволенні клопотання було відмовлено.
Однак, така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Право особи при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката є невід'ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції - важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008), ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції».
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_3 , оскільки останній заявив клопотання про надання можливості скористатися послугами захисника тільки на самому початку судового провадження у першому судовому засіданні, яке об'єктивно ще не могло бути розцінене як затягування розгляду справи, внаслідок чого постанова підлягає безумовному скасуванню через порушення норм процесуального права, а апеляційна скарга у цій частині - задоволенню.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що постанову суддею суду першої інстанції винесено з порушенням норм також і матеріального права, оскільки він не вчиняв правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і у судовому рішенні, то вони також є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а постанова судді - скасуванню і з цих підстав, виходячи з наступного.
Так, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 036355 від 07.11.2020, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував т/з у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР і відповідно вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на законі.
ОСОБА_3 як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду справи, свою вину у вчиненні правопорушення категорично заперечив та пояснив, що 07.11.2020 після зупинки т/з під його керуванням у ході спілкування з працівниками поліції йому була пред'явлена підозра, що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння та запропоновано пройти відповідний огляд на місці за допомогою приладу Drager, на що він погодився. Після продуття прилад показав, що він нібито перебуває у стані сп'яніння. З таким результатом він не погодився та зробив відповідний запис у складеному відносно нього протоколі про адміністративне правопорушення. Він виявив бажання пройти огляд в закладі охорони здоров'я, однак працівники поліції відмовили йому в цьому.
Положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена, зокрема, 1) за керування т/з особами в стані алкогольного сп'яніння, 2) за відмову особи, яка керує т/з, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Диспозиція вказаної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших НПА чи підзаконних НПА, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, в тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, що кореспондується з вимогами ПДР, згідно яких водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9а), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.5).
Незважаючи на те, що відповідальність за порушення водієм п. 2.5 і 2.9а ПДР встановлена однією і тією ж частиною ст. 130 КУпАП, кожне з цих порушень має свій окремий юридичний склад, зокрема об'єктивну сторону, отже потребує відповідного та належного процесуального оформлення під час складання працівниками поліції матеріалів правопорушення.
Процедура проходження огляду на стан сп'яніння у свою чергу закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
Згідно визначеної процедури огляд водія, зокрема на стан сп'яніння, проводиться: 1) поліцейським на місці зупинки т/з із використанням спеціальних технічних засобів у присутності двох свідків; 2) у закладі охорони здоров'я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше 2-х годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського.
У ході апеляційного розгляду встановлено, що після проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з за допомогою спеціального технічного засобу, ОСОБА_3 з результатами такого огляду не був згоден та на пропозицію працівників поліції пройти огляд у закладі здоров'я погодився. В подальшому, ОСОБА_3 хоча і виявляв бажання пройти огляд в лікарні, однак фактично відмовився це зробити, про що свідчила його поведінка, спрямована на ухилення від виконання п. 2.5 ПДР.
Таким чином, після незгоди ОСОБА_3 з показниками спеціального технічного засобу, результати проведеного працівниками поліції огляду на стан сп'яніння автоматично стали недійсними, але у подальшому ОСОБА_3 повинен був пройти огляд в закладі охорони здоров'я, від чого відмовився, що є порушенням зовсім іншого пункту ПДР (зокрема, не п. 2.9а, а п. 2.5).
Але працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення не за відмову від проходження огляду у встановленому законом порядку, що фактично мало місце з боку ОСОБА_3 (п. 2.5 ПДР), а за керування останнім т/з у стані алкогольного сп'яніння (п. 2.9а ПДР). При цьому на момент незгоди водія з показниками огляду, протокол ще не був складений повністю, оскільки не містив усіх необхідних складових, які закон висуває до змісту цього важливого процесуального документа (ч. 1 ст. 256 КУпАП), тому провадження в справі не могло бути розпочате, а розпочате підлягало закриттю, оскільки відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Необхідно зауважити, що порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому слід враховувати, що у справі цей протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху на всій території України (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Повертаючись до справи, оскільки огляд на стан сп'яніння є недійсним (недопустимим доказом), тому і усі інші похідні докази - протокол про адміністративне правопорушення, показання свідка ОСОБА_5 , письмові пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , відеозаписи є недопустимими доказами (правова концепція «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ (справи «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), від 30.06.2008); «Яременко проти України» (Yaremenko v. Ukraine), від 30.04.2015), згідно якої визнання одного доказу недопустимим має наслідком невизнання доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі є недопустимими як докази).
Що стосується доводів апеляційної скарги про скасування акта, який встановлював відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VІІІ від 22.11.2018, тобто з 01.07.2020, відповідальність, зокрема за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння, виключено з ст. 130 КУпАП і закріплено у ст. 286-1 КК.
ЗУ в «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020 № 720-IX, який набрав чинності 03.07.2020, внесені зміни до ЗУ за № 2617-VIIІ, а саме, у п. 1 Розділу І виключено підпункт 4, який запровадивши нову редакцію ст. 130 КУпАП, виключав адміністративну відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння - відтак адміністративна відповідальність за ці дії відновлена з 03.07.2020.
Необхідно зазначити, що дійсно, ст. 130 КУпАП на офіційному веб-сайті Верховної Ради України викладена в ред. ЗУ № 2617-III від 22.11.2018 без врахування положень ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020, однак цей факт сам по собі не впливає на кваліфікацію дій осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, оскільки, як зазначено вище, ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020 виключено одну із норм ЗУ № 2617-V111 від 22.11.2018, у якій ст. 130 КУпАП викладалася в новій редакції, що свідчить про те, що після набрання чинності ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020 ст. 130 КУпАП діє в попередній редакції (аналогічну правову позицію у межах своїх повноважень висловив і Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності у листі на адресу Верховного Суду № 04-27/12-2020/241031 від 15.12.2020).
Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, так як вони не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому апеляційний суд (чи суддя суду першої інстанції) на власний розсуд не уповноважений змінити зміст протоколу в частині суті правопорушення та пункту ПДР (об'єктивну сторону правопорушення та пункт ПДР, невиконання якого передбачає відповідальність за ч. ст. 130 КУпАП), так як це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом), про що свідчать рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04) та від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08).
Таким чином, постанову судді суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Сум від 24.11.2020 відносно ОСОБА_8 скасувати у зв'язку з порушенням суддею суду першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норми матеріального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.