Справа № 127/27852/20
Провадження № 2/127/4772/20
03.03.2021 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобов'язання знятися з реєстрації,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобов'язання знятися з реєстрації. Позов мотивовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстрована внучка позивача, яка з 28.06.2002р. в вказані квартирі не проживає. Просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати її знятись з реєстрації.
23.12.2020року ухвалою суду відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнала.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 30.04.1998 року ОСОБА_1 є одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 (а.с.9).
Згідно акту МКП «Управляюча компанія «Житло-Гарант» від 08.07.2020р. ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 28.07.2002року по даний час.
Згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі норм Конституції України гарантується.
Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а ч. 4 даної статті зазначає, що право приватної власності є непорушним, що також закріплено і в ч. 1 ст. 321 ЦК України, яка вказує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений його чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник, згідно вимог ст. ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України має право вимагати усунення відповідних перешкод, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, в тому числі, і шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 109 ЖК України виселення з займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не проживає у вищевказаному житловому будинку без поважних причин більше одного року, але будучи зареєстрованими у даному житловому будинку, перешкоджає позивачу належним чином використовувати свої право власника на дану квартиру.
Після дослідження та оцінки доказів у справі, наданих позивачем відповідно до ст. ст.76, 77, 78, 81 ЦПК України, вони вважаються судом належними та допустимими і вони свідчать про наявність перешкод позивачу у користуванні належною йому власністю та підстав для визнання відповідача, такою, що втратила право користування житлом, так як вона без поважних причин понад рік відсутня в ньому, за відсутності між позивачем і відповідачем домовленості про це і відсутністю причин передбачених законом, які вважаються поважними.
Також, при вирішенні даного спору, суд зважає на положення ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється відповідним уповноваженим органом з реєстрації протягом семи днів на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Вищевикладене свідчить про те, що у випадку визнання відповідача таким, що втратив право на користування квартирою, відповідний уповноважений орган з реєстрації вже має передбачений законом обов'язок зняти його з реєстрації місця проживання, тому в частині зняття ОСОБА_2 реєстраційного обліку слід відмовити.
За клопотанням представника позивача судові витрати залишити за позивачем.
На підставі викладеного, згідно ст. ст.317, 321, 346, 391, 405 ЦК України, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 03.03.2021року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІПН1900005714.
ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .
Суддя: