03.03.2021
Справа № 696/1345/18
2/696/3/21
02 березня 2021 року м. Кам'янка
Кам'янський районний суд Черкаської області в складі
головуючого судді Шкреби В.В.,
при секретарі Луцаєвській Н.В.,
за участі
представника позивача ОСОБА_1 ,
третьої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Кам'янка Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (прож. по АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 (прож. по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ), Кам'янської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 25872304, вул. Героїв Майдану, б. 37 в м. Кам'янка Черкаської області), третя особа ОСОБА_2 (прож. по АДРЕСА_3 ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію речового права, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування та припинення права,
встановив:
ОСОБА_3 (далі - Позивач) з урахуванням змін та уточнень звернулась до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4 (далі - Відповідач 1), Кам'янської міської ради Черкаської області (далі - Відповідач 2), треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 29 листопада 2017 року на підставі договору дарування являється власником 7/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .
Окрім неї, частки у цьому будинку мають також ОСОБА_4 (13/50), ОСОБА_2 (1/8), ОСОБА_5 (1/8) та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (21/100).
Даний будинок з надвірними будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці 0,0638 га, яка згідно рішення Кам'янської міської ради Черкаської області № 165 від 21 березня 2003 року була надана особам-власникам часток у вказаному вище будинку.
06 лютого 2018 року Позивач звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації, так як бажала виділити з даної земельної ділянки частку пропорційно частці у житловому будинку, але їй у цьому було відмовлено.
З відповіді Відповідача 2 стало відомо, що уся земельна ділянка по АДРЕСА_2 згідно рішень від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ та від 20 грудня 2006 року № 10-6-V була надана у власність громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відповідно.
При цьому, хоч ОСОБА_2 передана земельна ділянка площею 0,0117 га, що відповідає її частці у власності будинку, то ОСОБА_7 отримала у власність 0,0521 га, що не відповідало розміру її частки у будинку (13/50), а мало становити 0,015808 га.
Позивач посилалась на порушення вимог статті 120 Земельного кодексу України, згідно якої рішення органу місцевого самоврядування повинно було прийматись щодо виділення земельної ділянки пропорційно частці права власності осіб у будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці.
Оформлення ОСОБА_7 у більшому розмірі земельної ділянки перешкоджає у реалізації її прав на земельну ділянку.
В подальшому Позивачу стало відомо, що рішення органу місцевого самоврядування від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ було реалізоване і ОСОБА_7 видане свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0521 га з кадастровим номером 7121810100:01:002:0691 по АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2017 року вказана земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_8 , яка за договором дарування від 26 липня 2017 року подарувала цю земельну ділянку ОСОБА_4 , яка вже являється черговим власником спірної земельної ділянки.
У зв'язку з порушення порядку виділення земельної ділянки, Позивач просила суд поновити її права як шляхом визнання незаконним і скасуванням відповідного рішення органу місцевого самоврядування, так і визнанням недійсними правовстановлюючих документів щодо переходу спірної земельної ділянки до ОСОБА_4 .
Ухвалою Кам'янського районного суду Черкаської області від 21 січня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, надано сторонам строк для подання заяв по суті.
Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року провадження по справі було зупинено.
Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року провадження по справі поновлено та було призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторона Позивача позов підтримала повністю та просила його задовольнити.
Відповідач 1 в судові засідання не з'являвся.
Представник Відповідача 2 в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи є заява представника за дорученням Кам'янської міської ради Черкаської області Журіди А.О., в якій він просив суд, розгляд справи провести без участі представника відповідача, та ухвалити рішення на розсуд суду.
Третя особа ОСОБА_2 позов підтримала та просила його задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з'ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Як було встановлено в ході судового розгляду, Позивач з 29 листопада 2017 року на підставі договору дарування являється власником 7/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .
Окрім неї, частки у цьому будинку мають також ОСОБА_4 (13/50), ОСОБА_2 (1/8), ОСОБА_5 (1/8) та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (21/100).
Даний будинок з надвірними будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці 0,0638 га, яка згідно рішення Кам'янської міської ради Черкаської області № 165 від 21 березня 2003 року була надана особам-власникам часток у вказаному вище будинку.
06 лютого 2018 року Позивач звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації, так як бажала виділити з даної земельної ділянки частку пропорційно частці у житловому будинку, але їй у цьому було відмовлено.
З відповіді Відповідача 2 №275/06-06 від 26 лютого 2018 року вбачається, що уся земельна ділянка по АДРЕСА_2 згідно рішень від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ та від 20 грудня 2006 року № 10-6-V була надана у власність громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відповідно.
При цьому, ОСОБА_2 передана земельна ділянка площею 0,0117 га, що відповідає її частці у власності будинку.
Згідно оскаржуваного рішення від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ ОСОБА_7 отримала у власність 0,0521 га, що не відповідало розміру її частки у будинку (13/50), а мало становити 0,015808 га.
В подальшому таке рішення органу місцевого самоврядування від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ було реалізоване і ОСОБА_7 видане свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0521 га з кадастровим номером 7121810100:01:002:0691 по АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2017 року вказана земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_8 , яка за договором дарування від 26 липня 2017 року подарувала цю земельну ділянку ОСОБА_4 , яка вже являється черговим власником спірної земельної ділянки.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України та ч. 1 ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.
Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Норми ст. ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Однак, в ч. 1 ст. 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч. 1 ст. 88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
У зв'язку з вказаним, суд приходить до висновку, що Позивач має право на частину спірної земельної ділянки у розмірі тої частки житлового будинку, на яку у неї на час розгляду справи оформлено належним чином право власності (7/25).
Оформлене право власності Відповідача 1 не відповідає розміру частки у будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці (13/50) і такий стан речей порушує право власності Позивача, що потребує судовому захисту.
Ці висновки суду узгоджуються з правовим висновками Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном - має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.
Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Разом з тим відповідно до ч.1 ст. 318 ЦК кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Отже, право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (ч.5 ст.319 ЦК).
У зв'язку з тим, що рішення Кам'янської міської ради Черкаської області від 20 травня 2015 року № 63-5/VІ прийнято з порушенням вимог статті 120 ЗК України і це порушує право власності Позивача, воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а правовстановлюючі документи на підставі нього - визнання недійсними, що сприятиме поверненню сторін у первісний стан та уможливить оформлення ними своїх окремих прав на частки спірної земельної ділянки пропорційно часткам у згаданому вище будинку.
Так, порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
КЦС нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
В даному спорі встановлено, що спадкоємець не мала права розпоряджатись земельною ділянкою у заповіті, яка їй не належала в силу законодавчих норм вказаних вище і таке розпорядження порушує цивільні права та інтереси інших осіб, а тому свідоцтво про право на спадщину в цій частині підлягає визнанню недійсним.
Стосовно вимог про визнання недійсним договору дарування, суд виходить з того, що відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Проте, ОСОБА_8 в порушення вимог статей 316, 317, 319, 321 ЦК України уклала спірний договір дарування, предметом якого є спірна земельна ділянка, будучи по суті власником лише частини будинку, який на ній знаходиться з порушенням процедури виділення земельної ділянки, а тому не була особою уповноваженою на вчинення такого правочину і безпідставно розпорядилась майном, яке їй не належить, чим порушив права як Позивача, так і третьої особи. Вказане слугує підставою також для визнання такого договору дарування недійсним
У зв'язку з вищевказаним, позовні вимоги з урахуванням їх змін та уточнень підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 (прож. по АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 (прож. по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ), Кам'янської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 25872304, вул. Героїв Майдану, б. 37 в м. Кам'янка Черкаської області), третя особа ОСОБА_2 (прож. по АДРЕСА_3 ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору дарування та припинення права - задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішення Кам'янської міської ради Черкаської області від 21.05.2015 р. № 63-5/VI «Про передачу у власність та в користування земельних ділянок громадянам міста» в частині передачі у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки, площею 0,0521 га., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за АДРЕСА_2 .
Визнати незаконним (недійсним) свідоцтво про реєстрацію речового права на земельну ділянку від 28.05.2015 року, розташовану АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7121810100:01:002:0691, площею 0,0521 га., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд №38207148, зареєстроване реєстраційною службою Кам”янського районного управління юстиції Черкаської області на підставі рішення Кам”янської міської ради Черкаської області від 21.05.2015 року № 63-5/VI за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати частково недійсним (незаконним) свідоцтво про право на спадщину за заповітом №435 від 27.06.2017 року, виданого на ім”я Погорілої Тетяни Іванівни(спадкоємця після смерті ОСОБА_7 ), зареєстрованого в державному реєстрі прав, Кам”янською державною нотаріальною конторою в частині спадщини, а саме земельної ділянки, розташованої АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7121810100:01:002:0691, площею 0,0521 га., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 .
Визнати недійсним договір дарування № 1760, посвідчений 26.07.2017 року приватним нотаріусом Кам”янського районного нотаріального округу Черкаської області Бойко Людмилою Володимирівною, земельної ділянки, розташованої АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7121810100:01:002:0691, площею 0,0521 га., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, дарувальник якої ОСОБА_8 , обдарована ОСОБА_4 .
Припинити право скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 7121810100:01:002:0691, площею 0,0521 га., розташовану по АДРЕСА_2 на якій розташовані будинок з господарськими будівлями та спорудами, які належать співвласникам будинку АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через Кам'янський районний суд Черкаської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. (п.15.5 Перехідних положень ЦПК України). Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя : В.В.Шкреба