02 березня 2021 року Справа № 915/1524/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали
за позовом: Миколаївської обласної ради (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001)
до
відповідача-1: Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Одеська, буд. 4, с. Коблеве, Миколаївська район, Миколаївська область, 57453)
відповідача-2: Комунального підприємства “Міжнародний аеропорт Миколаїв” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Новоодеський район, Миколаївська область, 54017, код ЄДРПОУ 01130650)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство “Миколаївській міжнародний аеропорт” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Миколаївська область, 54025, а/с 13, код ЄДРПОУ 40823143)
про: визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, скасування свідоцтва про право власності,
за участі представників учасників справи:
від позивача: Бєлокуров С.О.
від відповідачів: не з'явились.
від третьої особи не з'явився.
присутня: Чех В.
14.12.2020 Миколаївська обласна рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області із позовом №1059-09/05-20 від 14.12.2020 до виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та Комунального підприємства “Міжнародний аеропорт Миколаїв”, в якому просить:
- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт “Комплекс база відпочинку “Авіатор” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”;
- скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: “Комплекс база відпочинку “Авіатор” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1524/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
До позовної заяви позивачем додано клопотання про витребування доказів, а саме: у виконавчого комітету Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, як правонаступника, рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву №1062-09/05-20 від 14.12.2020 про забезпечення позову шляхом зупинення реалізації на електронних торгах ДП “СЕТАМ” об'єкту: “Комплекс база відпочинку “Авіатор”, загальною площею 471,00 кв.м, за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, будинок 12, за реєстраційним номером лоту 453026.
Ухвалою від 15.12.2020 судом відмовлено у задоволені заяви Миколаївської обласної ради №1062-09/05-20 від 14.12.2020 про зупинення реалізації на електронних торгах ДП "Сетам" об'єкту "Комплекс, база відпочинку "Авіатор" загальною площею 471,00 кв. м., за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, будинок, 12, за реєстраційним номером лоту 453026.
Ухвалою суду від 21.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.01.2021 об 11:30, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, задоволено клопотання позивача від 14.12.2020 про витребування доказів, витребувано у виконавчого комітету Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50.
19.01.2021 комунальним підприємством “Миколаївській міжнародний аеропорт” Миколаївської обласної ради подано до господарського суду заяву про залучення підприємства до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
19.01.2021 судом постановлено: задовольнити заяву Комунального підприємства “Миколаївський міжнародний аеропорт” від 19.01.2021 про залучення третьої особи задовольнити; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство “Миколаївській міжнародний аеропорт” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Миколаївська область, 54025, а/с 13, код ЄДРПОУ 40823143); встановити позивачу 5-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання суду доказів надіслання третій особі копії позовної заяви з доданими до неї документами; встановити третій особі 5-денний строк з дня отримання позовної заяви для подання до суду пояснень щодо позовних вимог, які мають відповідати вимогам ч. ч. 3-7 ст. 165 та ст. 168 ГПК України; підготовче засідання у справі відкласти на 15 лютого 2021 року о 11:00.
Коблівська сільська рада (а.с. 135) не заперечила проти ухвалення судом рішення про задоволення позову, просить розглянути справу та прийняти рішення без участі представника сільської ради за наявними матеріалами справи.
20.01.2021 на адресу суду надійшов лист Коблівської сільської ради за вих. №110 від 19.01.2021 з повідомленням про те, що 13.09.2016 Коблівською сільською радою прийнято рішення №1 про добровільне об'єднання територіальних громад у складі Коблівської територіальної громади; Новофедорівської територіальної громади; Рибаківської територіальної громади; Української територіальної громади. 05.01.2017 сільською радою прийнято рішення №9 про припинення Новофедорівської сільської ради; Рибаківської територіальної громади; Української територіальної громади в результаті реорганізації, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 05.02.2018 Рибаківським старостинським округом передано на державне зберігання до об'єднаного Трудового архіву селищної та сільських рад Березанського району Миколаївської області всі справи, у тому числі і рішення №50 від 19.08.2008, про що свідчить лист №17/01-11 від 05.02.2018.
Ухвалою від 21.01.2021 судом постановлено витребувати у Трудового архіву селищної та сільських рад Березанського району Миколаївської області (вул. Суворова, 56, смт. Березанка, Березанський район, Миколаївська область, 57400) рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50.
04.02.2021 гр. ОСОБА_1 подано до господарського суду заяву про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Згідно повідомлення Трудового архіву Березанської селищної ради від 05.02.2021 №9/01-12 документи Рибаківської сільської ради постійного зберігання (рішення, розпорядження) згідно акту приймання-передавання документів на державне зберігання №7 від 18.10.2017 передано та знаходяться на зберіганні у архівному відділі Березанської райдержадміністрації (57400, смт. Березанка, вул. Центральна, 33).
Ухвалою від 09.02.2021 судом постановлено витребувати у архівного відділу Березанської райдержадміністрації Миколаївської області (вул. Центральна, 33, смт. Березанка, Березанський район, Миколаївська область, 57400) рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50.
10.02.2021 відповідачем-2 подано до господарського суду відзив від 08.02.2021 №4/02, яким відповідач - Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Миколаїв» визнає позов, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відзив відповідача обґрунтовано посиланням на ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 327 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 78 Господарського кодексу України, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 1.1, 4.1. Статуту підприємства та мотивовано наступним:
- відповідно до акту приймання-передачі державного підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» від 05.03.2002 року, затвердженого розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 13.03.2002 року № 132-р, вказане підприємство прийнято із державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ міст Миколаївської області та відповідно все майно, включаючи оспорюваний об'єкт "Комплекс, база відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ міст Миколаївської області;
- згідно з пунктом 1.1. Статуту, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" є комунальним унітарним підприємством, заснованим на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області. Відповідно до пункту 4.1. Статуту, майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Остання редакція Статуту містить аналогічні норми стосовно власника майна та права господарського відання підприємства стосовно цього майна.
15.02.2021 судом постановлено ухвалу про відмову ОСОБА_1 у задоволені заяви від 03.02.2021 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
15.02.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 02.03.2021 об 11:00 год.
23.02.2021 на адресу суду надійшов лист Архівного відділу Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 17.02.2021 №Р-24/07-01, до якого додано копію рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
У судовому засіданні 02.03.2021 представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Решта учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористались, їх явка у судове засідання судом не визнавалась обов'язковою.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 2 та частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Водночас порядок здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - Господарським процесуальним кодексом України.
За змістом частин 1 - 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктом 2 частини першої та пунктом 3 частини другої статті 42 цього Кодексу учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою.
Водночас частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з приписами статті 46 ГПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов'язків, передбачених статтею 46 ГПК України.
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 зі справи № 916/3616/15.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.
02.03.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При постановленні судового рішення в цій справі, господарський суд враховує, що як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 86 ГПК України, суд оцінює тільки наявні у справі докази.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Частиною четвертою статті 191 ГПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації №132-р від 13.03.2002 затверджено акт приймання-передачі державного підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (а.с.28).
Цілісний майновий комплекс ДП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" передано з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області державне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" за актом приймання-передачі від 05.03.2002 (а.с.31-36).
Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" від 23.01.2002, майно: комплекс, база відпочинку "Авіатор" віднесена до основних виробничих фондів підприємства (а.с.37-39).
Згідно з інвентаризаційним описом основних засобів станом на 31.12.2001 № 1 та інвентаризаційним описом товарів, матеріалів і тари станом на 31.12.2001 № 16 проведено зняття фактичних остатків товарів бази відпочинку "Авіатор" (а.с.40-45).
Згідно з довідкою Миколаївського обласного управління земельних ресурсів від 06.02.2002 № 50/714-6/600 ДП "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" видано державний акт № 54 від 27 липня 1995 року на право постійного користування земельною ділянкою під розміщення бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка знаходиться на території Коблівської сільської ради Березанського району (а.с.46-47).
Рішенням Виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 року № 50 (серед іншого) визнано право власності на базу відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, буд. 12, за Комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Миколаїв", а також рекомендовано видати свідоцтво про право власності.
На підставі зазначеного рішення Комунальному підприємству "Міжнародний аеропорт Миколаїв" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: "Комплекс, база відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, буд. 12 (а.с. 13).
Предметом спору у даній справі є визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт “Комплекс база відпочинку “Авіатор” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”, скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: “Комплекс база відпочинку “Авіатор” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері майнових відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17).
Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.
Отже враховуючи суб'єктний склад сторін, зміст та правові наслідки рішення Виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 року № 50, спір щодо його правомірності має відбуватись в межах господарської юрисдикції.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», об'єктами передачі згідно з цим Законом є:
цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), їх структурних підрозділів;
нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), об'єкти незавершеного будівництва);
інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об'єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Статтею 4 цього Закону визначено, що передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п'ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів);
органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної у комунальну власність» від 8 січня 2002 р. N 3-р, вирішено прийняти пропозицію Мінтрансу, погоджену з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом та відповідними органами місцевого самоврядування, про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної власності у власність територіальних громад згідно з додатком.
Згідно з п. 1 Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 січня 2002 р. N 3-р, до Переліку цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації, що передаються з державної у комунальну власність віднесено майновий комплекс Міжнародного аеропорту "Миколаїв" (м. Миколаїв), та передано останній у спільну власність територіальних громад Миколаївської області.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об'єкти:
житлові будинки та гуртожитки, зокрема військових містечок, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил України (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), у тому числі ті, будівництво яких не завершено;
об'єкти соціальної інфраструктури державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", розташовані на території міста Славутича, та інші об'єкти (будівлі, споруди, приміщення, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва), які необхідні для реалізації інвестиційних проектів у межах спеціальної економічної зони "Славутич" з метою створення додаткових робочих місць.
Також передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти:
навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено;
нерухоме майно для розміщення органів місцевого самоврядування (у разі відсутності власних приміщень), розвитку мережі закладів, зазначених в абзаці п'ятому цієї частини;
цілісні майнові комплекси підприємств теплопостачання, теплоелектроцентралі, котельні з тепловими мережами, які виробляють теплову енергію для споживачів послуг житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій;
об'єкти інженерної інфраструктури водопровідно-каналізаційного та газового господарства (включаючи мережі, споруди, устаткування), пов'язані з постачанням споживачам води, газу, відведенням і очищенням стічних вод, а також об'єкти благоустрою населених пунктів;
військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окреме індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання у Збройних Силах України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню (крім житлових будинків та гуртожитків, безоплатна передача яких здійснюється відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті);
цілісні майнові комплекси підприємств та об'єкти міського і приміського транспорту, дорожнього господарства, спеціалізовані підприємства з установлення та експлуатації технічних засобів організації дорожнього руху разом з майном, яке вони обслуговують, а також акції (частки, паї) господарських товариств, утворених на базі їх майна (у разі, якщо щодо них не було прийнято рішення про закріплення їх у державній власності);
аеропорти цивільної та колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту і Міністерства оборони України;
водогосподарські та гідротехнічні споруди, інженерна інфраструктура меліоративних систем та її окремі об'єкти (крім інженерної інфраструктури загальнодержавних меліоративних систем та її окремих об'єктів);
захисні споруди цивільного захисту, у тому числі ті, що перебувають у складі об'єктів незавершеного будівництва;
окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого майна) для використання органами місцевого самоврядування та закладами, зазначеними в абзаці п'ятому цієї частини.
Безоплатно можуть передаватися також інші об'єкти права державної власності, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, якщо такі об'єкти не менш як два рази пропонувалися до приватизації конкурентними способами, але не були продані.
Передача об'єктів права державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами здійснюється у визначеному цим Законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством України.
У разі передачі об'єктів права державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами до узгоджених та оформлених відповідно до статей 4 і 5 цього Закону пропозицій додаються звіти або акти про оцінку майна, затверджені органом, уповноваженим управляти державним майном, і відповідним органом місцевого самоврядування.
У разі коли об'єктами передачі є цілісні майнові комплекси підприємств, нерухоме майно (у тому числі об'єкти незавершеного будівництва), акції (частки, паї) у майні господарських товариств, їх вартість визначається шляхом проведення незалежної оцінки майна. Вартість іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств визначається на підставі даних бухгалтерського обліку за умови її відповідності справедливій ринковій ціні.
Передача цілісних майнових комплексів підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією.
Об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акту приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акту приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Як зазначено вище, розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації №132-р від 13.03.2002 затверджено акт приймання-передачі державного підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (а.с.28).
Цілісний майновий комплекс ДП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" передано з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області державне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" за актом приймання-передачі від 05.03.2002 (а.с.31-36).
Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" від 23.01.2002, майно: комплекс, база відпочинку "Авіатор" віднесена до основних виробничих фондів підприємства (а.с.37-39).
Згідно з інвентаризаційним описом основних засобів станом на 31.12.2001 № 1 та інвентаризаційним описом товарів, матеріалів і тари станом на 31.12.2001 № 16 проведено зняття фактичних остатків товарів бази відпочинку "Авіатор" (а.с.40-45).
Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ст.143 Конституції майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Отже, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК).
Відповідно до пунктів 20, 32 статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальної громади сіл, селищ, міст та прийняття рішення про передачу об'єктів права спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків також встановлені у статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до частини першої цієї статті цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Водночас відповідно до частини другої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою набуття права комунальної власності є: передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав; створення майна органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом; придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом.
Правом власності згідно з вимогами частини першої статті 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною першою статті 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, право розпорядження майном є виключним правом власника.
Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
В абзаці 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частин 5 і 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Частинами 1- 3 статті 78 ГК України передбачено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Згідно з частинами 1- 3 статті 145 та частиною 4 статті 147 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Згідно з частиною 1 статті 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Право власності та господарського відання не є тотожними.
Зокрема, ч. 4 ст. 55, 133 ГКУ розрізняє ці повноваження. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Як витікає зі Статуту (станом на 2008) (а.с.170-179) Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" є комунальним унітарним підприємством, заснованим на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (п.1.1.), майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.4.1.).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи справу №923/321/18, в постанові від 30 червня 2020 року, з урахуванням змісту положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 136, 137, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає жодних інших правових режимів належності майна комунальному підприємству, ніж право господарського відання або право оперативного управління, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про можливість набуття ним як комунальним підприємством права власності на майно, придбане, створене чи відремонтоване за рахунок власних коштів (прибутку) Підприємства.
При цьому чинне законодавство не допускає можливості трансформації зазначених речових прав комунального підприємства як титульного володільця у його право приватної власності незалежно від того, чи було закріплено комунальне майно власником (уповноваженим ним органом) за таким підприємством, чи було набуто останнім за рахунок власних коштів (прибутку), одержаних від господарської діяльності. Винятком є можливість зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на комунальній власності, шляхом приватизації майна комунального підприємства відповідно до закону.
У пунктах 3, 4 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що: гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).
На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постанові Великої Палати від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Таким чином, обставини неправомірності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50 про визнання права власності на базу відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована за адресою: с. Рибаківка, Квартал №6, буд. 12, Березанського району Миколаївської області за комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Миколаїв", зазначені в позовній заяві знайшли своє підтвердження при розгляді цієї справи за наявними матеріалами.
При цьому, суд враховує, що решта рішень виконавчого комітету Коблівської сільської ради, які містяться в наданій копії рішення № 50 від 19.08.2008, предмету цього позову не стосуються, отже в резолютивній частині судового рішення, має бути наведено реквізити оскаржуваного рішення, зокрема номер та дата прийняття, а також його суть.
Застереження про залишення без змін решти рішень виконавчого комітету Коблівської сільської ради, які містяться в наданій копії рішення № 50 від 19.08.2008 враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, господарським судом здійснюється в мотивувальній частині судового рішення.
При постановленні судового рішення в цій частині господарський суд також враховує правові позиції Верховного Суду щодо формулювання судового рішення.
Так, в постанові від 18 вересня 2020 року у справі № 916/1423/18 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що реалізуючи визначене у статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи наведене, а також тотожність термінів «незаконний» та «протиправний» в контексті невідповідності рішення положенням чинного законодавства (напр. ч. 4 ст. 5 ГПК України, ст. 249 ГК України, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України), керуючись ч. 2 ст. 237 ГПК України, господарський суд вважає, що рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради, яке міститься в наданій копії рішення № 50 від 19.08.2008 в частині зазначеній в позовній заяві, а саме рішення, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Стосовно позовних вимог про скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: "Комплекс, база відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, будинок, 12, суд зазначає наступне.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов'язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначено вище, до нормативних актів органів місцевого самоврядування належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Оскаржуване рішення, таким чином, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, метою якого та правовим наслідком (в частині, яка стосується предмету позову) є визнання права власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”.
В матеріалах справи наявне Свідоцтво (дублікат) від 04.09.2008 про право власності на нерухоме майно: "Комплекс, база відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, буд. 12 (а.с. 13).
Частиною 1 ст.182 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Поряд з цим, питання правомірності видачі та дії свідоцтва про право власності на нерухоме майно безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого таке свідоцтво видане.
Правовстановлюючим документом у цьому випадку є скасоване рішення виконкому сільради, на підставі якого було видано оскаржуване свідоцтво.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постанові від 03.04.18 у справі № 917/927/17.
Оскільки рішення про оформлення права власності визнано неправомірним, то й документи, якими оформлюється відповідне право мають бути скасовані також.
Таким чином, з урахуванням застережень, наведених вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір на підставі положень ст. 129 ГПК України, підлягає стягненню з відповідачів.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку “Авіатор” за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”.
3. Скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку “Авіатор”, адреса об'єкту: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, Квартал Шостий, буд. 12 за Комунальним підприємством “Міжнародний аеропорт Миколаїв”.
4. Стягнути з Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Одеська, буд. 4, с. Коблеве, Миколаївський район, Миколаївська область, 57453 (код ЄДРПОУ Коблівської сільської ради 04375748)) на користь Миколаївської обласної ради (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 25696652) 2102,00 грн. судового збору.
5. Стягнути з Комунального підприємства “Міжнародний аеропорт Миколаїв” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Новоодеський район, Миколаївська область, 54017, код ЄДРПОУ 01130650) на користь Миколаївської обласної ради (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 25696652) 2102,00 грн. судового збору.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
8. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Миколаївська обласна рада (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001),
відповідач-1: Виконавчий комітет Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Одеська, буд. 4, с. Коблеве, Миколаївська район, Миколаївська область, 57453),
відповідач-2: Комунальне підприємство “Міжнародний аеропорт Миколаїв” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Новоодеський район, Миколаївська область, 54017, код ЄДРПОУ 01130650),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство “Миколаївській міжнародний аеропорт” (вул. Київське шосе, 9, с. Баловне, Миколаївська область, 54025, а/с 13, код ЄДРПОУ 40823143).
Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2021.
Суддя В.О.Ржепецький