09 лютого 2021 року Справа № 915/259/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (54001, м. Миколаїв, вул. Фалеєвська, 12; ідентифікаційний код 38169998)
до відповідача: Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920)
про: стягнення заборгованості
05.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (далі - ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2”) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою без номера та без дати (вх. № 2925/20), в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (далі - ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України”) заборгованість за договорами (№ 22/01/14 від 22.01.2014, № 03-02/05/19 Щ від 02.05.2019) у розмірі 228280,17 грн., яка складається з: 212296,00 грн. - основного боргу, 2703,72 грн. - пені, 5291,64 грн. - 3% річних, 7988,80 грн. - інфляційних витрат.
Ухвалою суду від 10.03.2020 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
26.03.2020 від позивача надійшла письмова заява б/н від 24.03.2020 на виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 10.03.2020.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.05.2020.
Ухвалою суду від 05.05.2020 роз'єднано позовні вимоги ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2” про стягнення з ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договорами купівлі-продажу № 22/01/14 від 22.01.2014 та № 03-02/05/19 Щ від 02.05.2019 у розмірі 228280,17 грн., яка складається з: 212296,00 грн. - основного боргу, 2703,72 грн. - пені, 5291,64 грн. - 3 % річних, 7988,80 грн. - інфляційних витрат, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги, а саме:
1) позовні вимоги про стягнення з ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором №22/01/14 від 22.01.2014 у розмірі 25834,79 грн., яка складається з: 15970,00 грн. - основного боргу, 2259,05 грн. - пені, 1636,82 грн. - 3 % річних, 5968,92 грн. - інфляційних витрат розглядати у справі № 915/259/20;
2) позовні вимоги про стягнення ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором купівлі-продажу № 03-02/05/19 Щ від 02.05.2019 у розмірі 202445,38 грн., яка складається з: 196326,00 грн. - основного боргу, 444,67 грн. - пені, 3654,82 грн. - 3 % річних, 2019,89 грн. - інфляційних витрат виділити в самостійне провадження.
Крім того, у зв'язку з введенням з 12.03.2020 на усій території України карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами та доповненнями), вищезазначеною ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2020 відкладено підготовче засідання у справі № 915/259/20 без визначення дати судового засідання, постановлено провести розгляд даної справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу “COVID-19”.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідач у відзиві б/н від 30.04.2020 (вх. № 5405/20 від 04.05.2020) вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Так, відповідач стверджує, що, по-перше, позивач не надав відповідачу документів, передбачених умовами п. 5.2 договору № 22/01/14 від 22.01.2014, у зв'язку з чим строк сплати за товар фактично не настав; по-друге, не надав суду доказів, що підтверджують розмір заборгованості, а надані до позовної заяви акти звірки розрахунків не є належними та допустимими доказами, оскільки не містять реквізитів договорів, з виконання яких сторонами проводилось звірка розрахунків, та відсутні дати оплати за товар і суми його вартості; по-третє, строк позовної давності за договором поставки № 22/01/14 від 22.01.2014, з огляду на відсутність підстав для переривання перебігу такого строку, сплинув 22.01.2017.
Позивач у письмовій заяві (відповіді на відзив) б/н від 03.06.2020 (вх. № 6758/20 від 05.06.2020), посилаючись на практику Верховного Суду, заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та просить позов задовольнити в повному обсязі. До вказаної заяви додає копії наступних документів: видаткової накладної №29 від 27.09.2016 на загальну суму 26730,00 грн., рахунків на оплату № 14 від 29.09.2016 на загальну суму 26730,00 грн., №1 від 22.01.2016 на суму 45000,00 грн., № 2 від 22.01.2016 на суму 7700,00 грн., податкових накладних № 1 від 22.01.2016, № 38 від 27.09.2016.
Позивач у письмових поясненнях зазначає, що, по-перше, визнання відповідачем свого боргу в акті звірки розрахунків до закінчення строку давності (22.01.2017) свідчить про переривання строку позовної давності; по-друге, поставка товару підтверджена відповідними первинними документами, строк виконання зобов'язання виник у відповідача за фактом поставки товару та рахунку, підстав для відтермінування такої оплати не має; по-третє, відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань за спірним договором, незважаючи на те, що обов'язок доведення факту належної оплати за наданий товар, відповідно до вимог ч. 2 ст. 614 ЦК України та частин 3, 4 ст. 13 ГПК України, покладено на покупця.
Ухвалою суду від 24.11.2020 призначено підготовче засідання на 10.12.2020.
Ухвалою суду від 10.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2021, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 11.12.2020.
Ухвалою суду від 14.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 09.02.2021 о 14:30.
09.02.2021 від представника позивача до суду надійшла заява б/н від 09.02.2021 (вх. №1992/20), в якій представник товариства підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить провести судове засідання за його відсутності.
09.02.2021 представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Так, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення копії ухвали суду від 14.01.2021 позивачем отримано 19.01.2021, а відповідачем отримано 18.01.2021 (штрихкодові ідентифікатори 5400142536893, 5400142536885).
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та доходить висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 09.02.2021 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
22.01.2014 між ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” (покупець) та ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2” (постачальник) укладено договір № 22/01/14 (далі - Договір) (а.с. 5, 6).
Відповідно до п. 8.4 Договору, цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору, постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступний товар: щебеневу продукцію (надалі - Товар). Загальна кількість та асортимент Товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається відповідно до заявок покупця, оформлених відповідно до вимог цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, загальна вартість договору (в тому числі з урахуванням вартості автоперевезення та перевезення залізницею) складає: 10000000,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 4.3 Договору, покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів на протязі 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання п. 5.2. Договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від постачальника. При затримці виконання п. 5.2, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.
Відповідно до п. 4.4 Договору, оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п. 5.2 Договору, постачальник зобов'язаний надати покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну, оформлену відповідно до діючого Податкового Кодексу України; товарно-транспортну накладну (за потреби); залізничну накладну (за потреби).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 52700,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 2 від 22.01.2016 за щебінь фракцією 20*40 в кількості 450 т. за ціною 100,00 грн. на суму 45000,00 грн., № 3 від 22.01.2016 за щебінь фракцією 5*20 в кількості 70 т. за ціною 110,00 грн. на суму 7700,00 грн. (а.с. 7, 8).
Всі видаткові накладні підписано сторонами та скріплено печаткою постачальника.
Товар отримано представником відповідача Багмет А.І. на підставі довіреності № 010 від 22.01.2016 (а.с. 9).
Судом встановлено, що по господарським операціям платником податків складено податкову накладну № 1 від 22.01.2016 (а.с. 102).
Крім того, на виконання умов Договору позивачем були виписані рахунки на оплату: №1 від 22.01.2016 на суму 45000,00 грн., № 2 від 22.01.2016 на суму 7700,00 грн. (а.с. 100, 101).
Позивачем в позовній заяві зазначено, що відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар на загальну суму 36730,00 грн., а саме: 08.02.2016 - 10000,00 грн. та 04.10.2016 - 26730,00 грн., що відповідачем не заперечується.
Між сторонами у справі також складався акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 31.12.2016 у відповідача перед позивачем заборгованість становила 15970,00 грн. (а.с. 28). Акт звірки взаєморозрахунків підписано та скріплено печатками сторін. До акту увійшли поставки за 2016 рік.
Крім того, між сторонами у справі також складався акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019-26.07.2019, відповідно до якого відповідачем зазначено початкове сальдо на суму 15970,00 грн. (а.с. 27). Акт звірки взаєморозрахунків підписано та скріплено печатками сторін.
20.12.2019 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 20/12-19-01 за Договором, в якій позивач просив здійснити оплату заборгованості у сумі 15970,00 грн. (а.с. 19). Факт отримання претензії відповідачем підтверджується відміткою штампу з вхідним № 2374 від 27.12.2019 на зазначеній претензії.
Доказів направлення відповідачем відповіді на вищевказану претензію суду не подано. Доказів направлення відповідачем позивачу будь-яких заперечень щодо некомплектності документів під час приймання-передачі товару суду не подано.
Доказів оплати відповідачем заборгованості на загальну суму 15970,00 грн. суду не подано.
Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), між сторонами на підставі Договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 52700,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреністю на отримання ТМЦ. Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 15970,00 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Щодо посилань відповідача на невиконання позивачем умов договору в частині неподання товарно-транспортних накладних та залізничних накладних, то суд зазначає, що в силу умов п. 5.2 Договору, вказані документи подаються за потреби. Суду не подано доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати вказані документи з вказівкою відповідної потреби. Відтак, на позивача не може бути покладений обов'язок з надання вказаних документів, оскільки умовами договору сторони такого обов'язку не обумовлювали.
Крім наведеного, матеріали справи не містять письмових вимог, претензій, або будь-яких інших письмових звернень відповідача до позивача щодо неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань за Договором.
Також, суд вважає помилковим твердження відповідача щодо пропущення позивачем трьохрічного строку позовної давності по спірним відносинам, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
При цьому, до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”).
Як вже зазначено вище, станом на 26.07.2019, тобто в межах позовної давності, сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким сторони підтвердили наявність у відповідача перед позивачем заборгованості на загальну суму 15970,00 грн. (сума зазначена в початковому сальдо). Доказів існування іншого договору між сторонами на цей період відповідачем не надано.
Таким чином, підписавши акт звірки взаєморозрахунків, відповідач фактично визнав наявність у нього перед позивачем боргу з оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим перебіг позовної давності за заборгованістю відповідача перед позивачем почався заново, а, отже, звернення позивача до господарського суду з даним позовом 05.03.2020 відбулось у межах позовної даності.
Суд визнає акт звірки взаєморозрахунків за період 2016 рік та за період 01.01.2019 - 26.07.2019 належними доказами підтвердження заборгованості суб'єкта господарювання.
Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 17.10.2018 у справі №905/3063/17.
Судом взято до уваги доводи відповідача про ненадання позивачем рахунку-фактури, що, з позиції відповідача, свідчить про відсутність підстав для здійснення оплати за поставлений товар.
Однак суд відхиляє зазначені доводи, у зв'язку з таким.
З урахуванням заперечень відповідача, до обставин, що мають значення для вирішення даної справи про стягнення заборгованості за поставлений товар, належить підтвердження або спростування факту поставки товару, який породжує обов'язок покупця оплатити отриманий товар (ст. 692 ЦК України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої ним у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Стаття 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки має бути підтверджений видатковою накладною. Зазначена позиція викладена також в листах Міністерства фінансів України № 31-34000-20-23/25136 від 27.11.2006, № 31-08410-07-27/13794 від 30.05.2011.
За такого, спірні видаткові накладні № 2 від 22.01.2016 та № 3 від 22.01.2016, які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, і які містять передбачені законом обов'язкові реквізити первинного документу, в сукупності з іншими доказами (податковою накладною № 1 від 22.01.2016) фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у покупця обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд наголошує, що наведені доводи відповідача не спростовують факту прийняття товару за вищеназваними накладними та його обов'язку сплатити кошти за отриманий товар.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за поставлений товар за спірними видатковими накладними не представив, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо невиконання останнім умов договору, на які посилався у відзиві суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за поставлений товар за договором № 22/01/14 від 22.01.2014, у зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 15970,00 грн. зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення пені в розмірі 2259,05 грн., суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5.3 Договору за прострочення терміну оплати, вказаного в п. 4.3 на поставку для кожної партії Товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу.
На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених до стягнення сум збитків від інфляції в розмірі 5968,92 грн. та 3% річних у розмірі 1636,82 грн., суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 1636,82 грн. за період з 05.10.2016 по 04.03.2020.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних не було враховано кількість днів у 2020 році, замість 366 днів, позивачем в розрахунку зазначено 365 днів.
Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми “Калькулятор 3% річних за прострочку зобов'язання “ipLex” та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних за період з 05.10.2016 по 04.03.2020 є 1636,27 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних у сумі 0,55 грн. (1636,82 - 1636,27).
За таких обставин, суд зазначає також про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України” від 28.10.2010).
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (54001, м. Миколаїв, вул. Фалеєвська, 12; ідентифікаційний код 38169998) заборгованість у розмірі 25834,24 грн., яка складається з: 15970,00 грн. - основного боргу, 2259,05 грн. - пені, 1636,27 грн. - 3 % річних, 5968,92 грн. - інфляційних витрат, а також 387,51 грн. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.03.2021, після виходу з лікарняного.
Суддя В.С. Адаховська