09 лютого 2021 року Справа № 915/631/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (54001, м. Миколаїв, вул. Фалеєвська, 12; ідентифікаційний код 38169998)
до відповідача: Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920)
про: стягнення заборгованості
05.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (далі - ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2”) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою без номера та без дати (вх. № 2925/20), в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (далі - ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України”) заборгованість за договорами (№ 22/01/14 від 22.01.2014, № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019) у розмірі 228280,17 грн., яка складається з: 212296,00 грн. - основного боргу, 2703,72 грн. - пені, 5291,64 грн. - 3% річних, 7988,80 грн. - інфляційних витрат.
Ухвалою суду від 10.03.2020 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
26.03.2020 від позивача надійшла письмова заява б/н від 24.03.2020 на виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 10.03.2020.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 915/259/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.05.2020.
Ухвалою суду від 05.05.2020 у справі № 915/259/20 роз'єднано позовні вимоги ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2” про стягнення з ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договорами купівлі-продажу № 22/01/14 від 22.01.2014 та № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 у розмірі 228280,17 грн., яка складається з: 212296,00 грн. - основного боргу, 2703,72 грн. - пені, 5291,64 грн. - 3 % річних, 7988,80 грн. - інфляційних витрат, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги, а саме:
1) позовні вимоги про стягнення з ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором №22/01/14 від 22.01.2014 у розмірі 25834,79 грн., яка складається з: 15970,00 грн. - основного боргу, 2259,05 грн. - пені, 1636,82 грн. - 3 % річних, 5968,92 грн. - інфляційних витрат розглядати у справі № 915/259/20;
2) позовні вимоги про стягнення ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 у розмірі 202445,38 грн., яка складається з: 196326,00 грн. - основного боргу, 444,67 грн. - пені, 3654,82 грн. - 3 % річних, 2019,89 грн. - інфляційних витрат виділити в самостійне провадження.
07.05.2020 Відділом документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області, на підставі зазначеної ухвали від 05.05.2020, зареєстровано виділення у самостійне провадження позовної вимоги ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2” про стягнення з ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 у розмірі 202445,38 грн., яка складається з: 196326,00 грн. - основного боргу, 444,67 грн. - пені, 3654,82 грн. - 3 % річних, 2019,89 грн. - інфляційних витрат, як справи № 915/631/20.
Ухвалою суду від 07.05.2020 прийнято господарську справу № 915/631/20, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; розгляд якої провести поза межами встановлених ч. 3 ст. 177, ч. ч. 1, 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу “COVID-19”.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідач у відзиві б/н від 18.05.2020 (вх. № 6194/20 від 21.05.2020) вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Так, відповідач стверджує, що, по-перше, позивач не надав відповідачу документів, передбачених умовами п. 4.2 договору купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 (сертифікат або паспорт якості, товарно-транспортних накладних), у зв'язку з чим строк сплати за товар фактично не настав і відстрочується відповідно до п. 4.3 договору до передачі повного пакету документів покупцю; по-друге, позивачем не надано суду копій заявок, якими згідно з умовами п. 1.2 договору купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 визначається асортимент, одиниці виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість та інші параметри товару; по-третє, позивач не надав суду доказів, що підтверджують розмір заборгованості, а наданий до позовної заяви акт звірки розрахунків не є таким належним та допустимим доказом, оскільки не містить реквізитів договорів, з виконання яких сторонами проводилось звірка розрахунків, та не містить сум вартості партій товару; по-четверте, надані до позовної заяви розрахунки, проведені без будь-якого документального підтвердження, тому не можуть бути прийняті судом у якості доказів.
Позивач у відповіді на відзив б/н від 03.06.2020 (вх. № 6757/20 від 05.06.2020), посилаючись на практику Верховного Суду, заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просить позов задовольнити в повному обсязі. До вказаної відповіді додає копії наступних документів: протоколу сертифікаційних випробувань № 36/19 від 20.03.2019; сертифікату відповідності № UA.OV.1O176.239-19 з терміном дії з 20.03.2019 до 19.03.2021; видаткової накладної № 29 від 27.09.2016 на загальну суму 26730,00 грн.; заявок на здійснення поставки товару № 03/1990 від 22.07.2019, № 03/738 від 25.04.2019; рахунку №24 від 21.05.2019 на суму 69030,00 грн.; рахунків на оплату № 25 від 21.05.2019 на загальну суму 16758,72 грн., № 26 від 24.05.2019 на суму 33696,00 грн., № 27 від 24.05.2019 на суму 2914,56 грн., № 41 від 25.07.2019 на суму 93600,00 грн., № 42 від 25.07.2019 на суму 109296,00 грн.; податкових накладних № 18 від 25.07.2019, № 19 від 25.07.2019, № 24 від 21.05.2019, № 25 від 21.05.2019, № 26 від 24.05.2019, № 27 від 24.05.2019; товарно-транспортних накладних № 240519-01 від 24.05.2019, № 220719-01 від 22.07.2019, № 220719-02 від 22.07.2019, № 220719-03 від 22.07.2019, № 230719-01 від 23.07.2019, № 230719-02 від 23.07.2019, № 230719-03 від 23.07.2019, № 240719-01 від 24.07.2019, № 240719-03 від 24.07.2019, № 250719-02 від 25.07.2019, № 250719-01 від 25.07.2019, № 240719-02 від 24.07.2019, № 210519-06 від 21.05.2019, № 210519-05 від 21.05.2019, № 210519-04 від 21.05.2019, № 210519-03 від 21.05.2019, № 210519-02 від 21.05.2019, № 210519-01 від 21.05.2019.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що, по-перше, позивачем не допущено затримок у передачі документів, які надавались одразу по факту поставки кожної партії товару, оскільки в противному випадку поставлений товар відповідачем не приймався, виходячи з умов договору та чинного законодавства; по-друге, поставка товару підтверджена відповідними первинними документами, строк виконання зобов'язання виник у відповідача за фактом поставки товару та рахунку, підстав для відтермінування такої оплати не має; по-третє, позивачем, ще до укладення спірного Договору надано копії сертифікату відповідності та протоколу сертифікаційних випробувань; по-четверте, відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань за спірним договором, незважаючи на те, що обов'язок доведення факту належної оплати за наданий товар, відповідно до вимог ч. 2 ст. 614 ЦК України та частин 3, 4 ст. 13 ГПК України, покладено на покупця; по-п'яте, факт поставки/перевезення Товару вже підтверджено рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/260/20 та не потребує доказування.
Ухвалою суду від 24.11.2020 призначено підготовче засідання на 10.12.2020.
Ухвалою суду від 10.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2021, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 11.12.2020.
Ухвалою суду від 14.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 09.02.2021 о 14:00.
09.02.2021 від представника позивача до суду надійшла заява б/н від 09.02.2021 (вх. №1991/20), в якій представник товариства підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить провести судове засідання за його відсутності.
09.02.2021 представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Так, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копії ухвали суду від 14.01.2021 позивачем отримано 19.01.2021, а відповідачем отримано 18.01.2021 (штрихкодові ідентифікатори 5400142536893, 5400142536885).
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та доходить висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 09.02.2021 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
02.05.2019 між ТОВ “Південно-Бузький кар'єр 2” (продавець) та ДП “Миколаївський облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ (далі - Договір) (а.с. 14-21).
Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору, продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступні товари: щебенева продукція (надалі - Товар).
Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування (номенклатура, асортимент) Товару: ДК 021:2015:14210000-6: Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі. Повне найменування та загальна кількість товару, що поставляється, її асортимент, одиниці виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість та інші параметри передбачаються в рахунках-фактурах і повністю узгоджуються сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов'язаний замовляти Товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна цього Договору становить 999000,00 грн., в тому числі ПДВ - 166500,00 грн., що станом на дату укладання Договору дорівнює загальній вартості Товару.
Відповідно до п. 3.2 Договору, загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії Товару, поставленої в межах строку дії цього Договору та ціни зазначеної в п. 3.1 цього Договору.
За умовами п. 4.1 Договору, розрахунки за придбаний Товар проводяться шляхом: оплати покупцем рахунку продавця за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2 Договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.
Відповідно до п. 4.3 Договору, покупець зобов'язується розрахуватися з продавцем за отриманий товар на протязі 30 днів з моменту отримання від продавця документів, зазначений в п. 4.1, п. 4.2 цього Договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. У випадку затримки продавцем передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов'язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання продавцем взятих на себе зобов'язань.
Згідно з п. 5.5 Договору, датою передачі Товару від продавця покупцю, вважається дата підписання видаткової накладної на Товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами та виконання постачальником умов договору.
Пунктом 5.7. Договору передбачено, що здавання-приймання Товару провадиться уповноваженими представниками покупця і продавця.
Сторонами підписано специфікацію на поставку від 02.05.2019, яка є додатком 1 до Договору (а.с. 20).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 196326,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 19 від 21.05.2019 за щебінь фракцією 0*70 в кількості 295 т. за ціною 195,00 грн. на суму 69030,00 грн., № 21 від 24.05.2019 за щебінь фракцією 0*70 в кількості 144 т. за ціною 195,00 грн. на суму 33696,00 грн., № 53 від 25.07.2019 за щебінь фракцією 0*70 в кількості 400 т. за ціною 195,00 грн. на суму 93600,00 грн. (а.с. 22, 24, 26) та товарно-транспортними накладними № 240519-01 від 24.05.2019, №220719-01 від 22.07.2019, № 220719-02 від 22.07.2019, № 220719-03 від 22.07.2019, №230719-01 від 23.07.2019, № 230719-02 від 23.07.2019, № 230719-03 від 23.07.2019, №240719-01 від 24.07.2019, № 240719-03 від 24.07.2019, № 250719-02 від 25.07.2019, №250719-01 від 25.07.2019, № 240719-02 від 24.07.2019, № 210519-06 від 21.05.2019, №210519-05 від 21.05.2019, № 210519-04 від 21.05.2019, № 210519-03 від 21.05.2019, №210519-02 від 21.05.2019, № 210519-01 від 21.05.2019 (а.с. 76-93).
Всі видаткові накладні підписано сторонами та скріплено печаткою позивача.
Товар отримано представниками відповідача Павловим В.Д. на підставі довіреностей №55 від 21.05.2019, № 66 від 24.05.2019 та Румянцевою А.В. (а.с. 23, 25).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем були виписані рахунки на оплату: № 24 від 21.05.2019 на суму 69030,00 грн., № 26 від 24.05.2019 на суму 33696,00 грн., № 41 від 25.07.2019 на суму 93600,00 грн. (а.с. 64, 66, 68) та по господарським операціям платником податків складено податкові накладні № 19 від 25.07.2019, № 24 від 21.05.2019, № 26 від 24.05.2019 (а.с. 71, 72, 74).
Крім того, позивачем надано до суду копії листів відповідача № 03/1990 від 22.07.2019 та № 03/738 від 25.04.2019, з яких вбачається, що відповідач просив позивача здійснити поставку щебеневої продукції філіям відповідача. (а.с. 62, 63).
Між сторонами у справі також складався акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019-26.07.2019, відповідно до якого сторонами відображено заборгованість відповідача за датами та сумами, зазначеними у видаткових накладних за спірним Договором (а.с. 27). Акт звірки взаєморозрахунків підписано та скріплено печатками сторін.
20.12.2019 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 20/12-19-02 за Договором, в якій позивач просив здійснити оплату заборгованості у сумі 196326,00 грн. (а.с. 30). Факт отримання претензії відповідачем підтверджується відміткою штампу з вхідним № 2375 від 27.12.2019 на зазначеній претензії.
Доказів направлення відповідачем відповіді на вищевказану претензію суду не подано. Доказів направлення відповідачем позивачу будь-яких заперечень щодо некомплектності документів під час приймання-передачі товару суду не подано.
Доказів оплати відповідачем заборгованості на загальну суму 196326,00 грн. суду не подано.
Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) між сторонами на підставі Договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
За приписами частин 1-2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано вище, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 196326,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків. Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 196326,00 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Щодо посилань відповідача на невиконання позивачем умов договору в частині неподання заявок покупця на поставку товару, то суд зазначає, що обов'язок з направлення заявки на поставку товару покладається саме на відповідача (п. 1.2, 1.4 Договору). Відсутність заявок на поставку товару не спростовує ані факту поставки та отримання відповідачем товару, ані факту наявності заборгованості та виникнення обов'язку з оплати.
До того ж, як вже зазначено, позивачем надано до суду копії листів відповідача №03/1990 від 22.07.2019 та № 03/738 від 25.04.2019, з яких вбачається, що відповідач просив позивача здійснити поставку щебеневої продукції філіям відповідача (а.с. 62, 63).
Твердження відповідача про те, що позивачем не надано відповідачу документів, передбачених умовами п. 4.2 договору купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 (сертифікат або паспорт якості, товарно-транспортних накладних), у зв'язку з чим строк сплати за товар фактично не настав і відстрочується відповідно до п. 4.3 договору до передачі повного пакету документів покупцю, спростовуються наданими позивачем до матеріалів справи копіями сертифікату відповідності і протоколу сертифікаційних випробувань (а.с. 59, 60), та товарно-транспортних накладних.
Крім того, суду не подано будь-яких доказів, які б підтверджували факт виникнення суперечок між сторонами щодо якості товару, доказів відмови покупця (відповідача) від товару, у зв'язку з невідповідністю якості, тощо. За таких обставин, вказані твердження відповідача також не спростовують позовних вимог.
Судом взято до уваги доводи відповідача про ненадання позивачем рахунку-фактури, що, з позиції відповідача, свідчить про відсутність підстав для здійснення оплати за поставлений товар.
Однак суд відхиляє зазначені доводи, у зв'язку з таким.
З урахуванням заперечень відповідача, до обставин, що мають значення для вирішення даної справи про стягнення заборгованості за поставлений товар, належить підтвердження або спростування факту поставки товару, який породжує обов'язок покупця оплатити отриманий товар (ст. 692 ЦК України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої ним у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Стаття 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки має бути підтверджений видатковою накладною. Зазначена позиція викладена також в листах Міністерства фінансів України № 31-34000-20-23/25136 від 27.11.2006, № 31-08410-07-27/13794 від 30.05.2011.
За такого, спірні видаткові накладні № 19 від 21.05.2019, № 21 від 24.05.2019 та № 53 від 25.07.2019, які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, і які містять передбачені законом обов'язкові реквізити первинного документу, в сукупності з іншими доказами (податковими накладними № 19 від 25.07.2019, № 24 від 21.05.2019, № 26 від 24.05.2019, товарно-транспортними накладними № 240519-01 від 24.05.2019, № 220719-01 від 22.07.2019, № 220719-02 від 22.07.2019, № 220719-03 від 22.07.2019, № 230719-01 від 23.07.2019, № 230719-02 від 23.07.2019, № 230719-03 від 23.07.2019, № 240719-01 від 24.07.2019, № 240719-03 від 24.07.2019, № 250719-02 від 25.07.2019, № 250719-01 від 25.07.2019, № 240719-02 від 24.07.2019, № 210519-06 від 21.05.2019, № 210519-05 від 21.05.2019, № 210519-04 від 21.05.2019, № 210519-03 від 21.05.2019, № 210519-02 від 21.05.2019, № 210519-01 від 21.05.2019) фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, що є підставою виникнення у покупця обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім того, з відповіді позивача на відзив вбачається, що Господарським судом Миколаївської області розглядалась справа № 915/260/20, предметом розгляду якої була заборгованість відповідача щодо здійснення розрахунків за надані йому позивачем послуги за договором перевезення № 03-02/05/19-АВ від 02.05.2019 щодо перевезення щебеневої продукції на загальну суму 128969,28 грн., зокрема за товарно-транспортними накладними, які позивачем надано до матеріалів даної справи на підтвердження виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Відповідно до рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2020 у справі № 915/260/20 (http://reestr.court.gov.ua/Review/88672624), яке набрало законної сили, підтверджено факт поставки/перевезення Товару за наданими позивачем товарно-транспортними накладними, що відповідно до вимог ст. 75 ГПК України не потребують доказування, тому, суд погоджується з твердженням позивача та зазначає, що факти, встановлені у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2020 у справі №915/260/20, не доказуються при розгляді даної справи.
Суд наголошує, що наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача не спростовують факту прийняття товару за вищеназваними накладними та його обов'язку сплатити кошти за отриманий товар.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за поставлений товар за спірними видатковими накладними не представив, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо невиконання останнім умов договору, на які посилався у відзиві суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за поставлений товар за договором № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019, у зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 196326,00 грн. зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
З урахуванням прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором, позивачем в позові заявлені до стягнення з відповідача також:
1) пеня у загальному розмірі 444,67 грн.: за накладною № 19 від 21.05.2019 за період з 21.06.2019 по 04.03.2020 на суму 178,10 грн.; за накладною № 21 від 24.05.2019 за період з 24.06.2019 по 04.03.2020 на суму 85,92 грн.; за накладною № 53 від 25.07.2019 за період з 25.08.2019 по 04.03.2020 на суму 180,65 грн.
2) відсотки річних у загальному розмірі 3654,82 грн.: за накладною № 19 від 21.05.2019 за період з 21.06.2019 по 04.03.2020 на суму 1463,81 грн.; за накладною № 21 від 24.05.2019 за період з 24.06.2019 по 04.03.2020 на суму 706,23 грн.; за накладною № 53 від 25.07.2019 за період з 25.08.2019 по 04.03.2020 на суму 1484,78 грн.
3) інфляційні втрати в загальному розмірі 2019,89 грн.: за накладною № 19 від 21.05.2019 за період з 21.06.2019 по 04.03.2020 (фактично за період з липня 2019 року по січень 2020 року) на суму 410,16 грн.; за накладною № 21 від 24.05.2019 за період з 24.06.2019 по 04.03.2020 (фактично за період з липня 2019 року по січень 2020 року) на суму 200,21 грн.; за накладною № 53 від 25.07.2019 за період з 25.08.2019 по 04.03.2020 (фактично за період з вересня 2019 року по січень 2020 року) на суму 1409,52 грн.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в розмірі 444,67 грн., суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з п. 7.1 Договору, при невиконанні або не належному виконанні зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
За змістом підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Договору відповідальність покупця за порушення строків оплати товару у виді сплати пені встановлена у розмірі 0,001% від суми боргу за кожний день прострочення та сплати штрафу в розмірі 0,001% від суми боргу (сплачується одноразово).
Відповідно до підпункту 7.3.8 пункту 7.3 Договору неустойка, встановлена цим Договором для покупця є виключною. В разі порушення покупцем умов договору, винна сторона зобов'язана сплатити на користь іншої сторони (на вимогу останньої) неустойку (штраф, пеню), передбачену цим Договором, без відшкодування збитків.
Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання (підпункт 7.3.10 пункту 7.3 Договору).
У підпункті 7.3.11 пункту 7.3 Договору, сторони узгодили, що загальний розмір відповідальності покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця.
На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем не було враховано положення підпункту 7.3.10 пункту 7.3 Договору щодо припинення нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
Судом здійснено перерахунок розміру пені та встановлено, що обґрунтованою сумою пені за один місяць є 58,90 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені у сумі 385,77 грн. (444,67 - 58,90).
Щодо заявлених до стягнення сум збитків від інфляції в розмірі 2019,89 грн. та 3% річних у розмірі 3654,82 грн. суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 №921/212/18.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов винна сторона має сплатити неустойку (штраф, пеню) без відшкодування збитків. Саме на зазначений вид відповідальності поширюється дія положень підпункту 7.3.11 пункту 7.3 спірного договору про те, що загальний розмір відповідальності покупця не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І “Загальні положення про зобов'язання” книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У підпункті 7.3.11 пункту 7.3 договору купівлі-продажу № 03-02/05/19Щ від 02.05.2019 сторони узгодили, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених ним зобов'язань. Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені положення стосуються виключно договірної відповідальності і не регулюють відповідальність, передбачену законодавством.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 912/2828/18.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування 3% річних, судом встановлено, що позивачем не було враховано кількість днів у 2020 році, замість 366 днів, позивачем в розрахунку зазначено 365 днів.
Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми “Калькулятор 3% річних за прострочку зобов'язання “ipLex” та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних є 3652,01 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних у сумі 2,81 грн. (3654,82 - 3652,01).
За таких обставин, суд зазначає також про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України” від 28.10.2010).
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Південно-Бузький кар'єр 2” (54001, м. Миколаїв, вул. Фалеєвська, 12; ідентифікаційний код 38169998) заборгованість у розмірі 202056,80 грн., яка складається з: 196326,00 грн. - основного боргу, 58,90 грн. - пені, 3652,01 грн. - 3% річних, 2019,89 грн. - інфляційних витрат, а також 3030,85 грн. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.03.2021, після виходу з лікарняного.
Суддя В.С. Адаховська