79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.03.2021 справа № 914/4160/14 (914/2969/20)
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1 , с. Довге, Дрогобицький район, Львівська область
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», м. Жидачів
про: стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні
у межах справи про банкрутство № 914/4160/14
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра-Агро», м. Червоноград Львівської області
про: банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81701, ідентифікаційний код 00278801)
Суддя В.М. Артимович,
секретар судового засідання Н.Р. Когут
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Ю.Й. Зошій - представник.
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/4160/14 (914/2969/20) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення 234232,84 грн середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2020 відкрито провадження у справі № 914/4160/14(914/2969/20) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення 234232,84 грн. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та прийняти її до розгляду в межах провадження справи № 914/4160/14 про банкрутство ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (ідентифікаційний код 00278801) за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, підготовче засідання призначено на 16.12.2020.
Ухвалою суду від 16.12.2020 підготовче засідання відкладено на 28.01.2021.
06.01.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано оригінал довідки ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», оригінали довідок Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області від 12.11.2019 та районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25.05.2020.
11.01.2021 від представника ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» надійшов відзив, в якому також просить стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з розглядом справи.
14.01.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив представника ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», в якій заперечує доводи, викладені у відзиві.
Ухвалою суду від 28.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/4160/14(914/2969/20) до судового розгляду по суті на 24.02.2021.
22.02.2021 позивачем сформовано в системі «Електронний суд» заяву, у якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.02.2021 розгляд справи відкладено на 03.03.2021.
У судове засідання з'явився представник відповідача, заперечив щодо задоволення позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позов. Позивач у судове засіданні не з'явився.
У судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
1. Описова частина рішення.
1.1. Позиція позивача.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що з 28.09.2010 р. по 30.06.2016 р. ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, займаючи посади юрисконсульта - начальника юридичного відділу комбінату. В зв'язку з постійною невиплатою заробітної плати позивач з власної ініціативи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України розірвав з відповідачем трудовий договір, про що 30.06.2016 р. підписано наказ № 33к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту). Проте, в день звільнення позивачу не виплачено заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки за період з 01.03.2015 по 30.06.2016.
Згідно з довідкою б/н, б/д, виданою ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», заборгованість по заробітній платі становила станом на 30.06.2016 року 119949.34 грн.
Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 року, позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ „Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 132926,99 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 167537,84 грн. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 9,64 грн. відмовлено.
Позивач вказує, що на виконання рішення Господарського суду від 19.10.2017 року у справі № 914/347/17 боржником сплачено 135492,79 грн. Відповідно заборгованість по заробітній платі була погашена без проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а заборгованість по оплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 167537,84 грн. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті) погашена а розмірі 2565,80 грн., станом на 31.03.2019 року заборгованість становила 164972,04 грн.
ОСОБА_1 стверджує, що, оскільки заборгованість була погашена лише частково для захисту свого порушеного права він неодноразово звертався до Господарського суду Львівської області. Також стверджує, що станом на 01.04.2019 заборгованість по середньому заробітку за весь час затримки розрахунку становила 332502,04 грн.
Позивач зазначає, що з довідки від 16.09.2020 № 394, що надіслана представником ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на його електронну пошту, заборгованість за рішенням суду від 19.10.2017 у справі № 914/347/17 по оплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, визначена судовим рішенням в сумі 167537,84 грн, сплачена боржником двома платежами з відрахуваннями податків: 31561,18 грн та 87299,39 грн. Також зазначає, що факт існування заборгованості відповідача за судовим рішенням у справі № 914/347/17 станом на 11.03.2020 підтверджується довідкою Жидачівського регіонального відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25.05.2020.
ОСОБА_1 вказує, що кінцевим строком розрахунку боржника по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку було визначено 22.01.2019 року (рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 914/2288/18, яке виносилось судом при розгляді моєї останньої позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку).
При оцінці питання дотримання строків позовної давності слід врахувати ту обставину, що, окрім зазначених вище позовних заяв про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в межах справи № 914/911/19 подавались двічі заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку від 04.11.2019 року та від 29.01.2020 року, які ухвалою суду від 02.09.2020 року у справі №914/4160/14(914/911/19 призначені до розгляду, за виключенням вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Отже, позивач вважає, що з боржника підлягає до стягнення середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, починаючи з 22.01.2019 року по день прийняття рішення судом.
Згідно довідки, виданої боржником - відповідачем ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на дату звільнення складав 533,56 грн.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку (з 22.01.2019 року по 22.10.2020 - день подання позовної заяви) здійснюється за формулою: Сз = Сдзп х Крд. Отже, для визначення середнього заробітку необхідно помножити 533,56 грн. (середньоденна заробітна плата) на 439 (кількість робочих днів з 22.01.2019 року по 22.10.2020 включно).
Позивач стверджує, що станом на 22.10.2020 року заборгованість боржника по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 234232,84 грн, який просить стягнути з відповідача.
Позивачем подано також відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідачем робиться висновок про те, що 28.02.2019 року було повністю погашено заборгованість по заробітній платі. ОСОБА_1 вважає, що таке твердження не вірне. Стверджує, що відповідачем 28.02.2019 року виконано частково рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року у справі №914/347/17, а саме виплачена нарахована судом заробітна плата. Однак, відповідачем не виконано вимог трудового законодавства (Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати») щодо сплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Тому вважає, що, оскільки відповідачем не здійснювались компенсаційні нарахування за несвоєчасну виплату заробітної плати (складова поняття «заробітна плата»), тому відсутні підстави вести дискусію про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та застосовувати положення про його пропуск у даній справі
Окрім того, позивач вважає, що відповідачем неправильно виконано рішення господарського суду, а саме незаконно відраховано з належним до виплати коштів заборгованої заробітної плати в сумі 8991,73 грн.
Також щодо тверджень відповідача про те, що законодавством не передбачено нарахування середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові сум, у разі невиплати середнього заробітку за час затримки належних працівникові сум, позивач у відповіді на відзив посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01.2014 у справі № 6-159цс13. Зазначає, що у даній постанові зроблено висновок про те, що: «невиплата власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум та невиконання рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати й середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.».
Крім того, позивач зазначає, що лише з відзиву відповідача б/н від 23.03.2020 року на його позовну заяву у справі 914/4160/14(914/911/19) про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та копії довідки відповідача № 394 від 16.09.2020 року йому стали відомі дати здійснення відповідачем проплат за чотирма судовими рішеннями та призначення цих проплат (заборгована заробітна плата, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати). Саме з зазначених вище документів йому стало відомо про дату 28.02.2019 року. Звертає увагу на те, що відповідачем здійснювались йому виплати аж до 28.02.2020 року включно. Вказує, що 11.05.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області позивачем було подано позовну заяву про стягнення з ПАТ «ЖЦПК» компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а заявами про збільшення позовних вимог від 04.11.2019 р. та від 29.01.2020 р. позивач збільшив предмет позову - стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Тому вважає, що ним не пропущено тримісячний строк для звернення з відповідним позовом до суду.
1.2. Позиція відповідача.
Відповідачем на розгляд суду подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує позовні вимоги повністю. У відзиві зазначено, що аналіз норм КЗпП України в цілому дає підстави вважати, що всі суми, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, виплачуються в день його звільнення. Вказує, що середній заробіток за час затримки виплати таких сум - компенсація працівникові за невчасну виплату належних працівникові сум не відноситься до сум, які виплачуються працівников і у день звільнення , оскільки при виплаті працівникові належних сум в день звільнення відсутня правова підстава для виплати компенсації за невчасну виплату.
У відзиві посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 8/568, зазначено, що: «стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.».
У відзиві відповідач стверджує, що законодавством не передбачено нарахування середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові сум у разі невиплати середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові сум.
Відповідач зазначає, що у Кодексі законів про працю України розмежовано спори про виплату заробітної плати та інші трудові спори, постановивши, що перші мають необмежений строк позовної давності, а другі - 3 місяці.
Відповідач стверджує, що 28.02.2019 позивачу було виплачено останню суму за рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17 в частині стягнення з відповідача заробітної плати, і саме ця дата є останнім днем, по який позивачу належиться середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку.
Отже, відповідач просить застосувати строк позовної давності - три місяці до вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відмовити у задоволенні позову.
2.Мотивувальна частина рішення:
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом:
З 28 вересня 2010 року по 30 червня 2016 року ОСОБА_1 перебував з ВАТ - ПАТ “Жидачівський целюлозно - паперовий комбінат” в трудових відносинах, займаючи посаду юрисконсульта - начальника юридичного відділу комбінату.
У зв'язку з постійною невиплатою заробітної плати позивач з власної ініціативи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України розірвав з відповідачем трудовий договір, про що 30.06.2016 підписано наказ № 33к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту).
При звільненні з роботи з позивачем не проведено остаточного розрахунку.
Те, що на день звільнення позивача 30 червня 2016 року існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за попередні періоди роботи та те, що при звільнені відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, підтверджується наявною у справі довідкою б/н та б/д, виданою відповідачем - ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат”, згідно з якою заборгованість перед ОСОБА_1 , яка виникла по виплаті заробітної плати за період з березня 2015 р. по червень 2016 р. (включно) станом на 01.07.2016 року складала 119949,34 грн. В довідці також зазначено, що середньоденна заробітна плата на дату звільнення складає 533,56 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 914/347/17, стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 132926 грн. 99 коп. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 167537 грн. 84 коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2018 у справі № 914/589/18 стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку при звільнені за період з 20.10.2017 по 03.05.2018 у розмірі 71497,04 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 у справі № 914/1415/18 стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку при звільнені за період з 04.05.2018 по 04.09.2018 у розмірі 44811 грн. 20 коп.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі № 914/2288/18 стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.09.2018 р. по 22.01.2019 р. у розмірі 51221 грн. 76 коп.
Відповідно до довідки ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 16.09.2020 № 394 заборгованість по заробітній платі, яка виникла на дату звільнення ОСОБА_1 станом на 01.03.2019 погашена повністю. Крім того, органами виконавчої служби ОСОБА_1 протягом 2018-2020 років були перераховані кошти на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання вказаних судових рішень, що також не заперечується позивачем.
До матеріалів справи долучено належним засвідчені копії платіжних доручень про сплату позивачу заборгованості по заробітній платі в сумі 135492,79 грн, яка складається, з заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, безпідставно стягнутих з заробітної плати коштів (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), в тому числі заробітна плата в сумі 132926,99 грн., яка стягнута з відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17.
Позивач стверджує, що оскільки на час подання ним позову про стягнення з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (11.05.2019 року) заборгованість відповідача за рішенням суду від 19.10.2017 року у справі №914/347/17 не була виплачена, враховуючи рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 914/2288/18, до стягнення з відповідача на його користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку (з 22.01.2019 по 22.10.2020 - день подання позовної заяви) в сумі 234232,84 грн.
2.2. Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що у позовних вимогах слід відмовити повністю, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.09.2010 по 30.06.2016 перебував з ВАТ - ПАТ “Жидачівський целюлозно - паперовий комбінат” в трудових відносинах, займаючи посаду юрисконсульта - начальника юридичного відділу комбінату.
Статтею 24 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, за виконання своїх трудових обов'язків ОСОБА_1 за період з березня 2015 року по червень 2016 року нараховано 119949,34 грн заробітної плати, що підтверджується довідкою б/н, б/д, виданої ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат».
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Позивач стверджує, що станом на момент підготовки даного позову у відповідача існувала перед ним заборгованість по компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, та заборгованість по середньому заробітку за весь час затримки розрахунку.
ОСОБА_1 вказує, що кінцевим строком розрахунку боржника по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку було визначено 22.01.2019 року (рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 914/2288/18.
Позивач вважає, що з боржника підлягає до стягнення середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, починаючи з 22.01.2019 року по день прийняття рішення судом.
Відповідач просить застосувати строк позовної давності до даних позовних вимог, оскільки ним виконано обов'язок по сплаті заробітної плати позивачу 28.02.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно з п. 21 вказаної постанови, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).
Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) (надалі - Порядок обчислення середньої заробітної плати) встановлено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абз. 3 ч. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 914/347/17, стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 132926 грн. 99 коп. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 167537 грн. 84 коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2018 у справі № 914/589/18 стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку при звільнені за період з 20.10.2017 по 03.05.2018 у розмірі 71497,04 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 у справі № 914/1415/18 стягнуто з ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку при звільнені за період з 04.05.2018 по 04.09.2018 у розмірі 44811 грн. 20 коп.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі № 914/2288/18 стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.09.2018 р. по 22.01.2019 р. у розмірі 51221 грн. 76 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 16.09.2020 № 394 заборгованість по заробітній платі, яка виникла на дату звільнення ОСОБА_1 погашена лише 28.02.2019, що також підтверджується платіжними дорученнями про сплату позивачу заборгованості по заробітній платі в сумі 135492,79 грн.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 роз'яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з позивачем, то враховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Позивач стверджує, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідачем не виплачено йому компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, та на момент подання позовної заяви відповідачем не виплачено позивачу всіх сум, в тому числі середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку. З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями ст. 2 Закону України “Про оплату праці” визначено структуру заробітної плати, яка включає: основну заробітну плату (винагорода за виконану роботу); додаткову заробітну плату (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці - доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16). Тобто до заробітної плати не відноситься середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини четвертої ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18 зазначено, що «кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 8/568 викладено правовий висновок: «стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.».
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У розділі 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок), визначено виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.
Відповідно до підпункту л) п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати.
Отже, аналіз наведених норм законодавства та правових висновків Верховного Суду дає підстави дійти висновку, що середній заробіток нараховується за час затримки остаточного розрахунку по обов'язкових виплатах, належних працівнику на час звільнення, і не включає в себе час затримки розрахунку по виплатах, які мають компенсаторний характер і які є спеціальним видом відповідальності роботодавця (компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заборгованість по заробітній платі, яка складається з: заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки в сумі 117383,54 грн. та безпідставно стягнутих з заробітної плати коштів в сумі 15543,45 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, при виплаті), яка встановлена рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17, повністю виплачена позивачу 28.02.2019.
Отже, перебіг строку, протягом якого ОСОБА_1 міг звернутися із заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні почався з 01.03.2019, а позивач звернувся з даним позовом лише 22.10.2020. Таким чином, позивачем пропущено визначений законодавством строк для звернення з даним позовом.
Щодо тверджень позивача про те, що лише з відзиву відповідача б/н від 23.03.2020 року на його позовну заяву у справі 914/4160/14(914/911/19) про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та копії довідки відповідача №394 від 16.09.2020 року йому стали відомі дати здійснення відповідачем проплат за чотирма судовими рішеннями та призначення цих проплат (заборгована заробітна плата, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати), тому лише з цього моменту від дізнався про дати фактичного розрахунку з ним, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Саме на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Крім того, як вбачається з долучених до матеріалів справи копій платіжних доручень про виплату ОСОБА_1 сум, належних до стягнення за рішеннями Господарського суду Львівської області, в тому числі за рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 914/347/17, в кожному платіжному дорученні вказано призначення платежу: чи щодо виплати заборгованості заробітної плати, чи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, чи утримання податкових зобов'язань.
Враховуючи наведені вище обставини, позивачем не доведено та не надано суду доказів поважності пропущення строку для звернення з даним позовом.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що некоректним є цитування позивачем висновку, викладеного у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01.2014 у справі № 6-159цс13. Так, позивач зазначає, що у даній постанові зроблено висновок про те, що: «невиплата власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум та невиконання рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати й середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.». Однак, суд зазначає, що у справі, яка переглядалася, предметом розгляду було не відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату недоплаченої заробітної плати.
Так у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01.2014 у справі № 6-159цс13 зазначено: «Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.
Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, від 26 червня 2013 року, від 10 липня 2013 року та від 25 вересня 2013 року, які надані заявником, як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 117 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції помилково погодився з висновком апеляційного суду, який, установивши, що за рішенням суду з власника або уповноваженого ним органу стягнуто на користь звільненого працівника недонараховану й невиплачену заробітну плату, тобто власник або уповноважений ним орган фактично не провів повного розрахунку з працівником при його звільненні, дійшов висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, про те, що після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати до спірних правовідносин не застосовується стаття 117 КЗпП України.».
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, застосування трьохмісячного строку позовної давності для звернення з даним позовом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 05.03.2021.
Суддя В.М. Артимович