вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" березня 2021 р. Справа № 911/3663/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія", 01001, місто Київ, провулок Михайлівський, будинок 8, квартира 4 А
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагранд ВВ", 08122, Київська облсть, Києво-Святошинський район, село Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, будинок 1, кімната 2
про стягнення 240 000,00 грн.
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагранд ВВ" про стягнення 240 000,00 грн.
Заявлені вимоги позивач e в позовній заяві з посиланням на статті 180, 181, 193 Господарського кодексу України та 526, 610-611, 653, 655, 837, 849 Цивільного кодексу України обґрунтовує тим, що сторони, уклали у спрощений спосіб договір № 20/06-18 від 20.06.2018 на виготовлення і поставку товару - протипожежних металевих дверей ЕІ-60, оскільки дійшли спільної згоди щодо істотних умов, внаслідок чого позивачем завчасно було здійснено авансовий платіж у розмірі 240 000,00 грн на виготовлення, поставку та встановлення відповідачем замовленого позивачем товару. Проте відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, товар не поставив, вказаний договір в належній формі з підписом уповноваженої особи відповідача та скріплений його печаткою не повернув, що свідчить про розірвання договору в результаті односторонньої відмови відповідача від договору, а тому користування відповідачем сумою авансового платежу є безпідставним.
Звертаючись із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2020 клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження задоволено, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання на 11.02.2021; встановлено відповідачу строк для подання до суду заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву.
Відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Відповідачем відзиву на позов у встановлений ухвалою суду строк подано не було.
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2021 розгляд справи відкладено на 01.03.2021.
В судове засідання 01.03.2021 представники сторін, повідомлені належним чином, не з'явились.
Згідно з приписами частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Поряд з цим, відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У судовому засіданні 01.03.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Позивач у позовній заяві стверджує, що між ним та відповідачем був укладений у спрощеній формі договір № 20/06/18 від 20.06.2018, оскільки:
- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лагранд ВВ", як постачальником, було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору № 20/06/18 від 20.06.2018, відповідно до якого ТОВ "Лагранд ВВ" зобов'язувалось виготовити та поставити у передбачені договором строки товар, а ТОВ "Житлоекономія" прийняти та оплатити вказаний товар;
- Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" у липні 2018 року було замовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лагранд ВВ" виготовлення товару: комплекти вхідних протипожежних металевих дверей ЕІ-60 разом з послугою встановлення їх в житловому будинку № 5 по вул. Братів Чмілів у с. Тарасівка Київської області;
- оплата зазначеного замовлення на виготовлення товару була здійснена позивачем авансовими платежами: сума 50 000,00 грн - банківська операція проведена 05.07.2018; сума 50 000,00 грн - банківська операція проведена 09.07.2018; сума 70 000,00 грн - банківська операція проведена 01.08.2018; сума 20 000,00 грн - банківська операція проведена 15.08.2018; сума 50 000,00 грн - банківська операція проведена 22.08.2018 (копії банківських виписок додано до позовної заяви). Загальний розмір авансового платежу складає 240 000,00 грн.
Позивач вказує, що станом на день подання вказаного позову завчасно оплачені позивачем виготовлення, поставка і встановлення замовленого товару відповідачем здійснено не було, також відповідачем не було повернуто вказаний договір в належній формі з підписом уповноваженої особи відповідача.
Позивач також стверджує, що укладений у спрощений спосіб між ним та ТОВ "Лагранд ВВ" договір № 20/06/18 від 20.06.2018 було розірвано постачальником в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, оскільки підписаний екземпляр договору останнім не повернуто.
Посилаючись на припинення відповідачем в односторонньому порядку правочину позивач просить повернути суму авансу у розмірі 240 000,00 грн, як безпідставно отримані кошти, які перебувають у користуванні відповідача.
Разом з тим, позивач в позовній заяві стверджує, що перерахування авансового платежу в загальному розмірі 240 000,00 грн здійснено на належних правових підставах, оскільки укладений між сторонами договір № 20/06/18 від 20.06.2018, згідно якого відповідач зобов'язався виконати роботи та поставити товар, а позивач оплатив його, був укладений у спрощений спосіб і є належною правовою підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи позивача не спростував.
Суд не погоджується з викладеною правовою позицією позивача стосовно виникнення між сторонами господарських зобов'язань з огляду на наступне.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини другої цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постанові від 01.06.2020 по справі № 906/355/19.
Разом з тим, судом встановлено, що договір № 20/06-18 від 20.06.2018 на виготовлення і поставку товару у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, на який посилається позивач у своїй позовній заяві, відсутній у матеріалах справи, як відсутні і будь-які докази укладення договору у спрощений спосіб, які б свідчили про підтвердження прийняття відповідачем до виконання замовлення.
Відповідно до вимог частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено виникнення та існування між сторонами договірних зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Твердження позивача про припинення в односторонньому порядку правочину шляхом відмови відповідача від виконання зобов'язання шляхом непідписання договору, про перерахування суми авансу на належних правових підставах, а також про безпідставне користування відповідачем сумою авансу є суперечливими одні одним та хибними.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем було перераховано на користь відповідача грошові кошти в розмірі 240 000,00 грн (п'ятьма платежами), що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками з особового рахунку ТОВ "Житлоекономія", відкритого в АТ ОПТ Банк, згідно яких на рахунок відповідача виконані наступні операції, а саме: 05.07.2018 на суму 50 000,00 грн; 09.07.2018 на суму 50 000,00 грн; 01.08.2018 на суму 70 000,00 грн; 15.08.2018 на суму 20 000,00 грн та22.08.2018 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежів "двері металеві згідно договору № 20/06/18 від 20.06.2018 в т.ч. ПДВ 20%".
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки з особового рахунку, що містяться в матеріалах справи господарський суд вважає належним доказом перерахування позивачем коштів відповідачу.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 240 000,00 грн, суд доходить висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави. А тому у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 240 000,00 грн.
Тобто, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього 240 000,00 грн безпідставно набутих коштів.
Разом з цим, позовна заява не містить посилань на статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Суд звертає увагу, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Водночас предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Враховуючи, що доказів укладення між сторонами правочину останніми не надано, позивачем було передчасно перераховано на рахунок відповідача суму авансу у розмірі 240 000,00 грн, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн було набуто відповідачем без достатньої правової підстави.
Отже, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем вимог про стягнення з відповідача 240 000,00 грн, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.
Частинами першою - третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагранд ВВ" (08122, Київська облсть, Києво-Святошинський район, село Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, будинок 1, кімната 2, код 38648123) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" (01001, місто Київ, провулок Михайлівський, будинок 8, квартира 4 А, код 32212775) 240 000 (двісті сорок тисяч) грн 00 коп. безпідставно набутих коштів та 3 600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись із змістом судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя Н.Г. Шевчук
Рішення складено та підписано: 05.03.2021