Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6706/19
Номер провадження2/711/227/21
18 лютого 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого-судді: Казидуб О.Г.
при секретарі Зайцевій О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 в серпні 2019 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що згідно наказу № 90/00 від 16.08.2000 року він був призначений на посаду начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України, наказом № 34\ОС від 24.05.2002 року з 24.05.2002 року призначений на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, звільнивши з посади начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України, яка підпорядкована начальнику головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та голові правління Пенсійного Фонду України (далі - Відповідач) відповідно до вимог чинного законодавства.
31.03.2017 року він був звільнений з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі у зв'язку з реорганізацією відповідно до п. 4 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі № 823/653/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду його було поновлено на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі з 03.04.2017 р. В частині поновлення на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі з 03.04.2017 р. рішення допущено до негайного виконання.
ОСОБА_1 зазначає, що фактичне його поновлення на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі відбулося 05.05.2018 року (внесення відповідного запису до трудової книжки Позивача згідно листа Відповідача від 07.05.2018 № 17917/07-01).
Відповідно до рішення суду він мав бути поновлений негайно, тобто з 07.02.2018 року, але Відповідача фактично поновив його та звільнив в один день - 05.05.2018 року, за вищезазначений період повних розрахунків по оплаті праці не провів.
05.05.2018 року він був повторно звільнений з займаної посади.
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 826/7878/18 від 02.04.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року №213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4488 (чотири тисячі вісімдесят вісім) грн 75 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів. Зобов'язано Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подати до Окружного адміністративного суду міста Києва протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду звіт про його виконання.
Так, Пенсійний фонд України видав наказ про поновлення позивача на роботі і надав належним чином завірену копію до окружного адміністративного суду міста Києва (ухвала суду від 15 квітня 2019 року). Проте, Пенсійним фондом України не забезпечено процедуру доведення до відома наказу Пенсійного фонду України про поновлення його на посаді (лист позивач отримав лише 25.04.2019 року). Про наявність наказу позивач дізнався від працівників Тальнівської філії Черкаського обласного центру зайнятості під час відвідування 19.04.2019 коли йому було припинено виплату допомоги по безробіттю.
З огляду на зазначене вище, позивач 22.04.2019 року вийшов на робоче місце та приступив до роботи.
Наказом від 31.07.2019 № 339-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »(позивач отримав його копію засобами поштового зв'язку лише 13 серпня 2019 року) його було третій раз звільнено з посади.
У листопаді 2018 року він звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність керівника головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов'язаної з невиплатою заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.03.2018;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 11100 грн 00 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів;
- відповідно до вимог п. 2 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць в сумі 11100 грн 00 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року по справі № 2340/4585/18 відкрито провадження.
Рішенням від 26 грудня 2018 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977 (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят сім) гри. 50 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін. Тобто, рішення набуло законної сили 21 травня 2019 року.
ОСОБА_1 зазначає, що належні кошти ним було отримано лише 04.06.2019 року, що підтверджується фотокопією службового чеку ПАТ «Укрпошта».
Предметом даної позовної заяви є стягнення моральної шкоди, пов'язаної з протиправними діями посадових осіб керівників системи органів Пенсійного фонду України, в зв'язку з невчасною виплатою належної заробітної плати Позивачу при його звільненні.
Моральна шкода, завдана йому відповідачем, підлягає відшкодуванню на підставі ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167, 1173 ЦК України в грошовій формі у зв'язку з встановленням судом факту порушення трудового законодавства, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього (позивача) додаткових зусиль для організації свого життя.
Вказує, що внаслідок протиправних дій відповідачів йому завдано моральної шкоди, оскільки він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, що було досить важко зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти. Внаслідок незаконних дій відповідача він зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Через погане самопочуття він був вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів, а саме до Тальнівської районної центральної лікарні через погіршення стану, що підтверджується копією медичної картки.
З метою встановлення можливої суми моральної (немайнової) шкоди ураховуючи характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності і справедливості вважає що суду слід врахувати наявність вимог ст. 116 КЗпП України, якими встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказує, що внаслідок невчасного виконання судового рішення по справі № 823/653/17 відповідач при його (позивача) звільненні 05.05.2018 року не виплатив йому всі суми, які належать йому від установи в день звільнення.
Враховуючи обставини даної справи, вважає, що слід застосувати розрахунок середньомісячного заробітку згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до вимог КЗпП відповідач мав би сплатити позивачу за затримку в розрахунках по оплаті праці при звільненні з травня 2018 по червень 2019 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звілтьненні в сумі 155032,12 грн. Без урахування обовязкових податків та зборів.
Тому суд, при встановлені можливої суми моральної (немайнової) шкоди ураховуючи характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності і справедливості має врахувати наведені розрахунки. Відповідно, на його (позивача) думку, сума моральної (немайнової) шкоди має бути не меншою від тої, що наведена в цих розрахунках.
На підставі викдаденого ОСОБА_2 просить стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну (немайнову) шкоду в сумі, яка буде визначена за наслідками судового розгляду ураховуючи вимоги ст. 117 КЗпП України, характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності і справедливості.
Ухвалою суду від 17.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 06.03.2020 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 від 05.03.2020 про відвід судді Казидуб О.Г.
Ухвалою суду від 06.03.2020 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 06.03.2020 про відвід судді Казидуб О.Г.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, але подав до суду заяву від 17.02.2021 року в якій просив відкласти судове засідання в зв'язку з його неможливістю прибуття до Тальнівського районного суду м. Черкаси для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. А в разі необхідності просив застосувати вимоги п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України (розгляд справи за відсутності учасника справи).
В судове засідання представник відповідача - Державної казначейської служби України не з'явився. Представником ДКСУ Ярош С. було подано клопотання про розгляд справи без їхньої участі. Крім того в клопотанні було зазначено, що Державна казначейська служба України не погоджується з позовом ОСОБА_1 та просить відмовити в його задоволенні.
В судове засідання представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Сергієнко І. надала заяву, в якій просила справу розглянути без їх участі, та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
В письмових поясненнях від 12.01.2021 представник ГУ ПФУ в Черкаській області Сергієнко І. зазначала, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління) вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню, з підстав наведених нижче та просить долучити пояснення по справі до матеріалів справи.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 2340/4585/18, що набрало законної сили 21.05.2019 зобов'язано Головне управління здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновлені на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977 грн. 50 коп.
Головним управлінням проведено нарахування та виплату ОСОБА_1 суму 7226 грн. 89 коп. (сума з урахуванням обов'язкових податків та зборів) в червні 2019 року (04.06.2019).
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Також звертала увагу суду на те, що в резолютивній частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 по справі № 2340/4585/18 судом не зазначено зобов'язання щодо виплати середнього заробітку без урахування обов'язкових податків та зборів та інших обов'язкових платежів.
Отже, Головним управлінням рішення суду виконано в повному обсязі та в межах покладених судом зобов'язань.
Крім того даним судовим рішенням дії посадових осіб керівників системи Пенсійного фонду України протиправними не визнавалися.
Таким чином судовим рішенням не встановлений факт протиправного діяння керівників системи органів Пенсійного фонду України.
Щодо моральної шкоди посилалась на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)»).
Відповідно до частини 1 ст.237 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
- наявність такої шкоди;
- протинравність діяння її заподіювана;
- наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана;
- вини останнього в її заподіянні.
В рахунок вказаних вище обставин в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Предметом даної позовної заяви за твердженням позивача є стягнення моральної шкоди, пов'язаної з протиправними діями посадових осіб керівників системи органів Пенсійного фонду України в зв'язку з невчасною виплатою належної заробітної плати Позивачу при його звільненні згідно судової справи № 2340/4585/18.
Позивач, зокрема зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача, він зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення духовного стану та повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини.
При цьому, позивач не вказує в чому полягають його душевні страждання, які додаткові зусилля він докладав для організації свого життя та яким чином вони знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діями відповідача та заподіяною ним шкодою.
Пред'явивши вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності, що суперечить ч.І ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач обґрунтував заподіяну йому шкоду (фізичні та душевні страждання, емоційний дискомфорт, внутрішні хвилювання, приниження честі та гідності, знищення незрозуміло якого майна, ушкодження здоров'я) виключно своїми оціночними судженнями та суб'єктивними мотивами, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральних страждань.
Крім того, позивач не вказує, який причинний зв'язок існує та чи існує він взагалі, між протиправними, на його думку, діями відповідача та погіршенням стану його здоров'я.
Таким чином, із змісту позовних вимог не вбачається наявності обов'язкових умов, за яких настає цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди.
А тому представник відповідача вважає, що позивач не підтвердив завдання йому відповідачем моральної шкоди (моральних страждань), втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, причинно- наслідкового зв'язку з незаконними діями чи рішенням відповідача враховуючи підставу та зміст позовних вимог, тому у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, необхідно відмовити повністю.
Крім того Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 по справі № 2340/4585/18 дії посадових осіб керівників системи органів Пенсійного фонду України протиправними не визнавалися.
Щодо відшкодування судових витрат представник відповідача вказувала, що заявлена позивачем вимога про відшкодування витрат пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту в сумі 1251,90 грн. є необгрунтованою та не узгоджується із нормами законодавства.
Щодо відповідності позовної заяви Позивача нормам ст. 175 ЦПК України посилалась на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою.
Таким чином позовна заява ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є майновим спором.
З огляду на виклад та відповідно до вимог чинного законодавства, позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, адже останнім не вказано ціну позову.
На підставі викладеного просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Охріменко І.М., дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснено в п. 3, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зі змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 ЦК України.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює вказані органи, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або органи місцевого самоврядування.
Основними елементами для відшкодування моральної шкоди за ст. 1167 ЦК України є: наявність такої шкоди, протиправність діяння їх заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а за ст. 1173 ЦК України - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 ЦК України, шкода, завдана зазначеним органами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень й їх подальшого скасування або визнання дій чи бездіяльності таких органів незаконними.
Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 вказує, що предметом даного позову є стягнення моральної шкоди, пов'язаної із протиправним діями посадових осіб керівників системи органів Пенсійного фонду України, в зв'язку з несвоєчасною виплатою йому (позивачу) належної заробітної плати при його звільненні 31.07.2019 року.
При цьому вказує, що відповідач поновивши його 05.05.2018 року на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі з 07.02.2018 року водночас і звільнив його в один день, а саме 05.05.2018 року з цієї посади, при цьому за вказаний період повних розрахунків з ним по оплаті праці не провів.
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/7878/18 від 02.04.2019 року його було поновлено на посаді начальника Управління ПФУ в Тальнівському районі Черкаської області з 05.05.2018 року. Рішення суду було допущено до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 4488,75 грн. без урахування обов'язковим податків та зборів.
Наказом від 31.07.2019 №339-о ОСОБА_1 було знову звільнено з посади, тому він знову звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року у справі №2340/4585/18 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977,50 грн. було виконано лише 04.06.2019 року (дата фактичного отримання коштів).
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
Так, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, моральну шкоду працівникові відшкодовує безпосередньо роботодавець, якщо наявні такі умови: 1) факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У цьому разі законним правом визнається будь-яке суб'єктивне право працівника, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди, укладеної між роботодавцем і його працівником як сторонами трудових відносин; 2) працівникові завдано моральних страждань, або він втратив нормальні життєві зв'язки, або в нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя; 3) причинний зв'язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або виникнення потреби в працівника докласти додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок порушення роботодавцем законних прав працівника.
Як вбачається із матеріалів справи, а зокрема із трудової книжки позивача ОСОБА_1 останній наказом ПФУ № 213-о від 29.03.2017 року був звільнений з посади начальника Управління пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 31.01.2017 року (запис № 18).
Наказом ПФУ № 183-о від 24.04.2018 року позивач поновлений на попередній посаді. Також до трудової книжки внесено запис про те, що запис № 18 є недійсним (запис № 22).
Наказом ПФУ №201-о від 04.05.2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області в зв'язку з реорганізацією з 05.05.2018 року (запис № 23).
Крім того Наказом ПФУ №339-о від 31.07.2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області в зв'язку з реорганізацією, що підтверджується копією наказу.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 в зв'язку з незаконним звільненням його з посади звертався до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.02.2018 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду, його було поновлено на посаді і в цій частині рішення було допущено до негайного виконання. Проте саме поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося 05.05.2018 року та в цей же день його було знову звільнено з посади начальника. При цьому повного розрахунку з ним проведено не було. Своє повторне звільнення позивач оскаржив до Окружного адміністративного суду м. Києва, рішенням якого від 02.04.2019 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді та рішення допущено до негайного виконання. 22.04.2019 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та приступив до роботи. 31.07.2019 ОСОБА_1 було в черговий раз звільно з займаної посади.
Крім того рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року було частково задоволеного його позов у справаі №2340/4585/18, а саме «зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977 (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят сім) гри. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін. Тобто, рішення набуло законної сили 21 травня 2019 року.
Як зазначає ОСОБА_1 вказане вище рішення адміністративного суду від 26.12.2018 року було виконано 04.06.2019 року. Проведення розрахунку за вказаним вище рішенням адміністративного суду від 26.12.2018 року саме 04.06.2019 року не заперечується і ПФУ.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В даному ж випадку позивачем ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що при його останньому звільненні 31.07.2019 року відповідач 1 не провів з ним повного розрахунку. Відповідних клопотань про витребування доказів, в тому числі довідки про заборгованість по заробітній платі чи інших виплатах, позивачем не заявлялося. Крім того, позивач і не звертався з такими позовними вимогами (про стягнення заборгованості по заробітній платі) до суду. Про такі обставини він і не зазначає в позовні заяві. Натомість, як вбачається із позовної заяви, позивач неодноразо звертався до Черкаського окружного адміністративного суду із позовами про поновлення його на посаді, визнання протиправними та скасування наказів ПФУ про його звільнення, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Однак саме завдану йому моральну шкоду вказаними діями відповідача 1 (незаконним звільненням) позивач не обґрунтовує.
Обґрунтовуючи моральну шкоду, завдану несвоєчасним виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року та фактичною виплатою середнього заробітку за затримку у поновленні на посаді лише 04.06.2019 року, позивач ОСОБА_1 також не доводить ці позовні вимоги належними доказами.
Крім того, обґрунтовуючи моральну шкоду позивач вказує що така шкода полягає в тому, що він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, а зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Тому він внаслідок незаконних дій відповідача 1 зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану здоров'я. Через погане самопочуття він був вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів, а саме Тальнівської районної центральної лікарні через погіршення стану, доказом чого є відповідні записи в його медичній книжці.
Позивач зазначає, що докази його перебування на лікуванні в Тальнівській районній центральній лікарні з різними діагнозами знаходиться в матеріалах судових справ №711/5534/18 та 711/10878/17, при цьому клопотання про огляд цих документів ОСОБА_1 не заявляв.
А тому, зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 4, 11, 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-266, 273, ч. 4 ст. 274 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, ст.ст. 116, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -
В позовних вимогах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18002), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про відшкодування моральної шкоди - в і д м о в и т и.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст рішення складено 04.03.2021 (з урахуванням вихідних днів).
Головуючий: О. Г. Казидуб