Ухвала
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 645/1774/17-к
провадження № 51-1140ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій - ОСОБА_4 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року щодо ОСОБА_5 ,
встановив:
Зі змісту касаційної скарги прокурора убачається, що вона не погоджується з вказаними судовими рішеннями.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог п. 4 ч. 2 зазначеної статті.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК, касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Проте прокурор подала касаційну скаргу без додержання зазначених приписів кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування чи зміни судових рішень є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК); неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК); невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Отже, покликаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, і які, на її думку, допущені судом при його винесенні, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
При цьому слід враховувати, що, відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Однак, всупереч наведеним положенням процесуального закону, суть наведених доводів в касаційній скарзі прокурора зводиться до покликань на однобічність та неповноту судового розгляду, не погодження з оцінкою доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в силу статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Крім того, у касаційній скарзі прокурор хоча і покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, проте не конкретизує яких саме порушень допустилися суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 та не обґрунтовує у чому саме ці порушення полягали, як вони вплинули на законність й обґрунтованість постановлених судами рішень, і чому ці порушення слід відносити до безумовних підстав для скасування касаційним судом як вироку суду першої інстанції, так і ухвали апеляційного суду, згідно з ч. 1 ст. 438 КПК та з огляду на точний зміст положень ст. 412, 413 цього Кодексу, а також статей 370,374, 404, 409, 415, 419 КПК у їх взаємозв'язку.
При цьому, прокурор не вказує, які саме доводи її апеляційної скарги не враховано при перегляді вироку місцевого суду, зважаючи на приписи статей 404, 409, 419 КПК, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та у своїй ухвалі надає вичерпну відповідь на ті доводи, що наведені в ній.
Разом з тим, прокурор порушуючи у поданій скарзі питання щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, не зазначає підстав передбачених ст. 413 КПК, та не наводить обґрунтування такого порушення.
Суд касаційної інстанції є судом права, відповідно до ст. 433 КПК, переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, тому недотримання особою, яка звертається з касаційною скаргою, положень ст. 427 цього Кодексу, перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, Суд вважає за необхідне, на підставі ч. 1 ст. 429 КПК, залишити касаційну скаргу прокурора без руху та встановити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій - ОСОБА_4 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року щодо ОСОБА_5 , залишити без руху та надати їй семиденний строк для усунення недоліків із дня отримання копії ухвали.
У разі неусунення зазначених в ухвалі недоліків в установлений строк скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3