04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/1778/19
адміністративне провадження № К/9901/1089/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року (головуючий суддя - Волошин Д.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чалий І.С., судді - П'янова Я.В., Зеленський В.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У лютому 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030 та №0003417/1-5606-2030. На обґрунтування позову вказував, що належні йому на праві власності об'єкти нерухомості є будівлями промисловості та до них застосовується пільга з оподаткування відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №0003417-5606-2030 від 5 листопада 2018 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення в оскаржуваній частині й постановити нове, яким позов в цій частині задовольнити. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі. Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що положення пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюються лише на будівлі промисловості, які належать на праві власності юридичним особам - промисловим підприємствам. Зазначає, що спірна будівля частково використовуються ним у власній промислові діяльності за такими видами КВЕД, як: виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування; виробництво тари з пластмас. Оскільки податкове повідомлення-рішення №0003417/1-5606-2030 вважається таким, що скасоване за наслідками адміністративного оскарження, позивач у касаційній скарзі не заявляє вимог щодо його скасування в судовому порядку.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог не є предметом касаційного перегляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності належать наступні об'єкти нерухомості: нежитлова будівля літ. «Т» загальною площею 1650,1 кв.м.; комплекс майновий, загальною площею 3338,4 кв.м.
5 листопада 2018 року ГУ ДФС у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0003417-5606-2030, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 26707,20 грн;
- №0003417/1-5606-2030, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2015-2016 рік в розмірі 43332,44 грн;
- №0003418-5606-2030, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 13200,80 грн;
- №0003418/1-5606-2030, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2016 рік у розмірі 9474,32 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030 суди попередніх інстанцій вважали, що застосування положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявності будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач не є «промисловим підприємством» в розумінні чинного законодавства, а тому його нерухомість під означену пільгу не підпадає.
Що стосується податкового повідомлення-рішення відповідача №0003417/1-5606-2030 суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. Однак, з огляду на відсутність мотивованого рішення за скаргою позивача, така скарга є повністю задоволеною, а податкове повідомлення-рішення - скасованим в межах адміністративного оскарження.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до будівлі, яка, хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств, - отримало правову оцінку у рішенні Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17).
В подальшому висновки касаційного суду у справі №820/3556/17 були застосовані Верховним Судом у постановах: від 25 лютого 2020 року (справа №0940/1708/18); від 5 березня 2020 року (справа №825/1625/17), від 1 квітня 2020 року (справа №120/4261/18-а), від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 11 листопада 2020 року у справі №826/6647/17 тощо.
Відповідно до частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час касаційного перегляду справи; далі - КАС України) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги (…) у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням позицій, висловлених Верховним Судом, а також зважаючи необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду після подання касаційної скарги, Суд звертає увагу на таке.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу «будівлі промисловості» не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи підлягало встановленню, чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).
З'ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до нього пільги, передбаченої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Однак, суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували й відповідних обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, - не встановили.
Суд касаційної інстанції, своєю чергою, позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи й надавати їм оцінку з огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ.
Статтею 353 КАС України (в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження в цій справі) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті судові рішення предметом касаційного оскарження не були та, відповідно, Верховним Судом не переглядались, а тому підлягають залишенню без змін.
Оскільки справа направляється на новий розгляд в частині вимог, про вирішення яких подано касаційну скаргу, вимоги позивача щодо присудження на його користь судових витрат задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003418/1-5606-2030 та №0003418-5606-2030, справу в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді Н.Є. Блажівська
І.В. Дашутін