03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 466/2310/20 пров. № А/857/852/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Сеника Р. П.,
за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу інспектора роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загики Сергія Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Едер П. Т. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загики Сергія Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,
17.03.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до інспектора роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загики С. А., Департаменту патрульної поліції, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 16.03.2020 серії ЕАК № 2253916.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідач протиправно притягнув його до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн за відсутності належних доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Також позивач вказував на порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12.06.2020 позов задоволено, скасовано постанову від 16.03.2020 серії ЕАК № 2253916 та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, інспектор роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загика С. А. подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджений доказами, які здобуті правомірно і є належними. Зазначає, що позивачу було надіслано відзив з відповідними доказами у справі - фото з приладу TruCAM з координатами, відтак, такі безпідставно визнані судом неналежними у зв'язку з їх ненадісланням позивачу. Вказує, що доводи позивача про ненадання йому можливості скористатись послугами адвоката під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.11.2019 у справі № 487/2179/17, реалізація права позивача щодо можливості скористатись правовою допомогою забезпечується під час оскарження рішення суб'єкта владних повноважень безпосередньо в суді.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
Скаржником подано до суду заперечення на відзив.
Під час апеляційного розгляду представник позивача заперечив апеляційну скаргу, покликаючись на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, проаналізувавши докази в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 16.03.2020 інспектором роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загикою С. А. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2253916, якою позивача - ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255грн.
Як вбачається із вказаної постанови, 16.03.2020 близько 12:56 год на ділянці дороги М-21 298 км, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі швидкістю 77 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 27 км/год, позначене дорожнім знаком 5.45, в населеному пункті смт. Стрижавка, що є порушенням вимог пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), та зафіксовано приладом TruCam LTI 20/20 серії ТС000726.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідачами не доведена, а докази, додані до відзиву на позовну заяву, не є належними, оскільки подані з порушенням вимог частини дев'ятої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на відсутність підтвердження надсилання доказів, зокрема, диску з відеозаписом з приладу TruCam, позивачу.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до пункту 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобами фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів
Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як встановлено з оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, інспектор роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загика С. А. швидкість транспортного засобу вимірював засобом вимірювальної техніки TruCam LTI 20/20 серії ТС000726, на якому зафіксовано, зокрема, що транспортний засіб Audi Q7, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 77 км/год.
Суд апеляційної інстанції враховує, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки "Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam".
Чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію.
Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012 № 437, і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/18038, виданого ДП "Укрметртестстандарт" 15.01.2020 і чинного до 15.01.2021, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 №ТС000726 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач.
При цьому, можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc, США, також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 №04/02/03-3008.
Отже, лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Таким чином, покликання позивача на те, що відомості, які були зафіксовані відповідачем на приладі TruCam, не підлягають врахуванню, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки будь-які належні та допустимі докази, які б спростували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, позивачем не надано, а різниця в часі вчиненого правопорушення, зазначеному в постанові та зафіксованому на вимірювачі швидкості TruCam, на 10 хвилин не дає підстав для протилежного висновку.
Апеляційний суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про неналежність доказів, поданих представником відповідача разом з відзивом, з покликанням на відсутність підтвердження про надіслання диску з відеозаписом з приладу TruCam позивачу разом із відзивом, оскільки уся доказова інформація вчиненого позивачем правопорушення зафіксована на фото з приладу TruCam, надісланого позивачу разом з відзивом, що останнім не заперечується.
Таким чином, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, які оформлені у встановленому законом порядку та мають бути враховані судом.
Покликання позивача на відсутність у постанові зазначення додатків до неї і у зв'язку з цим відсутність доказів його вини є безпідставними, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення містить назву приладу, яким здійснювалось вимірювання швидкості транспортного засобу, встановлено особу позивача, координати вимірювання швидкості.
Більше того, колегією суддів враховується та обставина, що позивачем вцілому не заперечується факт перевищення швидкості руху в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт», що встановлено апеляційним судом із матеріалів справи, зокрема, заяв по суті справи та відеозапису нагрудної камери інспектора поліції.
Відповідно до статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення інспектор поліції оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
В силу положень статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Слід зазначити, що за приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справи і накладення штрафу інспекторами поліції фактично відбувається в спрощеному порядку, відтак, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил у сфері дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, в іншому випадку правомірність своїх дій доводити у судовому порядку з можливістю скористатись правовою допомогою.
Таким чином, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, апеляційний суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а вина позивача доводиться належними та допустимими доказами.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 286, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу інспектора роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загики Сергія Анатолійовича задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року у справі № 466/2310/20 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП Загики Сергія Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 03.03.2021