02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5072/20 пров. № А/857/14712/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Святецького В.В., Довгополова О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року (головуючого судді Борискіна С.А. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне повний текст рішення суду складено 01.10.2020) у справі №460/5072/20 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 15.07.2020 звернувся в суд з позовом до Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо не правильного нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2014 по 02.01.2019, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року, зобов'язати відповідача до нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за 01.01.2014 по 02.01.2019 з врахуванням проведеної виплати, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року задоволено частково. Визнано протиправними дії Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Зобов'язано Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційну скаргу подано Рівненським зональним відділом Військової служби правопорядку на рішення суду в частині задоволених позовних вимог, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині оскаржуваних позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів зауважує, що оскільки судове рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, то згідно із положеннями частини 1 статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) воно не підлягає апеляційному перегляду.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подав.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 29.12.2018 №33-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого інспектора відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку, звільнено з військової служби у запас.
Наказом начальника Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 02.01.2019 №1 позивача виключено зі списків особового складу зонального відділу, з усіх видів забезпечення та з виплати грошової компенсації замість обіду при військовій частині НОМЕР_1 м.Рівне - з 02.01.2019 (аркуш справи 12).
06.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив надати інформацію щодо нарахування та виплати належної йому індексації грошового забезпечення. Також позивач просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.01.2019, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року (аркуш справи 13).
Листом від 06.07.2020 за №2324 відповідач повідомив позивача, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводилася йому за весь період проходження служби в Рівненському ЗВ ВСП на підставі та в розмірах визначених нормативно-правовими актами України, окрім з січня 2016 по лютий 2018 року, з огляду на відсутність фінансування на таку мету. Вказано, що починаючи з січня 2014 року по день виключення позивача зі списків особового складу зонального відділу базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення змінювався кілька разів. Роз'яснено, що січень 2014 року визначений базовим, виходячи із того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», яка виплачувалась позивачу у розмірі 20% місячного грошового забезпечення з 01 квітня 2013 року, у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення з 01 вересня 2013 року та у розмірі до 60% з 01 січня 2014 року стала об'єктом індексації. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 02.03.2017 №23/0/66-17/163, місяць встановлення зазначеної грошової винагороди та місяць, в якому збільшувався відсоток цієї винагороди порівняно з попереднім періодом (в даному випадку - січень 2014 року), вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для виплати проведення індексації. Березень 2018 року визначений позивачеві базовим місяцем, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення військовослужбовцям, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Вважаючи зазначене, на даний час у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2014 по 02.01.2019, з встановленням базового місяця - січень 2008 року (аркуші справи 14-16).
За наведених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність правових підстав для отримання позивачем індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2018 року у відповідному розмірі, враховуючи при цьому як базовий місяць січень 2008 року
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладених у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті (частина 2 статті 2 Закону №1282-XII).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (частина 6 статті 2 Закону №1282-XII).
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону №1282-XII.)
Відповідно до абзацу 5 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 статті 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту (пункт 1-1 Порядку №1078).
Згідно з абзаців 1-4 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4)індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
З аналізу викладених норм видно, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Колегія суддів аналізуючи вимоги апеляційної скарги та матеріали справи враховує, що позивачу здійснено виплату індексації з січня 2014 року по грудень 2015 року включно із врахуванням як основного базового місяця січня 2014 року, однак нарахування та виплата індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по лютий 2018 року відповідачем не проводилась.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовця за вказані періоди.
Покликання апелянта на відсутність виплати такої індексації з огляду на відсутність бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, з огляду на наступне.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У спірному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Виплата індексації доходів є складовою грошового забезпечення.
При цьому, поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 804/496/18 та Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 360/3359/19.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що частина 1 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, відповідачем оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог частини 1 статті 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення лише у цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України.
При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Апеляційний суд вказує на те, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У спірних правовідносинах індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця відсутні.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №420/1207/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відтак, враховуючи вищенаведені обставини справи та норми матеріального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог, підлягає скасуванню із частковим задоволенням вказаних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправних дій Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 без визначення судом базового місяця для обчислення індексу споживчих цін.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги статті 317 КАС та наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог допустив неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позову у спосіб, що викладений в оскаржуваному рішенні суду, в решті рішення суду, в частині відмови у задоволенні позову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку - задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі №460/5072/20 - скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018.
Зобов'язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі №460/5072/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Святецький
О.М. Довгополов