ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 березня 2021 року м. Київ № 640/4484/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
до Окружного адміністративного суду м. Києва 25.02.2019 року звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачу з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.01.2018 року;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії за вислугу років, призначену позивачу виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення та виплатити заборгованість, яка виникне у зв'язку з таким перерахуванням;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії позивачу за рахунок виплати з 05.03.2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 05.03.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що незгоден з діями відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру його пенсії під час її перерахунку з 01.01.2018 р. з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення та зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 р. по 31.12.2019 р. - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених пенсійних прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2020 р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19.05.2021 р., відповідач направив до суду письмовий відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись, зокрема, на те, що згідно до положень ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262) максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення чинного на момент проведення перерахунку пенсії, при цьому, відповідач зазначає, що право на перерахунок пенсії не є конституційним правом, а твердження позивача щодо звуження існуючих пенсійних прав є безпідставними, оскільки призначений та отримуваний розмір пенсії позивача не було скасовано чи зменшено. За викладеного, відповідач вважає, що при проведенні перерахунку та виплати позивачеві підвищення до пенсії в порядку та розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", Головне управління не мало правових підстав не враховувати та не застосовувати до спірних правовідносин положення норм ст. 63 Закону N 2262-XII та Постанови N 103 та у інший спосіб здійснювати виплату перерахованої пенсії, а тому діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на рішення Конституційного Суду України від 02.03.1999 р. № 2-рп/99, від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011, постанови Верховного Суду.
02.06.2020 року до суду представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому останній заперечує доводи відповідача щодо безпідставності заявлених позовних вимог та просить їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з березня 2008 року позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до статті 63 Закону України від 09.04.92 N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII)
За змістом протоколу про призначення пенсії в пенсійній справі - 2610002768 (Державна прикордонна служба) від 06.03.2008), позивачу призначена пенсія у розмірі 90 % грошового забезпечення, з урахуванням таких складових: посадовий оклад, оклад за військове звання, процентна надбавка за вислугу років 40 %, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці (надбавка за особливо важливі завдання 50 %, надбавка за кваліфікацію 5.5 %, премія 20 %, надбавка за роботу з таємними виробами, носіями, документами 15 %).
Відповідно до розрахунку пенсії позивача, здійсненого 01.05.2018, позивачу з 01.01.2018 року обраховано пенсію у розмірі 90 % від грошового забезпечення.
19.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату призначеної пенсії.
Листом від 13.01.2020 N 6734/02/п-15905 відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії позивача. Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує зокрема тим, що перерахунок пенсії позивачу було проведено за чинною на дату здійснення перерахунку редакцією Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а саме: за умовами ст. 13, яким максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70 % відповідних сум грошового забезпечення незалежно від звільнення особи зі служби та пенсія виплачувалася у розмірах, встановлених п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України N 103.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними і такими, що порушують його пенсійні права звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Стосовно вимог позивача про зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача під час її перерахунку з 01.01.2018 р. з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон N 2262-XII.
Відповідно до статті 13 Закону N 2262-XII (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії - 28.12.2007 року) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України від 08.07.2011 N 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону N 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
При цьому, ч. 2 ст. 13 Закону N 2262 в редакції Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 N 1166-VII, що набрали чинності з 01.05.2014 р., визначено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Зміни до статті 63 Закону N 2262-XII ні Законом N 3668-VI, ні Законом N 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Згідно з ч. 4 ст. 63 Закону N 2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Постанова КМУ від 13.02.2008 N 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 (далі - Порядок N 45) і Постанова КМУ від 21.02.2018 N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова N 103) також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що лише з 01.05.2014 р. при реалізації права громадян на призначення пенсії за наведеним Законом N 2262, розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення та наведеними нормами не врегульовується питання проведення перерахунку уже призначених до 01.05.2014 р. пенсій, при цьому, перерахунок уже призначених пенсій врегульований ч. 4 ст. 63 Закону N 2262.
Таким чином, призначення пенсії вперше та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90 %, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а прийняті нормативно-правові акти та Закони не мають зворотної дії в часі за нормами Конституції України
Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 року у зразковій справі N 240/5401/18, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 р. не мав правових підстав застосовувати зворотню дію Закону в часі та зменшувати позивачеві відсотковий розмір уже призначеної пенсії з 90 % сум грошового забезпечення до 70 % за нормами ч. 2 ст. 13 Закону N 2262, оскільки вказані норми набули чинності лише з 01.05.2014 р. та стосувалися призначення пенсій вперше, а не перерахунку уже призначеної пенсії до 01.05.2014 р.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач провівши перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 р. у розмірі 70 % сум грошового забезпечення, протиправно зменшив загальний розмір відсотку грошового забезпечення, з якого розрахована пенсія позивачеві з 90 % до 70 %, застосувавши норми законодавства України чинні на момент проведення такого перерахунку, що суперечить вищенаведеним вимогам та ст. 58 Конституції України.
Окрім того, слід зазначити, що згідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 04.02.2019 р. у зразковій справі N 240/5401/18, що набрало законної сили 16.10.2019 р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 35 рішення Верховного Суду у справі N 240/5401/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, враховуючи те, що при призначенні пенсії позивачу її розмір був розрахований з 90 % його грошового забезпечення, перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 повинен бути здійсненим виходячи з 90 % грошового забезпечення.
Стосовно позовних вимог в частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити відповідні перерахунки і виплати пенсії з урахування виплаченого починаючи з 05.03.2019 року загальною сумою (з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії) суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 63 Закону N 2262 перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону N 2262 встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 2262 перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 (далі - Порядок N 45, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Згідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі Постанова КМУ № 103) відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" постановлено: перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова КМУ № 704).
Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ N 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах:
з 01.01.2018 року - 50 відсотків;
з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків;
з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
Згідно до пункту 6 Постанови КМУ N 103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року N 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року N 393", а саме пункт 5 викладено в такій редакції:"5. Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням".
Вказаною Постановою КМУ N 103 також установлено, що у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій зазначаються лише розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.
Пунктом 2 Постанови КМУ N 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 24 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року N 3-1, про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону уповноважені структурні підрозділи зобов'язані у п'ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв'язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п'яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п'ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку N 45.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі Міллер проти Австрії, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні Гайгузус проти Австрії від 16.09.1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Аналізуючи все вищевикладене, можна дійти висновку, що підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України N 103 визначено, що мають бути перераховані пенсії призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 01.03.2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В силу приписів статті 63 Закону N 2262, пункту 4 Порядку N 45, позивач отримав право на перерахунок пенсії у січні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103. При цьому, Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок проведення такого перерахунку, що й було реалізовано ним у Порядку N 45.
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 року у справі N 2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103 скасовано.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103) ця постанова набирає чинності з 01.03.2018 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 та постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704 є чинними.
Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року N 704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії, а тому скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 .12.2018 року у справі N 2826/3858/18 не впливає на вказані підстави.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України N 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з - 01.01.2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків; з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018 року.
У зв'язку із скасуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року N 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 року у справі N 2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.
При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі N 826/3858/18 Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 року, серед іншого вказав і на те, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону N 2262-XII свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
Суд звертає увагу на те, що Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2020 року у справі N 826/13908/18, від 06.08.2019 року, у справі N 160/3586/19, від 22.09.2020 року у справі N 1540/4041/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що у період дії пунктів 1, 2 Постанови N 103 (з моменту набрання нею чинності - 24.02.2018 року до моменту набрання законної сили рішенням у справі N 826/3858/18 - 05.03.2019 року) вказані норми підлягали безумовному виконанню усіма суб'єктами владних повноважень, зокрема у частині забезпечення реалізації права особи на проведення з 01.01.2018 року перерахунку та виплати пенсії у передбаченому цими пунктами порядку (складові, які враховуються для перерахунку пенсії, та поетапність виплати підвищення такої пенсії). При цьому, розміри складових грошового забезпечення, що враховуються при видачі відповідних довідок регулюється Постановою N 704, яка набрала чинності 01.03.2018 року. Незастосування пунктів 1, 2 Постанови N 103 у період їх дії допускається винятково у ситуації, за якої всупереч імперативним вимогам статті 22 Конституції України відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод особи в частині зменшення розміру пенсії, яку особа вже отримувала. В свою чергу, за наслідками проведеного згідно Постанови N 103 перерахунку пенсії позивачу розмір останньої лише збільшувався.
Отже, після набрання законної сили (05.03.2019) рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року у справі N 826/3858/18, у відповідача виник обов'язок здійснювати виплату позивачу пенсії щомісячно з урахуванням 100 % суми підвищення.
Враховуючи викладені обставини та те, що пункти 1, 2 постанови N 103 були чинними до 05.03.2019 року, а відтак підлягали застосуванню ГУПФ, суд зазначає, що позивач набув права на отримання пенсійних виплат у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, починаючи з 05.03.2019 року. Водночас, до моменту втрати останньою чинності відповідач правомірно виплачував підвищення до пенсії у розмірі 50 % у 2018 році та у розмірі 75 % до 05.03.2019 року.
Разом з тим, 04.09.2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" N 804 від 14.08.2019 року.
Вказаною постановою установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
З огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України N 804 від 14.08.2019 року набрала чинності 04.09.2019, і була обов'язковою до застосування, відмова у виплаті позивачу пенсії в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії є безпідставною лише в період з 05.03.2019 по 03.09.2019 (включно).
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 року у справі N 640/19133/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020 року, постанову Кабінету Міністрів України N 804 визнано протиправною та нечинною.
Згідно з частиною другою статті 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 року у справі N 640/19133/19 набрало законної сили 31.03.2020.
Як зазначалось вище нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч. 2 ст. 265 КАС України).
Отже, постанова N 804 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" втратила чинність з 31.03.2020.
З огляду на викладені обставини виплата пенсії позивачу у період з 04.09.2019 по 03.09.12.2019 мала здійснюватися відповідачем у розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 року N 804 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян".
Аналогічний правовий висновок щодо правомірності поетапної виплати пенсії Головним управлінням ПФУ в період чинності постанов Кабінету Міністрів України викладено Верховним Судом у постановах від 28.09.2020 у справі № 802/1667/18-а , від 24.09.2020 у справі № 2040/7232/18 , від 15.07.2020 у справі N 520/3360/19 та багатьох інших.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача під час її перерахунку з 01.01.2018 р. з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення та зменшення розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та вищенаведених позицій Верховного Суду.
У відповідача відсутні правові підстави і посилатися на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011 та від 25.01.2012 N 3рп/2012, оскільки, дійсно, механізм реалізації соціальних прав громадян може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення, однак такі зміни повинні бути внесені шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, проте, жодних нормативно-правових актів щодо зменшення відсоткового розміру пенсії при перерахунку пенсії Урядом прийнято не було, а ч. 2 ст. 13 Закону N 2262 не врегульовує питання перерахунку уже призначених пенсій.
Не є доводом для відповідача і те, що постановою суду скасовано рішення Кабінету Міністрів України щодо правомірності проведення з 01.01.2018 р. перерахунку пенсій, призначених за нормами Закону N 2262 до 01.03.2018 р., скасовано визначені Кабінету Міністрів України умови і розміри перерахунку пенсій із врахуванням грошового забезпечення, встановленого Постановою N 704, а також порядок виплати перерахованих коштів, оскільки зі змісту пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України N 103 вбачається, що нею врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку, а тому питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії". З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 05.03.2019 року, з урахуванням вже сплачених сум, визначається Законом N 2262, а отже, підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності".
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у його рішенні від 06.08.2019 р. у зразковій справі N 160/3586/19 (Пз/9901/12/19), що набрало законної сили 11.03.2020 р. та підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача під час її перерахунку з 01.01.2018 р. з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення та зменшення розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 р. із розрахунку 70 % грошового забезпечення чинного на момент перерахунку пенсії та провівши виплату підвищення до пенсії позивача з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. у розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, провівши вищезазначений перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 р. із розрахунку 70 % сум грошового забезпечення, зменшивши при цьому відсотковий рівень грошового забезпечення з 90 %, застосованого при призначенні позивачеві пенсії та провівши виплату підвищення до пенсії позивача з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. у розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій відповідача протиправними, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення з 01.01.2018 р. та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, а також і зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., оскільки судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо зменшення при проведенні перерахунку пенсії позивачеві розміру пенсії за вислугу років з 90 % на 70 % відповідних сум грошового забезпечення під час проведення перерахунку пенсії з 01.01.2018 р. та щодо зменшення розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 90 % сум грошового забезпечення саме з 01.01.2018 р., а також провести перерахунок і виплату пенсії позивачеві з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення, оскільки зменшення відсоткового рівня грошового забезпечення з 90 % на 70 % відбулося з вини пенсійного органу, а згідно приписів ст. 51 Закону N 2262 належний перерахунок пенсії не проведений з вини органів Пенсійного фонду України провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
За приписами ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення з 01.01.2018 р. та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, а також і зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша вказаної статті)..
Частиною другою цієї ж норми Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 N 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" N 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон N 5076-VI; тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 у справі N 640/18402/19 (http://reestr.court.gov.ua/Review/93859342) склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі N 280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі N 755/9215/15-ц.
Згідно матеріалів справи, 14.12.2019 року між адвокатом Бойчук І.В. та ОСОБА_1 укладено Договір про надання (правової) правничої допомоги № 271, в пункті 2.1. якого визначенні обов'язки адвоката: (п.п. 2.1.1 п. 2.1) щодо складання та подання суду від імені клієнта позову до ГУ ПФ у м. Києві про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити перерахунок та виплати пенсії; у разі необхідності, подання до суду у справі за заявою вказаною у п. 2.1.1 у судах першої, та у разі необхідності, апеляційної інстанції (п.п 2.1.2 п. 2.1); у разі необхідності подання до суду клопотань, письмових пояснень, заперечень, відзивів, та інших документів (п.п. 2.1.3. п.2.1.); у разі необхідності складання та подання апеляційної скарги. У разі оскарження учасниками судового рішення іншими учасниками справи складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та інші документи (п.п. 2.1.4. п. 2.1.)
В день (14.12.2019 р.) укладення зазначеного правочину його сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 271 від 14.12.2019 року, згідно змісту якої «за виконання вказаного Договору про надання правової (правничої) допомоги № 271 від 14 грудня 2019 року Клієнт зобов'язується оплатити Адвокату гонорар у сумі: - 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) за складання та подання позовної заяви, визначеної у п. 2.1.1. Договору протягом до 14 січня 2020 року; - 1000,00 (одна тисяча) гривень у разі постановлення рішення суду про задоволення позову Клієнта або задоволення позову частково - протягом 10 днів після вступу рішення в законну силу…».
Отже розмір винагороди за надання правової допомоги - гонорару визначений у Додатковому договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складені та підписані такі документи: позовна заява з додатками, відповідь на відзив відповідача, всі копії документів завірені представником позивача з дотриманням положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копією меморіального округу №@2PL248235 від 19.12.2019 року (призначення платежу: «оплата за надання правої допомоги згідно договору про надання правової (правничої) допомоги №271 від 14.12.2019 р., ОСОБА_1 ») підтверджується понесення ОСОБА_1 (позивачем) витрат в розмірі 2000,00 грн на оплату правових послуг адвоката.
Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (за наявності всіх наведених вище документів на підтвердження витрат позивача на правову допомогу в якості додатків до позовної заяви) будь яких аргументованих заперечень щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу не висловив.
Суд з огляду на умови Договору про надання правової допомоги, зокрема, на викладені у Додатковому договорі, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в цій адміністративній справі витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.
При вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування на користь позивача витрат на оплату професійної правової допомоги, суд враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 по справі N 280/2635/20, відповідно до яких, однією з особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, з урахуванням позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 28.12.2020 у справі N 640/18402/19, звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відзив на позовну заяву не містить.
Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та співмірним зі складністю справи (інше відповідачем не доведено), тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, тому судові витрати, які оплачені позивачем в сумі 2000,00 грн. (витрати на професійну правничу допомогу), підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно дубліката квитанції про сплату № 33604 від 25.02.2020 р. у розмірі 420 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.01.2018 р.
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р.
4. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
5. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) з 05.03.2019 р. по 03.09.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. та з урахуванням раніше виплачених сум.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, всього 2420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн.40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська