02 березня 2021 року справа № 480/9364/20
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 24.02.2019 по 15.12.2020 у сумі 103 960,95 грн.
Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущеним строком звернення до суду. Зазначає, що позивача звільнено зі служби 23.02.2019, а до суду ОСОБА_1 звернувся лише 24.12.2020. Тобто позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
Суд, вивчивши письмові матеріали справи, вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, виходячи з наступного.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Зокрема, згідно приписів вказаної норми в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Висновок з приводу правової природи заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, який, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права.
У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, на строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з посади розповсюджується строк, визначений частиною 1 ст. 233 КЗпП України.
Щодо визначення терміну відліку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз'яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22.02.20190 № 47-ОС, ОСОБА_1 з 24.01.2019 звільнений з військової служби (а.с.5).
15.12.2020 позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти (а.с.13).
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку 24.12.2020.
Тобто позивач не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Бондар