про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 березня 2021 року м. Рівне №460/1353/21
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Зозуля Д.П., після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури
провизнання протиправними рішень, бездіяльності та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про визнання протиправною прийняття систематичних незаконних рішень щодо закриття кримінальних проваджень та визнати протиправною тривалої бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури щодо розслідування кримінальних проваджень № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868 та стягнення на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури, 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі заяв позивача було внесено до ЄРДР дані та відкрито 7 кримінальних проваджень у який ОСОБА_1 є потерпілим. Вказує, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону Украни «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У відповідності до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Відповідно до статті 6 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. А отже, відповідачі, як державні органи, на яких державою покладено обов'язок розслідувань злочинів, дотримання законності тощо, повинні були розслідувати вищезазначені злочини у найкоротші строки. Однак розслідування в даних кримінальних провадженнях досі тривають: Головне управління Національної поліції в Рівненській області не розслідує злочини, не проводить необхідні оперативно-розшукові дії, не реагує на клопотання позивача, як потерпілого, а Рівненська обласна прокуратура не виконує свої обов'язки щодо нагляду за додержанням закону, зокрема щодо всебічного, повного, швидкого розслідування злочинів Головним управлінням Національної поліції в Рівненській області. Вказаним відповідачем навмисно затягуються розслідування вищезазначених злочинів, а також здійснюються постійні спроби незаконно закрити дані кримінальні провадження, шляхом винесення незаконних, протиправних постанов про закриття кримінальних проваджень, а Рівненська обласна прокуратура санкціонує, погоджує ці незаконні, протиправні постанови співробітників (зокрема слідчих) Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Таким чином, зазначає, що протиправна, незаконна бездіяльність слідчих Головного управління Національної поліції в Рівненській області у не розгляді поданих клопотань позивача, не проведені слідчих дій, невиконанні рішень (ухвал суду), постійні (систематичні) намагання незаконно та безпідставно закрити кримінальні провадження (більше 20 разів) без належного розслідування злочинів та не доведення справ до суду, а також інші факти, пов'язані з порушенням законних прав позивача щодо своєчасного, належного та повного розслідування по кримінальним провадженням № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868 тривають вже більше 5 років, а порушення прав ОСОБА_1 , завдане правопорушеннями, які розслідуються в рамках даних кримінальних проваджень, тривають більше 15 років, сприймається позивачем як знущанням над ним та приниженням його гідності, як людини та громадянина України. Позивач, вказує, що вимушений змінити свій звичний спосіб життя, докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, нести додаткове психологічне та фізичне навантаження, що для інваліда другої групи є надзвичайно важким та небезпечним для життя та здоров'я випробуванням. Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень позивач розуміє зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в не вчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Бездіяльність слідчих, керівництва поліції, співробітників прокуратури суперечила встановленим положенням закону КПК України. Підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вважає тривалу бездіяльність підрозділів ГУ НП в Рівненській області, зокрема слідчого відділу Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, яка виявилась у систематичному невнесенні відомостей до ЄРДР; систематичному невиконанні вимог Кримінального процесуального кодексу України щодо дослідження обставин кримінальних проваджень, аналізу та оцінки даних перевірки; систематичних безпідставних та протиправних винесень рішень (постанов) про закриття кримінальних проваджень, а також невжиття заходів нагляду з боку Рівненської обласної прокуратури, що призвело до неповноти, неефективності, затягування та неправомірної бездіяльності досудового розслідування. Вказана бездіяльність триває з 23.01.2015 та грубо порушує конституційні права позивача. Позивач покладає на державу обов'язок відшкодувати завдану йому моральну шкоду у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальних справ № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868, у яких позивач є потерпілим або заявником. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. У ситуації, коли одні органи держави здійснюють із порушенням усіх розумних строків досудове розслідування, а інші органи, які зобов'язані наглядати та контролювати за дотриманням законності, санкціонують ці дії, позивач робить висновок про неефективність усього механізму державного управління стосовно позивача в цілому, так і про неефективність досудового розслідування, в якому позивач є потерпілим. Оскільки порушення прав позивача триває 15 років і держава України не вжила необхідних заходів щодо розслідування злочинів та відновлення порушених його прав, то дане порушення прав ОСОБА_1 відповідачами завдало йому моральну шкоду, яку позивач оцінює в 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень.
Перевіривши наведені у адміністративному позові доводи, суддя вважає, що у відкритті провадження у даній адміністративній справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи
Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є спеціальний суб'єктний склад та спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з'ясувати, зокрема, суб'єктний склад та характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Позивач мотивував позов тим, що протиправна, незаконна бездіяльність відповідачів у не розгляді поданих клопотань позивача, не проведені слідчих дій, невиконанні рішень (ухвал суду), постійні (систематичні) намагання незаконно та безпідставно закрити кримінальні провадження без належного розслідування злочинів та не доведення справ до суду, а також інші факти, пов'язані з порушенням законних прав позивача щодо своєчасного, належного та повного розслідування по кримінальним провадженням № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868, завдала йому моральну шкоду, яку позивач оцінює в 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень.
Предметом позову є визнання протиправною прийняття систематичних незаконних рішень щодо закриття кримінальних проваджень та визнати протиправною тривалої бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури щодо розслідування кримінальних проваджень № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868 та стягнення на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури, 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Так, надаючи оцінку суб'єктному складу даного спору суду слід зазначити наступне.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, предметом у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідачів, вчинених у кримінальних провадженнях № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868. Позивач вважає, що вказана бездіяльність відповідачів є порушенням порядку, встановленого КПК України.
Так, у спірних правовідносинах позивач є учасником вказаних кримінальних проваджень, а відповідачі виконували функції, покладені на них КПК України, а тому заступник Головне управління Національної поліції в Рівненській області (його посадові особи) та Рівненська обласна прокуратура не вчиняли управлінських функцій, а здійснювали професійні повноваження в межах кримінальних проваджень.
За приписами ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 ст. 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Разом з тим, ч. 2 цієї статті визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст. 314 - 316 цього Кодексу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, відповідачі під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь (бездіяльності) має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/2004/18 та постанові Верховного суду від 10.04.2019 у справі № 808/390/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Разом з тим, щодо суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, то суду слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачає серед способів захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. А також вказує, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов'язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа обґрунтовує наслідками, спричиненими бездіяльністю органу державної влади, яку ця особа вважає неправомірною та такою, що призвела до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, які мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання протиправною такої бездіяльності є способом захисту цивільних прав й інтересів.
Отже, не є публічно-правовим спір органу державної влади та фізичної особи - щодо протиправних рішень та бездіяльності даного органу, наслідки яких були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав такої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі беру участь органи державної влади, які, як встановлено судом, не є суб'єктами владних повноважень у даних правовідносинах, а є органами державної влади, що вчиняють владні процесуальні функції у межах кримінального судочинства.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право щодо стягнення моральної шкоди завданої протиправними рішеннями та бездіяльністю органів державної влади, що не є суб'єктами владних повноважень. А тому такі спори мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.
У цій справі, на переконання позивача, прийняттям незаконних рішень та протиправною тривалою бездіяльністю щодо розгляду кримінальних проваджень, органами державної влади, що не є суб'єктами владних повноважень, йому завдано моральної шкоди. А тому цей спір стосується приватноправових відносин і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Близьких за змістом висновків також дійшов Верховний Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19.
З врахуванням наведеного та фактичних обставин справи суддя вважає, що позовні вимоги в даній справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про визнання протиправною прийняття систематичних незаконних рішень щодо закриття кримінальних проваджень та визнати протиправною тривалої бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури щодо розслідування кримінальних проваджень № 12015180010002521, № 12015180010002502, № 420155180010000111, № 12017180010000389, № 12019180010001571, № 12019180010005845, № 120020180010001868 та стягнення на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури, 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Рівненського міського суду Рівненської області у порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали складений 04.03.21
Суддя Д.П. Зозуля