01 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/5591/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030, код ЄДРПОУ - 39767636)
провизнання протиправним і скасувати наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить:
- визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області №11-15920/14-20-СГ від 09.11.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївською району за межами населеного пункту.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що маючи намір отримати земельну ділянку у власність, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївською району Кіровоградської області, долучивши до такої необхідний пакет документів. Натомість, Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області прийнято наказ №11-15920/14-20-СГ від 09.11.2020 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Вважаючи такий наказ протиправним, просить суд задовольнити адміністративний позов.
Відповідачем по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства. Під час перевірки поданих матеріалів позивача було виявлено, що стосовно земельної ділянки, вказаної у заяві позивача, Головним управлінням надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій особі. Крім того, з наданого позивачем графічного матеріалу неможливо встановити місце розташування бажаної земельної ділянки за наслідками якої винесено відповідний наказ, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами (а.с.10).
Вказану ухвалу надіслано учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України та ними отримано, що посвідчується відповідними повідомленнями про вручення судової кореспонденції.
13.01.2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.14-20).
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.09.2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївською району Кіровоградської області.
До вказаної заяви позивачем додано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру, копія, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с.4-7).
09.11.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області було видано наказ №11-15920/14-20-СГ «Про відмову у паданні дозволу на розроблення документації з землеустрою», яким на підставі статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївською району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані графічні матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. За результатами розгляду матеріалів встановлено, що стосовно земельних ділянок, вказаних у заявах (в т.ч. ОСОБА_1 ), Управлінням надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншим особам (а.с.8).
Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Предметом даного спору є встановлення правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні наказу №11-15920/14-20-СГ від 09.11.2020 року щодо відмови в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Спірні правовідносини врегульовані: Конституцією України; Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521), яким затверджено Положення про головне управління Держгеокадастру в області, Законом України “Про Державний земельний кадастр”, Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, процесуальні питання адміністративного судочинства визначені Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.
Згідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 55 Конституції України вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України).
Частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.
Згідно частини 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Так, частинами 6 та 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини 3 статті 123 ЗК України.
Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно до абзацу 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні письмові докази невідповідності земельної ділянки, зазначеної на поданих позивачем графічних матеріалах, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем у спірному наказі було зазначено, що Головним управлінням стосовно спірної ділянки вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншим особам.
У свою чергу, суд зауважує, що положення ст. 118 ЗК України, яка регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не містить такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка зазначена відповідачем.
До того ж, суд вважає за необхідне вказати, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
Водночас, з урахуванням системного аналізу статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 р. у справі № 360/2334/17 виклав правову позицію та зазначав, що чинним законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як перебування її у стані "відведення" та не передбачено відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі. Рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не порушують прав та законних інтересів позивача у спірних відносинах, оскільки не встановлюють обмежень щодо реалізації права на отримання у встановленому законом порядку дозволу на розробку проекту землеустрою щодо цих земельних ділянок.
Не приймаються судом до уваги й доводи відповідача стосовно відсутності на поданих позивачем графічних матеріалах координат місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об'єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал (фрагмент), оскільки про це не зазначено в оскаржуваному наказі. Більше того, враховуючи висновок відповідача про те, що на вказану позивачем у заяві земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, а відтак Управлінням ідентифіковано бажане місце розташування земельної ділянки.
При цьому, Земельним кодексом України не встановлюється жодних вимог до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відтак, в порушення норм Земельного кодексу України відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому наказ від 09.11.2020 р. №11-15920/14-20-СГ, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні такого дозволу, є протиправним та підлягає скасуванню.
Однак, як вбачається з вищевказаного наказу, останній прийнято за результатом розгляду також заяв інших осіб, а тому такий підлягає скасуванню лише в частині, що стосується позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.
Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила таке. Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного наказу. Тобто, відповідач вирішив заяву позивача у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом встановлено, що вказаний наказ в частині, що стосується заяви позивача, є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної ст.118 Земельного кодексу України правової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відтак, суд погоджується з позивачем, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Щодо доводів відповідача, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, то суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Відтак, зазначені доводи представника відповідача суд не приймає до уваги.
На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час прийняття оскаржуваної рішення про відмову з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині оскарження рішення що стосується позивача.
За таких обставин, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
За змістом ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених (незадоволених) позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 р. по справі №620/1116/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.3), а тому вказана сума судового збору підлягає присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 09.11.2020 №11-15920/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", в частині відмови ОСОБА_1 у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відмовлення земельної ділянки у власність.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка знаходиться на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39767636) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук