04 березня 2021 року м.Київ № 320/14062/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року пенсії, а саме - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок пенсії з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, а саме - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням їх виплати".
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у нарахуванні та виплаті позивачу, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії в розмірі, встановленому статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014, оскільки у вказаний період законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою суду від 04.01.2021 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі.
Відповідач проти позову заперечував, надав до суду відзив, в якому стверджував, що при нарахуванні та виплаті пенсії діяв на підставі та у спосіб, визначений законодавством. Зазначив, що позивачем при зверненні до суду порушено строки, визначені ст. 122 КАС України, а тому позов не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 29.01.1999 Рокитнянським РВ ГУ МВС України в Київській області.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 (категорія 2), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 від 27.01.1993.
Як убачається з довідки виконкому Синявської сільської ради Рокитнянського району від 02.12.2020 №2045-02-37 ОСОБА_1 з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та проживає за адресою: Київська область, Рокитнянський район, с.Синява.
Позивач є пенсіонером за віком з 1998 та непрацюючим пенсіонером з 2000 року, про що свідчать відомості трудової книжки позивача та відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с.Синява Рокитнянського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
У жовтні 2020 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату додаткової пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до статей 39, 51 Закону №796.
Розглянувши звернення позивача, відповідач листом від 03.11.2020 №10508-16262/Л-02/8-1000/20 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку та виплаті позивачеві доплати до пенсії за проживання в зоні добровільного гарантованого відселення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до статей 39, 51 Закону №796, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу у період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та за періоди з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі двох мінімальних заробітних платах.
Відповідно до вимог ст. 14 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) позивач віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до положень ст. 51 Закону № 796-ХІІ (яка діяла з 1 січня 2013 року) особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 51 Закону № 796-ХІІ було встановлено наступне:
- особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 ця редакція була визнана неконституційною. Правові наслідки визнання окремих положень закону неконституційним передбачені у ст. 152 Конституції України. Вказана норма передбачає, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, судом встановлено, що діє попередня редакція статті 51 Закону 796-XII, яка визначає, що:
- особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
- особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
- особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відтак, чинним законодавством передбачено, що особам, віднесеним до категорії 2, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Отже, новий мінімальний розмір пенсії за віком, визначений Законом, залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Суд зазначає, що чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-ХІІ.
Держава взяла на себе відповідальність за шкоду, завдану громадянам, та зобов'язалася відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що визначено в ст. 13 Закону України № 796-ХІІ.
Таким чином, підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і такий перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму. Для здійснення такого перерахунку не вимагається подання будь-яких заяв про його здійснення. При цьому, відповідно до ст. 39 Закону №796-XII пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних платах.
Судом встановлено, що 14 червня 2011 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон № 3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 р. № 20-рп/2011.
Таким чином, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інший, ніж передбачений статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ, розмір підвищення до пенсії та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону №3491-VI, 6 липня 2011 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності з 23 липня 2011 р., пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 39, 51 Закону № 796-XII підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 2857-VI та постанови №745.
У подальшому, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22 грудня 2011 р. № 4282-VI (набрав чинності 1 січня 2012 р.) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 р. № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок).
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 21-3696а15 міститься правовий висновок про те, що з 1 січня 2012 року нарахування і виплата пенсії позивачу має здійснюватись у розмірі, встановленому Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону № 796-XII, а на виконання Закону № 4282-VI Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин.
Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі Закон № 5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 - 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.
Вказана норма Закону № 5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.
Водночас, з 1 січня 2014 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII, прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону № 796-ХІІ, передбачено не було.
Лише Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 3 серпня 2014 року, розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Отже, тільки з 03 серпня 2014 року Законом № 719-VII Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39,51 Закону № 796-ХІІ, додаткової пенсій та підвищення до пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд звертає увагу, що позивач має право на реалізацію гарантій, наданих йому статтями 19, 46 Конституції України, та має право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати до пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ».
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 46 Закону України від 09.07.2003, № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, ст. 46 Закон № 1058-ІУ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Водночас, питання про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсійні виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 вирішується даним рішенням, відповідно виплата за вказаний період відповідачем не здійснена, тобто відсутня виплата в розумінні Закону №2050-ІІІ, за наявності якої можливе нарахування суми компенсації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про нарахування та виплату позивачеві компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, є передчасною та не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така вимога позивача не підлягає задоволенню.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, нормами КАС України передбачено можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави для висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, судом встановлено, що виплата позивачу пенсії у меншому розмірі є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Отже, аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року пенсії, а саме - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок пенсії з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, а саме - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.