03 березня 2021 року № 320/13530/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 06 жовтня 2020 року № 104350001896 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2020 року, зареєстровану за №3813 про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи у фермерському господарстві з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року, а також періодів навчання у Кіровському гірничо-транспортному технікумі з вересня 1977 року по жовтень (включно) 1978 року та з 18 листопада 1980 року по червень 1983 року та період проходження військової служби у лавах Радянської армії з 12 листопада 1978 року по 13 листопада 1980 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та провести нарахування у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення - 01 жовтня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Вишгород, Київської області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, позивач зазначає, що з метою оформлення пенсії за віком він попереднього звернувся до пенсійного органу із заявою щодо розрахунку його страхового стажу. Розглянувши звернення позивача відповідач повідомив йому, що згідно наданих ОСОБА_1 документів страховий стаж останнього становить 30 років 08 місяців 05 днів, внаслідок чого позивач, після досягнення 60 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком до якої додав усі передбачені чинним законодавством документи, однак пенсійний орган протиправно, на думку позивача, відмовив йому у призначенні вказаної пенсії, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 право на пенсію за віком мають особи, які досягли пенсійного віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 27 років, а в разі відсутності страхового стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 - від 20 до 30 років. Відповідач стверджує, що згідно наданих позивачем документів страховий стаж останнього становить 24 роки 7 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Так, відповідач пояснює, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди: навчання у Кіровському гірничо-транспортному технікумі, оскільки цей період співпадає з періодом проходження військової служби; роботи у фермерському господарстві, оскільки за ці періоди відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків до бюджету пенсійного фонду. Таким чином, на думку відповідача, при прийняті оскаржуваного рішення, пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Слов'яносербським РВ УМВС України в Луганській області 01.10.1998.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3240-5000174735 від 12.08.2019.
Відповідно до вищевказаної довідки фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 .
12.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою щодо розрахунку стажу для оформлення пенсії за віком.
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 14.08.2019 №40, повідомив йому, що згідно наданих документів було здійснено розрахунок стажу, до якого зараховані періоди роботи згідно трудової книжки, період військової служби та індивідуальних відомостей про застраховану особу. Так, у листі зазначено, що страховий стаж позивача становить 30 років 08 місяців 05 днів.
02.03.2020 позивач звернувся до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До вказаної заяви позивачем було долучено: військовий квиток; довідку із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт та трудову книжку.
За результатами розгляду заяви позивача, пенсійним органом прийнято рішення від 06.03.2020 №665, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що згідно поданих позивачем документів страховий стаж останнього становить 24 роки 7 місяців 22 дні. У рішенні також роз'яснено, що до страхового стажу за записами трудової книжки не враховано період роботи позивача з 01 серпня 1995 року по 31 грудня 1998 року, оскільки не підтверджено сплату внесків за цей період відповідною довідкою; право на призначення пенсії за віком набуде по досягненню віку 63 роки.
01.10.2020 позивач повторно подав до пенсійного органу заяву про призначення пенсії за віком, до якої долучив: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Слов'яносербським РВ УМВС України в Луганській області; трудову книжку НОМЕР_2 ; військовий квиток НОМЕР_3 ; диплом про навчання НОМЕР_4 та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 серпня 2019 року № 3240-5000174735.
06.10.2020 пенсійним органом було прийнято рішення №104350001896 про відмову у призначення пенсії за віком. В обґрунтування відмови зазначено, що згідно поданих позивачем документів страховий стаж останнього становить 24 роки 7 місяців 22 дні, також роз'яснено, що до страхового стажу не зараховано, зокрема: період навчання у Кіровському гірничо-транспортному технікумі з вересня 1977 року по червень 1983 року, оскільки співпадає з періодом проходження військової служби з листопада 1978 року по листопад 1980 року; період роботи у фермерському господарстві з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року, оскільки не підтверджено сплату внесків за цей період відповідною довідкою.
Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його таким, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення, позивач звернувся із відповідними скаргами до Пенсійного фонду України, однак за результатом розгляду скарг Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив про відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).
Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до яких особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п.п.1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно зі ст.101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Аналіз вищенаведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Щодо незарахування позивачу періодів роботи у фермерському господарстві з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року до загального страхового стажу, у зв'язку з непідтвердженням сплати страхових внесків відповідною довідкою, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Закону №1058 страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Таким чином, суд вважає, що працівник не може відповідати за дії роботодавців.
Суд наголошує на тому, що записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 підтверджено роботу останнього у фермерському господарстві «Оксана», яке входило у склад сільськогосподарської корпорації «Радуга» на посаді «голови» у періоди: з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року.
При цьому суд зауважує, що відповідачем не зазначено, а судом не виявлено доказів того, що записи про спірні періоди в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що періоди роботи ОСОБА_1 у фермерському господарстві з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року мають бути зараховані до загального страхового стаж позивача.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду навчання у Кіровському гірничо-транспортному технікумі з вересня 1977 року по жовтень (включно) 1978 року та з 18 листопада 1980 року по червень 1983 року, у зв'язку з тим, що період навчання співпадає з періодом проходження військової служби, суд зазначає наступне.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі <…>.
Отже, законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання.
Проходження позивачем навчання в період з вересня 1977 року по жовтень (включно) 1978 року та з 18 листопада 1980 року по червень 1983 року підтверджується копією диплому НОМЕР_4 .
Згідно довідки №01 від 20.10.2020 позивач навчався на денній формі навчання за спеціальністю Технічне обслуговування та ремонт автомобілів у Кіровському гірничо-транспортному технікумі в період з 01.09.1977 по 11.11.1978.
12.11.1978 позивач був призваний на дійсну військову службу. По завершенню військової служби, з 18.11.1980 продовжив навчання. Рішенням державної кваліфікаційної комісії від 21.06.1983 ОСОБА_1 присвоєна кваліфікація Технік - механік. 24.06.1983 позивачу виданий диплом НОМЕР_4 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо зарахування до його страхового стажу періоду навчання з вересня 1977 року по жовтень (включно) 1978 року та з 18 листопада 1980 року по червень 1983 року підлягають задоволенню.
При цьому щодо твердження відповідача про те, що довідка №01 від 20.10.2020 що була представлена позивачем до суду відповідачу при подані заяви для призначення пенсії не надавалась, суд зазначає наступне.
Відповідно до Закону № 1058-IV Правління Пенсійного фонду України постановою від 25.11.2005 року №22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій (далі - Порядок № 22-1).
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (п. 1.7 Порядку № 22-1).
А отже, відповідно до п. 1.7 Порядку №22-1, відповідач повинен був письмово повідомити позивача, які документи необхідно подати додатково. Проте відповідачем не повідомлено позивача про необхідність подання додаткових документів.
Додатково суд зазначає, що та обставина, що технікум в якому навчався позивач, знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не спростовує наявність у останнього права на зарахування періоду навчання до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі №583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 14 лютого 2019 року в справі №234/18065/16-а.
Вимога позивача про зарахування до його загального страхового стажу період проходження військової служби у лавах Радянської армії з 12 листопада 1978 року по 13 листопада 1980 року задоволенню не підлягає, як безпідставна, оскільки матеріалами справи підтверджено зарахування пенсійним органом вказаного періоду до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та провести нарахування у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення - 01 жовтня 2020 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
За таких обставин, адміністративний позов у цій частині також задоволенню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді заяви позивача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 10.12.2020 №251010002.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 134, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 06 жовтня 2020 року № 104350001896 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2020 року, зареєстровану за №3813 про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи у фермерському господарстві з 21 серпня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2000 року по 29 лютого 2000 року, з 01 квітня 2000 року по 30 червня 2000 року, з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року, а також періодів навчання у Кіровському гірничо-транспортному технікумі з вересня 1977 року по жовтень (включно) 1978 року та з 18 листопада 1980 року по червень 1983 року, з урахуванням правових висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.