Рішення від 04.03.2021 по справі 240/22208/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/22208/20

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Липи В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на рівні 50% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді та в частині незарахування до стажу роботи судді ОСОБА_1 , що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу з 01.09.1985 по 30.06.1990, що становить 2 роки п'ять місяців та трьох років роботи за юридичною спеціальністю на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1985 по 30.06.1990, що становить 2 роки п'ять місяців та 3 роки роботи за юридичною спеціальністю на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002; по 30.06.1990, що становить 2 роки п'ять місяців та 3 роки роботи за юридичною спеціальністю на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області встановити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, у розмірі 88% суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, починаючи з 22.10.2020;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 22.10.2020 в розмірі 88% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 22.10.2020 до моменту здійснення перерахунку.

В обґрунтування позову зазначила, що у зв'язку з поданням заяви про відставку її відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 01.10.2020 вирішено звільнити з посади судді та наказом голови СААС від 21.10.2020 виключено зі штату суду. 27.10.2020 позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення грошового утримання, у зв'язку з чим розпорядженням призначено щомісячне грошове утримання 50% від грошового утримання судді. Листом відповідач повідомив, що розмір довічного грошового утримання обраховано виключно з урахуванням стажу роботи на посаді судді. Позивач із вказаним не погоджується та стверджує, що відповідачем неправомірно не враховано половину денної форми навчання у ВНЗ та стаж роботи на інших посадах, який підлягає зарахуванню, що призвело до зменшення розміру грошового утримання. Пунктом 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що в інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Тому, визначення розміру 50% для обчислення її грошового утримання є неправомірним.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, до суду надав відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю. Заперечуючи проти позову стверджує, що дії управління щодо обрахунку стажу та призначення позивачу з 22.10.2020 щомісячного грошового утримання судді у відставці у розрахунку 50% від суддівської винагороди є правомірними та вмотивованими, оскільки посада завідувача юридичного відділу та період навчання не передбачені ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" як робота на посадах, які зараховуються до стажу роботи на посаді судді.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача від 03.09.1983 серії НОМЕР_1 вбачається, що у період з 01.09.1985 до 30.06.1990 позивач навчалась на юридичному факультеті денного навчання Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

У червні 1990 року вона отримала диплом серії НОМЕР_2 Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю "Правознавство" та отримала кваліфікацію юриста.

З 03.01.1996 по 28.01.2002 позивач працювала завідуючою юридичним відділом виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради.

Указом Президента України від 27.12.2001 №127/2001 позивач призначена на посаду судді місцевого Новоград-Волинського районного суду Житомирської області. Постановою Верховної Ради України обрана безстроково суддею Новоград-Волинського міськрайонного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 01.10.2020 №2766/0/15-20 позивача звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

На підставі заяви позивача від 27.10.2020 розпорядженням відповідача позивачу призначено з 22.10.2020 щомісячне грошове утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди.

На заяву позивача про нарахування та виплату їй щомісячного грошового утримання судді у відставці у більшому відсотковому розмірі суддівської винагороди, відповідач листом від 25.11.2020 №18795-18958/К-02/8-0600/20 повідомив, що відповідно до ст. 142 Закону України „ Про судоустрій і статус суддів” щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Чинним законодавством передбачено збільшення щомісячного довічного грошового утримання саме за роботу на посаді судді. Оскільки страховий стаж на посаді судді за періоди з 29.01.2002 по 27.06.2008 та з 01.07.2008 по 30.09.2020 становить 18 років 8 місяців, тому позивачу встановлено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 50% від суддівської винагороди.

Позивач вважаючи протиправними дії в частині встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді та в частині незарахування до стажу роботи судді періоду навчання та роботи на посаді завідувача юридичного відділу, звернулася до суду з даним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 ст.137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, чинного з 30 вересня 2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Отже, наведеною нормою права, яка була чинна на час звернення позивача за призначенням щомісячного довічного грошового утримання (27.10.2020), не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини періоду навчання на денному відділенні у вищому навчальному закладі.

Однак у період роботи позивача на посаді судді, зокрема, до 30 вересня 2016 року чинним був Закон України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI), п.11 Перехідних положень якого було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

При вирішення вказаного спору суд врахував правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо зарахування половини періоду навчання у вищому навчальному закладі до стажу, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді, викладену у постанові від 19.06.2018 (справа № 243/4458/17), яка обов'язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Так, Верховний Суд у вказаному рішенні, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування у тому числі періодів навчання до суддівського стажу, зазначив, що підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на час призначення позивача на посаду судді.

Про необхідність застосування саме такого порядку визначення суддівського стажу свідчать також і наступні зміни, внесені до Закону №1402-VIII, зокрема, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким пункт 34 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Відповідно до ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів», який був чинним на час призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року №865 (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років), норма якої кореспондується зі статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

З аналізу викладених норм Верховний Суд у рішенні від 13 лютого 2020 року у справі №592/5433/17 дійшов висновку, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Отже, законодавством, чинним на час призначення позивача суддею, передбачалося безумовне зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, у випадку роботи особи на посаді судді не менш як 10 років.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18 підтримала позиції судів попередніх інстанцій про необхідність зарахування до стажу роботи на посаді судді також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що половина періоду навчання позивача за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 01.09.1985 до 30.06.1990 та стаж з 03.01.1996 по 28.01.2002 на посаді завідуючої юридичним відділом виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на одержання та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а тому дії відповідача щодо відмови у зарахуванні вказаного стажу є протиправними.

Крім того, згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці, такий стаж позивача становить 24 роки 1 місяць та 20 днів.

На момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Так, згідно із положеннями частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів», який був чинним на час призначення позивача суддею, передбачено, що суддя у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем при призначенні та нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці безпідставно не враховано у повному обсязі вищевказаний стаж роботи, який підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді і який, з урахуванням дати його звільнення становить 24 роки 1 місяць 20 днів і це дає право позивача на виплату щомісячного довічного утримання судді у розмірі 88%.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом повного захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1985 по 30.06.1990 та роботу на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002; встановити щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці, у розмірі 88% суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді; здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 88% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 22.10.2020.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 229, 242-246, 250, 255, 257- 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 50% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді та в частині незарахування до стажу роботи судді ОСОБА_1 , що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу з 01.09.1985 по 30.06.1990, що становить 2 роки п'ять місяців та 3 роки роботи за юридичною спеціальністю на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1985 по 30.06.1990, що становить 2 роки п'ять місяців та 3 роки роботи за юридичною спеціальністю на посаді завідувачки юридичного відділу виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради з 03.01.1996 по 28.01.2002.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області встановити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, у розмірі 88% суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, починаючи з 22.10.2020.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 22.10.2020 в розмірі 88% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 22.10.2020 до моменту здійснення перерахунку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Липа

Попередній документ
95306198
Наступний документ
95306200
Інформація про рішення:
№ рішення: 95306199
№ справи: 240/22208/20
Дата рішення: 04.03.2021
Дата публікації: 09.03.2021
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (20.05.2021)
Дата надходження: 19.04.2021
Предмет позову: визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії