ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2021Справа № 910/19205/20
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
вул. Казимира Малевича, буд. 31, м. Київ, 03150
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, м. Київ, 02081
про стягнення 13 295,96 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відшкодування шкоди 13 295,96 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
28.12.2020 через канцелярію суду надійшли документи від Моторного (транспортного) страхового бюро України на виконання вимог ухвали суду від 11.12.2020.
28.12.2020 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.01.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
22.01.2020 до суду від представника відповідача надійшли пояснення, щодо відповіді позивача на відзив.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
06.08.2020 в місті Суми ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Форд д/н НОМЕР_1 , здійснила зіткнення з автомобілем Шкода, д/н НОМЕР_2 , в результаті чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Відповідно до Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 06.08.2020, дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу Форд д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .
Кошторис збитків позивачем визначався на момент настання страхового випадку на підставі рахунку СТО, обраної Страховиком і становить 48 344 грн. 38 коп.
Твердження відповідача, щодо незастосування позивачем коефіцієнту фізичного зносу суд оцінює критично з огляду на наступне. В матеріалах справи наявний звіт №22702 від 30.10.2020 про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу, відповідно до якого вказаний коефіцієнт складає 0.
Як вбачається зі страхового акту №2047038-1, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 48 344 грн. 38 коп.
На виконання вимог договору страховик виплатив потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 48 344 грн. 38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №22769 від 19.08.2020.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
За змістом ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром.
Отже, належним доказом розміру відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу може бути висновок особи, яка згідно чинного законодавства України має право на проведення експертної оцінки майна (суб'єкт оціночної діяльності або аварійний комісар).
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АР 7154685, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля Форд, д/н НОМЕР_1 .
Отже, страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника за вирахуванням франшизи (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14).
З метою досудового врегулювання 10.09.2020 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою сплатити страхове відшкодування в сумі 48 344 грн. 38 коп. Разом з тим відповідач здійснив часткове відшкодування у розмірі 35 048 грн. 42 коп., посилаючись на те, що останньому не було передано частини автомобілю які підлягали заміні.
Стосовно клопотання відповідача про передачу залишків, які підлягали заміні при ремонті пошкодженого автомобіля у власність останнього, у випадку задоволення позову, суд зазначає наступне.
У своєму клопотанні відповідач посилається на абзац 3 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992, відповідно до якого постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Суд зауважує, що предметом даного спору є відшкодування шкоди, а саме до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія «ВУСО». Отже, в даному випадку стягувачем є не безпосередньо потерпіла особа, а страхова компанія (позивач), яка набула права зворотної вимоги до відповідача.
За таких обставин, в межах розгляду даної справи, у суду відсутні підстави застосовувати положення абзацу 3 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.
Крім того, суд Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 № 6 носить роз'яснювально-рекомендаційний характер. До того ж, особа, яка завдала збитки не позбавлена права звернутися до суду з самостійними вимогами до власника пошкодженого транспортного засобу про витребування пошкоджених деталей, що мають для нього певну матеріальну цінність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.09.2010 у справі № 9/58-08.
З огляду на що, твердження Відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву у якості заперечень на позовну заяву, визнаються судом юридично неспроможними.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 13 295 грн. 96 коп. (48 344 грн. 38 коп. - 35 048 грн. 42 коп.) підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 13 295 грн. 96 коп.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2102,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 2102,00 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236- 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення сплаченого страхового відшкодування на суму 13 295 грн. 96 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, м. Київ, 02081; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Казимира Малевича, буд. 31, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 31650052) витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 13 295 (тринадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 96 коп., судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Лиськов М.О.