Справа №:557/258/21
02 березня 2021 року
Суддя Гощанського районного суду Рівненської області Пацко Д.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Гощанської районної державної адміністрації, Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії УПЦ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рівненська обласна державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав,
До Гощанського районного суду Рівненської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Гощанської районної державної адміністрації, Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії УПЦ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рівненська обласна державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав.
Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, вважаю, що у відкритті провадження слід відмовити за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи провадження в справах про адміністративні правопорушення.
У зв'язку з цим, критерієм відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне (спори за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, вирішуючи питання про віднесення спору до публічно-правового, суди повинні враховувати, що, як правило, у такому спорі хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, які здійснюють у ньому владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржуються рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.01.2016 року №27985371, яким проведено державну реєстрацію права власності на будівлю церкви за адресою: АДРЕСА_1 за суб'єктом - Релігійною громадою Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області.
Вказане рішення прийнято державним реєстратором Реєстраційної служби Гощанського районного управління юстиції Рівненської області Білоус Оксаною Василівною.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову в такій реєстрації.
Частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є одним із способів впливу держави на формування та розвиток публічно-правових відносин, а спори, що виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п. 36 рішення від 21.02.1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013 року, заява №49069/11).
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження за даним позовом, роз'яснивши позивачу про право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.19, 186, 353, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Гощанської районної державної адміністрації, Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії УПЦ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рівненська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
Відповідно до п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Гощанський районний суд Рівненської області.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Д.В. Пацко