Ухвала
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/6750/17
провадження № 61-1700ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що із 05 лютого 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який зареєстрований Третім Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. За час проживання у шлюбі, переважно за її та її батьків кошти ними набуте нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , вартістю 1 173 700,00 грн, стояночне місце, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж 6, загальною площею - 14,4 кв. м, вартістю 354 000,00 грн.
Позивач просила визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поділено спільне сумісне майно подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 150,2 кв. м., стояночне місце, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 14,4 кв. м.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року за нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року. Ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини стояночного місця, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 14,4 кв. м. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини стояночного місця, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 .
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не місять належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 особистих грошових коштів для придбання спірного нерухомого майна, а тому враховуючи те, що таке майно придбано під час шлюбу на позичені кошти, воно підлягає поділу між сторонамиу рівних частинах.
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Допущено поворот виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року встановивши, що це рішення є підставою для скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію про право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 та вилучення відповідного запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також для скасування розпорядження Приморської районної адміністрації від 06 липня 2017 року № 288 «Про зміну номера квартири АДРЕСА_1 ».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд не залучив до участі у розгляді справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), який є іпотекодержателем спірного майна, та судове рішення стосується його прав та інтересів, тоді як суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати нових учасників справи на стадії апеляційного перегляду.
01 лютого 2021 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати право власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Касаційна скарга ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення, що свідчить про невиконання вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
У касаційній скарзі заявник зазначає про те, що він не отримував повного тексту постанови Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, а тому станом на 20 січня 2021 року не мав можливості підготувати та подати належно оформлену касаційну скаргу.
Такі доводи заявника не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, яка не відповідає вимогам процесуального закону щодо зазначення підстав касаційного оскарження. У такому випадку заявник не позбавлений можливості подати належно оформлену касаційну скаргу разом із клопотанням (заявою) про поновлення строку касаційного оскарження із наведенням поважних причин пропуску такого строку, зокрема, з причин не отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення.
Крім цього, Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що постанова Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 04 січня 2021 року, а тому заявник має можливість ознайомитися із повним тестом оскаржуваного судового рішення у такій спосіб.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак