Справа № 212/389/20
2/212/150/21
16 лютого 2021 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі
головуючого - судді Чорного І.Я.,
за участю секретаря судового засідання Поперечної А.С.
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зустрічний позов: ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ; третя особа: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" про поділ майна подружжя та стягнення грошових коштів, -
В січні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 в якому просила в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину спільно сплачених коштів в погашення кредиту за майно в період мешкання однією сім'єю у цивільному та зареєстрованому шлюбі в період з 2002 року по 2018 рік, а саме 443 497,21 грн., сплачених за Договором іпотеки квартири від 18 червня 2007 року №352188, стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилається на те, що з листопада 2002 року вона та відповідач ОСОБА_4 почали вести спільний побут, мешкати разом у одній квартирі та створили сім'ю. У цивільному шлюбі в них народилося двоє спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.11.2016 року сторони зареєстрували шлюб у Жовтневому районному у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану, позивач змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». В подальшому 27 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Позивач за рішенням суду змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_7 ». Перебуваючи у цивільному шлюбі та вже маючи спільну доньку ОСОБА_9 сторони вирішили придбати житло з більшою площею. 18 червня 2007 року в період перебування у фактичних шлюбних відносинах відповідачем набута у власність квартира АДРЕСА_1 . Для придбання вказаного житла 18.06.2007 року відповідачем був укладений з ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір KRR0G100150820 на отримання кредиту у сумі 20388,00 доларів США. На момент розірвання шлюбу, а це 27.12.2017 року, вона з відповідачем разом сплатили 26 674,19 доларів США на виконання кредитного договору за вищевказану нерухомість.
Оскільки, позивач не претендує на вказану квартиру, дана квартира повністю належить відповідачу ОСОБА_4 вважає, що в порядку поділу майна подружжя з відповідача підлягає стягненню половина суми сплаченої в погашення кредиту.
Відповідач ОСОБА_4 в березні 2020 року звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача ОСОБА_3 , третя особа АТ КБ «ПриватБанк» в якому просив встановити факт проживання позивача та відповідача однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі з січня 2004 року по 24 листопада 2016 року, на час укладення шлюбу. Визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та визнати за ними право власності по 1/2 частині вказаної квартири кожному. Визнати автомобіль MERCEDES-BENZ ML 230, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що придбаний 12.10.2016 року за договором купівлі продажу на ім'я відповідача ОСОБА_3 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , по 1/2 частині кожному із співвласників та стягнути з ОСОБА_3 на його користь 1/2 частину вартості автомобіля в розмірі 73436,72 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на його користь 36342,79 грн. - грошову компенсацію 1/2 частини сплаченої суми кредиту по кредитному договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року між ним та ПАТ «Приватбанк», які були сплачені ОСОБА_4 після припинення шлюбних стосунків з червня 2017 року включно по січень 2019 року. Змінити правовідношення, які виникли між ним як боржником та ПАТ «Приватбанк» як позивальником за кредитним договором № KRR0G100150820 від 18.06.2007 року, включивши в кредитний договір відповідача ОСОБА_3 як солідарного боржника по цьому кредитному договору.
Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 06 квітня 2020 року прийнято зустрічний позов.
Ухвалою від 06 квітня 2020 року в зв'язку з прийняттям зустрічного позову призначено справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 06 квітня 2020 року витребувано докази за клопотанням представника відповідача.
Ухвалою від 12 серпня 2020 року залишено без руху заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 .
Ухвалою від 25 серпня 2020 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, що вказані в позові. Вимоги за зустрічним позовом визнав частково, не заперечував проти встановлення факту спільного проживання сторін та стягнення з позивача на користь відповідача 36342,79 грн. грошової компенсації 1/2 частини сплаченої відповідачем ОСОБА_4 суми кредиту по кредитному договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року між ним та ПАТ «Приватбанк», в задоволенні решти вимог за зустрічним позовом просив відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, що вказані в поданому позові.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ч. 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 фактично з 2002 року проживали однією сім'єю, вели спільне господарство.
Під час спільного проживання в сторін народилося двоє спільних дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 17 листопада 2003 року в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис №1166 відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Свідоцтво № НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 31 липня 2012 року складено відповідний актовий запис №969 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, Свідоцтво № НОМЕР_4 , серія НОМЕР_5 .
18 червня 2007 року між відповідачем ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір KRR0G100150820 на отримання коштів у сумі 20388,00 доларів США на придбання квартири та 3748.00 доларів США страхового внеску, що підтверджується п.7.1. договору. Термін кредитування з 18 червня 2007 року по 17 червня 2027 року.
18 червня 2007 року, за договором купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ткаченко Л.Б., що зареєстрований в реєстрі за № 1845, відповідачем ОСОБА_4 набута у власність квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 кв.м., житлова площа 36,3 кв.м.
Відповідно до договору іпотеки квартири укладеного між відповідачем ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 18 червня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Ткаченко Л.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1849, відповідач ОСОБА_4 як іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором KRR0G100150820 передав ЗАТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири 105231,23 грн. (20837,87 доларів США).
25.11.2016 року сторони зареєстрували шлюб у Жовтневому районному у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №738. Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
27 грудня 2017 року шлюб між позивачем ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 розірвано на підставі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, справа №215/5020/17. Позивач за рішенням суду змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_7 ».
Вищевказані обставини не заперечувалися сторонами.
Крім цього, відповідно до відповіді Територіального сервісного центру № 1243 від 24 квітня 2020 № 31/4-1243-581 за позивачем ОСОБА_3 з 12 жовтня 2016 року по 27 березня 2018 року було зареєстровано транспортний засіб марки Mercedes-Benz ML 230, чорного кольору, 1998 року випуску, кузов НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_7 від 12 жовтня 2016 року. З 27 березня 2018 року транспортний засіб Mercedes-Benz ML 230 державний номерний знак НОМЕР_1 , було знято з обліку та перереєстровано на іншого власника - фізичну особу.
Сторони звернулися до суду оскільки не дійшли згоди щодо поділу майна подружжя.
Позивач ОСОБА_3 зазначає, що перебуваючи у цивільному шлюбі сторони вирішили придбати житло з більшою площею. 18 червня 2007 року в період перебування у фактичних шлюбних відносинах відповідачем набута у власність квартира АДРЕСА_1 . Для придбання вказаного житла 18.06.2007 року відповідачем був укладений кредитний договір KRR0G100150820 з в ПАТ «ПриватБанк» на отримання кредиту у сумі 20388,00 доларів США. В період перебування у фактичних шлюбних відносинах та реєстрованому шлюбі вона з відповідачем разом сплатили 26 674,19 доларів США за вищевказану нерухомість. Оскільки, вона не претендує на вказану квартиру, дана квартира повністю належить відповідачу ОСОБА_4 вважає, що в порядку поділу майна подружжя з відповідача підлягає стягненню половина сплаченої суми в погашення кредиту.
Суд вважає, що дана вимога за первісним позовом ОСОБА_3 не підлягає задоволенню враховуючи наступні підстави.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.
Згідно із ч. 3 ст. 61 СК, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У результаті придбання подружжям майна в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.
Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, внаслідок поділу майна між подружжям, позивач окрім 1/2 спірного майна отримує і 1/2 боргових зобов'язань відповідача, що повністю кореспондується зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», в якій зазначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Тобто, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому поділ спільного майна, зокрема іпотечного, не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та не порушує прав іпотекодержателя (Постанова Верховного Суду від 08.07.2019 року по справі №522/17048/15-ц та Постанова Верховного Суду від 03.06.2020 року по справі №201/6412/17).
Необхідно також відмітити, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов'язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог ст.57 СК України, спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).
Також, Верховний Суд вважає, що в результаті поділу предмету застави, в даному випадку - іпотеки, між подружжям і фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, права заставодержателя не порушуються (постанова Верховного Суду від 15.07.2019 року у справі № 521/19174/15-ц (провадження № 61-28655св18).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_4 18 червня 2007 року було укладено договір кредиту KRR0G100150820, договір купівлі - продажу квартири та договір іпотеки квартири які спрямовані на придбання житла в інтересах сім'ї, позивач не вносила кошти на виконання грошового зобов'язання після припинення шлюбу, відповідно підлягають відхиленню доводи позивача ОСОБА_3 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 половини сплачених сплаченої суми в погашення кредиту, оскільки набуття майна в шлюбі створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка не потребує доказування та існує поки не буде спростована. В даному випадку права ОСОБА_3 не порушуються, оскільки, як зазначено судом, наявна презумпція права спільної сумісної власності подружжя та рівності часток у майні. Посилання позивача ОСОБА_3 про те, що вона не претендує на спірну квартиру не мають жодного значення та не впливають на позицію суду при вирішенні первісного позову по суті..
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4 слід зазначити наступне.
Відповідач ОСОБА_4 звертаючись до суду з зустрічним позовом просив, зокрема встановити факт проживання сторін однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі з січня 2004 року по 24 листопада 2016 року, на час укладення шлюбу та стягнути з ОСОБА_3 на його користь 36342,79 грн. - грошову компенсацію 1/2 частини сплаченої суми кредиту по кредитному договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року між ним та ПАТ «Приватбанк», які були сплачені ОСОБА_4 після припинення шлюбних стосунків з червня 2017 року включно по січень 2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Під час розгляду справи в суді, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 зустрічний позов в зазначеній частині визнав, не заперечував проти встановлення факту проживання сторін однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі з січня 2004 року по 24 листопада 2016 року та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 36342,79 грн. - грошової компенсації 1/2 частини сплаченої суми кредиту по кредитному договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року між ОСОБА_4 та АТ КБ «Приватбанк», які були сплачені ОСОБА_4 після припинення шлюбних стосунків з червня 2017 року включно по січень 2019 року
Крім цього сплачена ОСОБА_4 сума в розмірі 36342,79 грн. в погашення кредитного договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року також підтверджується долученими до матеріалів справи копією виписки по вказаному кредитному договорі за період з 18.06.2007 по 14.12.2018.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом в частині визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання право власності за кожним по 1/2 частини вказаної квартири, визнання автомобіля MERCEDES-BENZ ML 230, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частину вартості автомобіля слід зазначити наступне.
Положеннями ст. 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Так, відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
За змістом ч.2 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, (ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України).
Відповідно до п.п. 23,30 Постанови, вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 справа № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
З наданих суду матеріалів встановлено, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах та зареєстрованому шлюбі в період з 2004 по 2017 роки позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було набуте спільне майно а саме: 18 червня 2007 року квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., зареєстрована за ОСОБА_4 та 12.10.2016 року автомобіль MERCEDES-BENZ ML 230, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_3 .
Дані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями договорів кредиту KRR0G100150820, купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ткаченко Л.Б., зареєстрована в реєстрі за № 1845 та іпотеки квартири від 18 червня 2007 року, що стосується квартири, а також відповіддю з Територіального сервісного центру № 1243 від 24 квітня 2020 № 31/4-1243-581, щодо реєстрації транспортного засобу.
Отже вказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності, оскільки придбане під час спільного проживання сторін, а отже підлягає поділу.
За таких обставин, виходячи з рівності часток подружжя, суд вважає, що зустрічний позов в частині поділу спільного майна - квартири АДРЕСА_1 слід задовольнити, визнавши при цьому зазначене майно спільним майном подружжя та визнати за сторонами право власності по 1/2 частині вказаної квартири.
Що стосується поділу транспортного засобу марки Mercedes-Benz ML 230, 1998 року випуску, кузов НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_1 слід зазначити, що відповідно до встановлених обставин, зазначений автомобіль було придбано в період спільного проживання сторін та зареєстровано на позивача ОСОБА_3 . Крім цього зазначений автомобіль 27 березня 2018 року, вже після розірвання шлюбу, було знято з обліку та перереєстровано на іншого власника - фізичну особу, тобто відчужено. Дані обставини підтверджуються відповіддю з ТСЦ № 1243 від 24 квітня 2020 № 31/4-1243-581.
Посилання представника позивача, що вищевказаний автомобіль було фактично придбано відповідачем ОСОБА_4 для власних потреб, та в подальшому, вже після припинення шлюбних відносин, саме він ним користувався та відчужив, судом не приймаються, оскільки дана обставина спростовується долученими до справи доказами, відповідно до яких саме ОСОБА_3 в період з 12 жовтня 2016 року по 27 березня 2018 року була власником автомобіля.
Щодо інформації з Територіального сервісного центру №1243 від 16.06.2020 №31/4-1243-26аз про відсутність у позивача ОСОБА_3 станом на 12 червня 2020 року посвідчення водія слід зазначити, що дана обставина не виключає можливості придбавати та розпоряджатися транспортними засобами, та не приймається судом як належний доказ, що спростовує факт володіння та продажу спірного автомобіля ОСОБА_3 .
Суд вважає, що вказана перереєстрація транспортного засобу була здійснена позивачем ОСОБА_3 не в інтересах сім'ї та вже після розірвання шлюбу між сторонами. Доказів, що спростовують дану обставину суду не надано.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з якого у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до висновку судового експертного автотоварознавчого дослідження №89/20 про визначення ринкової вартості від 22 травня 2020 року, середньо ринкова вартість автомобіля марки MERCEDES-BENZ ML 230, 1998 року випуску, на 13.03.2020 року складає 146873,44 грн.
Отже, оскільки судом встановлено, що спірний автомобіль був спільним майном подружжя та відчужений ОСОБА_3 без згоди відповідача, кошти використані не в інтересах сім'ї, а відтак ОСОБА_4 має право на отримання 1/2 частини вартості майна, в межах заявлених позовних вимог в сумі 73436,72 грн.
До такого ж висновку при розгляді аналогічної справи дійшов Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 462/1868/15-ц.
За таких обставин суд вважає, що зустрічний позов в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 , грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля слід задовольнити.
Що стосується зустрічного позову в частині зміни правовідношення, які виникли між ОСОБА_4 як боржником та ПАТ «Приватбанк» як позивальником за кредитним договором № KRR0G100150820 від 18.06.2007 року, включивши в кредитний договір ОСОБА_3 як солідарного боржника по цьому кредитному договору, то в задоволенні даної вимоги слід відмовити з підстав, що зазначалися судом вище. В даному випадку відповідач ОСОБА_4 , в майбутньому не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача ОСОБА_3 половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника.
Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови в первісному позові та частковому задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 - 268, 280 ЦПК України, суд -
В задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ; третя особа: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" про поділ майна подружжя та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі з січня 2004 року по 24 листопада 2016 року.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м. спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_4 до ОСОБА_3 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнати автомобіль MERCEDES-BENZ ML 230, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний 12.10.2016 року за договором купівлі продажу, на ім'я ОСОБА_3 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , 1/2 частину вартості вказаного автомобіля в розмірі 73 436 (сімдсят три тисячі чотириста тридцять шість) грн. 72 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за 1/2 частину сплаченого кредиту по кредитному договору № KRR0G100150820 укладеного 18.06.2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Приватбанк» в розмірі 36 342 (тридцять шість тисяч триста сорок дві) грн. 79 коп..
В решті вимог зустрічного позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з часу його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: І. Я. Чорний