Справа № 620/4436/20 Головуючий у І інстанції - Лобан Д.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
01 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 242 кадрової комісії № 1 від 10.04.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та зобов'язати першу кадрову комісію призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернігівської області від 12.05.2020 № 117к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформаційних технологій прокуратури Чернігівської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді або на рівнозначній посаді та органів прокуратури - з 12 травня 2020 року;
- стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку за весь час затримки по день фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року зупинено провадження у даній адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (із змінами).
Зобов'язано сторін негайно повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Офісом Генерального прокурора, Чернігівською обласною прокуратурою подано апеляційні скарги, в яких просять ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі вказано про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15.
Також вказано, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинам, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі, що судом першої інстанції здійснено не було.
Відзиву Позивача на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі виходив з того, що наявні правові підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (із змінами), оскільки під час розгляду даної справи підлягають дослідженню обставини правомірності звільнення Позивача із займаної посади та невиплати йому вихідної допомоги на підставі норм Закону, конституційність яких має перевірити Конституційний Суд України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Тобто, зупинення провадження у справі на підставі даного пункту частини 1 статті 236 КАС України можливе виключно у випадку об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої за відсутності умови, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегією суддів враховується, що у постанові від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15, на яку посилаються Відповідачі в апеляційних скаргах, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду підкреслив, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією Закону України «Про очищення влади», зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивну неможливість розгляду справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-ІХ (зі змінами), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом прокурора Чернігівської області від 12.05.2020 № 117к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інформаційних технологій прокуратури Чернігівської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 травня 2020 року.
Вказаний наказ прийнято, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, наведеним Законом доповнено, зокрема, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» частиною п'ятою такого змісту: на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, в провадженні Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України № 3/116(20) від 18.03.2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (зі змінами).
Колегією суддів враховується, що одним з основоположних принципів адміністративного судочинства є, зокрема, принцип законності, який полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, суд зобов'язаний вирішувати справи відповідно до Конституції та законів України, водночас, виникнення сумнівів у відповідності закону Конституції України фактично унеможливлює розгляд справи із дотриманням основоположних і фундаментальних принципів адміністративного судочинства.
При цьому колегією суддів звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Так, за правилами ч. ч. 1, 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Основний Закон України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абз. 2, 3 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).
Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами) останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визнання неконституційними певних норм згаданого Закону може призвести до порушення його логіки і структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що у випадку визнання Конституційним Судом України неконституційними норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачена юридична відповідальність невиконання вимог щодо подання заяви про намір пройти атестацію, буде мати місце скасування юридичної відповідальності, що в силу положень частини 1 статті 58 Конституції України дасть суду можливість застосувати таке рішення до спірних правовідносин.
Колегією суддів враховується, що відповідно до положень статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» закріплено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Отже, виключно до компетенції Конституційного Суду України віднесено вирішення питання щодо відповідності положень Закону України Конституції України.
Колегією суддів враховується, що приписи ч. 4 ст. 7 КАС України визначають, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Водночас, наведена норма процесуального закону не врегульовує випадки, коли на момент розгляду справи судом у провадженні Конституційного Суду України перебуває справа щодо визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремих положень Закону, які мають бути застосовані у межах розгляду відповідної судової справи.
Натомість, відповідне питання вирішено законодавцем у вже згаданому п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, в якому передбачений обов'язок суду зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням, зокрема, Конституційного Суду України у випадку об'єктивної неможливості її розгляду.
При цьому, об'єктивна неможливість розгляду такої справи з огляду на вищевикладене обґрунтування зумовлене й тим, що у постанові від 31.01.2019 року у справі № 800/186/17 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, на тому, що той факт, що Закон України «Про очищення влади» перебуває (з 20 листопада 2014 року до теперішнього часу) на розгляді у Конституційному Суді України на предмет визнання його положень неконституційними, не може бути використаний при розгляді цієї справи для самостійної оцінки судом вказаних положень на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Щодо доводів Відповідачів в апеляційних скаргах стосовно порушення внаслідок зупинення провадження у справі, встановлених строків розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
У силу приписів ч. 10 ст. 120 КАС України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
Колегією суддів також враховується, що у згаданій постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 підкреслено, що тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Разом з тим, оскільки у межах спірних правовідносин тривале зволікання зумовлене об'єктивними, незалежними від адміністративного суду причинами, колегія суддів не вважає за можливе стверджувати про невиправданість зупинення провадження у даній справі у розрізі закріплених у статті 242 КАС України вимог щодо того, що рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З урахуванням наведеного та оскільки наказ прокурора Чернігівської області від 12.05.2020 № 117к про звільнення ОСОБА_1 прийнято саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами), колегія суддів приходить до висновку про об'єктивну неможливість розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання 50 народних депутатів України № 3/116(20) від 18.03.2020 року, та, відповідно, правомірне зупинення провадження у даній справі суду першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко