01 березня 2021 року Справа № 480/8867/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного територіального управління національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного територіального управління національної гвардії України (далі по тексту - відповідач 1, Східне територіальне управління), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач 2, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить зобов'язати Східне територіальне управління національної гвардії України провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 10.04.2018 та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало позивачу до видачі станом на 10.04.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 02.10.2014 по 10.04.2018 проходив службу за контрактом у Східному територіальному управлінні національної гвардії України. При звільнені відповідачем не було проведено з позивачем повного розрахунку, а саме не було нараховано та виплачено компенсацію за не отримане речове майно. Станом на день звернення до суду з даним позовом зазначені кошти не виплачені, тому позивач звернувся до суду та просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно на 10.04.2018 та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало позивачу до видачі станом на 10.04.2018.
Східне територіальне управління Національної гвардії України подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовну в повному обсязі та зазначає, що у зв'язку з тим, що Східне територіальне управління самостійно не веде військове господарство, розпорядженням заступника командувача Національної гвардії України (з тилу - начальника логістики) військовослужбовці та працівники Східного територіального управління прикріплені на речове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Таким чином Східне територіальне управління не здійснює речове забезпечення військовослужбовців, не веде облік виданого речового майна, не проводить розрахунку вартості речового майна, що належить до видачі, а також не уповноважене здійснювати виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовну в повному обсязі та зазначає, що згідно пункту 15 розділу 1 глави ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою КМУ від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління». Відповідно до пункту 4 вищезазначеного Порядку грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації. Згідно даних речової служби Військової частини НОМЕР_1 позивач не звертався під час виключення його з інших видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 із заявою (рапортом) про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 10.04.2018, тобто у позивача не має жодного права вимагати зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок чи виплатити компенсацію за неотримане речове майно.
Судом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою від 19.01.2021 залучено до участі у даній справі Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України в якості другого відповідача.
Ухвалою суду від 01.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Східного територіального управління національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду. Також ухвалою суду від 01.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без руху.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 та наказом начальника Східного територіального управління від 10.04.2018 №100 з позивачем було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас і виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.19).
Під час звільнення позивача з військової служби 10.04.2018 грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не було виплачено.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
З наведеного випливає, що для реалізації свого права на отримання грошової компенсації за речове майно при звільненні, позивач зобов'язаний звернутись до відповідача із заявою (рапортом), в якому висловити своє відповідне бажання.
Саме з фактом волевиявлення позивачем способу компенсації (отримати майно чи грошові кошти) пов'язаний обов'язок відповідача здійснити розрахунок при звільненні.
У даному випадку сторонами не надано до суду доказів щодо наявності вказаних умов.
Так, у матеріалах справи відсутні заява (рапорт) позивача про видачу речового майна особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплату грошової компенсації за нього; рішення начальника установи про видачу позивачу речового майна особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплату грошової компенсації за нього.
Зі змісту відзивів на позовну заяву вбачається, що позивач не звертався ні до Східного територіального управління національної гвардії України, ні до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із відповідною заявою (рапортом) про видачу речового майна або компенсації за нього. Вказаний факт жодним чином не спростовано позивачем. Не вказує позивач на факт звернення до відповідача за виплатою грошової компенсації і у адміністративному позові.
Судом в ухвалі від 14.12.2020 витребувано докази у позивача, а саме звернення до Східного територіального управління національної гвардії України із рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно. Також ухвалою суду від 19.01.2021 повторно витребувано у позивача докази до Східного територіального управління національної гвардії України із рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно, та докази звернення до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом (заявою, тощо) про виплату компенсації за не отримане речове майно.
Зазначені ухвали суду позивачем отримані, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, але в установлені судом строки докази позивачем не надані, вимоги суду позивачем не виконані.
Слід зазначити, що ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.ст.2, 5 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).
Таким чином, враховуючи, що Порядок №178 чітко визначає, що речове майно або грошова компенсація виплачується за бажанням позивача, а судом встановлена відсутність документально викладеного бажання позивача щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно і його звернення за її виплатою, тому і бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації відсутня, а відповідне право позивача ще не є порушеним.
Крім того, суд звертає увагу, що Порядок №178 не визначає виплату компенсації за неотримане речове майно як таку, що підлягає виплаті саме у день звільнення. Порядок №178 не містить імперативного припису щодо виплати грошової компенсації за речове майно чи його видачі на день звільнення, а передбачає лише таку можливість, реалізація якої залежить від виявлення ініціативи особою, яка звільняється.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача про зобов'язання Східного територіального управління національної гвардії України, провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 10.04.2018 та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало позивачу до видачі станом на 10.04.2018, є передчасними. В даному випадку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідачів виплатити суму компенсації, враховуючи відсутність поданої заяви (рапорту), у зв'язку із чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог. Позивач не позбавлений права звернутись до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна особистого користування, а у разі відмови в такій виплаті, звернутись до суду в установленому порядку.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Східного територіального управління національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання Східного територіального управління національної гвардії України провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 10.04.2018 та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало позивачу до видачі станом на 10.04.2018 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 01.03.2021.
Суддя С.М. Гелета