02 березня 2021 року Справа № 280/8989/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 №Ф-29897-13.
Крім того, просить стягнути на її користь судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.06.2011 нею було отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. При цьому за період з моменту отримання свідоцтва про право здійснення адвокатської діяльності до теперішнього часу позивач працювала на різних підприємствах і посадах на умовах трудового договору (найманим працівником). У період з 2018 року по теперішній час вона працює на умовах трудового договору (є найманим працівником) в комунальному закладі вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради на посаді начальника юридичного відділу і відповідно роботодавцем сплачувалось та сплачується з її заробітної платні єдиний соціальний внесок у розмірі - не менше мінімального, передбаченого чинним законодавством України. Доходу від здійснення адвокатської діяльності у вищезазначений період з 2018 року по теперішній час не отримувала. Вважає, що умовою сплати ЄСВ адвокатом є наявність одночасно двох складових: адвокат має здійснювати адвокатську діяльність та отримувати дохід від неї. За відсутності доходу від діяльності адвокат сплачувати ЄСВ не зобов'язаний. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 14.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/8989/20, судове засідання призначено на 12.01.2021, без виклику (повідомлення) сторін. Витребувано у відповідача: розрахунок суми боргу позивача з єдиного внеску та докази обґрунтованості нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, інформацію про сплачені позивачем (чи іншим податковим агентом за позивача) протягом 2017-2019 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також, запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.12.2020 за вх.№64230. У відзиві відповідач зазначив, що згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат) з 13.07.2016 та здійснює діяльність на загальній системі оподаткування за КВЕД: 69.10 - «Діяльність у сфері права». 13.07.2016 ОСОБА_1 зареєстрована як платник єдиного соціального внеску. Протягом періоду з 19.07.2018 по 19.10.2020, відповідно до інтегрованої картки платника, сплата єдиного соціального внеску позивачем не здійснювалась, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 23864,50 грн. Відповідно до чинного законодавства та на підставі вищевказаних даних ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 року №Ф-29897-13 на суму 23864,50 грн, яка була надіслані поштою та вручена платнику 01.12.2020. Станом на час подання відзиву у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 23864,50 грн. Вважає, що спірна вимога була сформована правомірно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
06.01.2021, на спростування доводів відповідача, від позивача надійшла відповідь на відзив.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
13.07.2016 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат) та здійснює діяльність на загальній системі оподаткування за КВЕД: 69.10 - «Діяльність у сфері права».
13.07.2016 позивач зареєстрована як платник єдиного соціального внеску (реєстраційний №10000000672340).
Відповідно до даних відповідача, за період з 19.07.2018 по 19.10.2020 сплата єдиного соціального внеску позивачем не здійснювалась, внаслідок чого у неї виникла заборгованість в сумі 23864,50 грн.
23.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-29897-13, станом на 31.10.2020, на загальну суму 23864,50 грн., в тому числі недоїмка - 23864,50 грн. (а.с. 11).
Позивач, вважаючи винесену вимогу протиправною, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є найманим працівником, яка з 28.03.2017 по теперішній час працює начальником юридичного відділу в комунальному закладі вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, що підтверджується довідкою зазначеної установи від 07.12.2020 за №01-15/1124 (а.с.17).
У зазначений період за позивача єдиний соціальний внесок сплачувався в повному обсязі його роботодавцем, а саме - Комунальним закладом вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу ( ОСОБА_1 ) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 28).
Таким чином, суд приходить до висновку, що страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що необхідною умовою сплати ЄСВ адвокатом є наявність одночасно двох складових: адвокат має здійснювати адвокатську діяльність та отримувати дохід від неї. За відсутності доходу від діяльності адвокат сплачувати ЄСВ не зобов'язаний.
Така правова позиція узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 по справі №820/6324/17, в якій суд зокрема зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Слід зазначити, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Аналогічний висновок зроблений Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, а саме: особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 5 листопада 2020 року по справі №460/2442/19, від 27 лютого 2020 року по справі №0440/5632/18, від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18, від 05 грудня 2019 року по справі №260/358/19 та інших.
Також у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 Верховний Суд зробив висновок, що Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем незалежної професійної діяльністі та отримання доходу, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як адвоката.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як адвокатом не призведе до покращення її становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі вона не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавцем систематично сплачується внесок з її заробітної плати.
Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДПС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ вона не здійснювала незалежну професійну діяльність, зокрема як адвокат, доходу від такої діяльності не мала, а натомість працювала у зазначений період як найманий працівник, отримумала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з її заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином заявлені вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. (а.с. 10), який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача..
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 №Ф-29897-13 про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 23864,50 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.03.2021.
Суддя Р.В. Кисіль