Справа № 766/15819/16-ц
н/п 2/766/3701/21
17 лютого 2021 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Крайнюк А.В.,
за участі: позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Новікової Леніни Василівни, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування та іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію,-
30.11.2016 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Новікової Л.В., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування та іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію в якому з урахування заяви про уточнення позовних вимог просили: - визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення загальною площею 18,4кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 27.10.2010 року та посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В.; - визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення загальною площею 18,4 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 30.10.2013 року та посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В.; - витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_4 із його незаконного володіння нежилі приміщення, загальною площею 18,4 кв.м, які розташовані у будинку АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір іпотеки, укладений 20.12. 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., згідно якого передано в іпотеку нежитлове приміщення загальною площею 18,4кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати в Державному реєстрі рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 , на нежиле приміщення площею 18,4кв.м., розташованого у будинку АДРЕСА_1 , внесене на підставі договору дарування від 30.10.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В.; - скасувати в Державному реєстрі рішення про державну реєстрацію обтяження - накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 18,4 кв.м., розташованого у будинку АДРЕСА_1 , внесене на підставі договору іпотеки від 20.12.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В. Стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 21.10.2003 року позивач ОСОБА_3 , згідно договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_8 нежилі приміщення підвалу, загальною площею 40,3к.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір було зареєстровано в Херсонському БТІ в реєстровій книзі №4 за реєстровим №1573 від 20.11.2003 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2004 року, позивач ОСОБА_3 , продав ОСОБА_9 частину вищевказаних нежилих приміщень, а саме: нежилі приміщення підвалу №4,5, загальною площею 21,9кв.м. Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Кличановською С.І. У власності ОСОБА_3 , залишилися нежилі приміщення підвалу загальною площею 18,4 кв.м. 15.12.2014 року ОСОБА_3 , подарував своїй дружині ОСОБА_1 , нежилі приміщення підвалу загальною площею 18,4 кв.м., згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. У грудні 2013 року позивачам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 стало відомо про те, що спірні нежилі приміщення площею 18,4 кв.м., які належали ОСОБА_3 , переоформлені на ім'я ОСОБА_4 , згідно договору дарування від 30.10.2013 року. Після, позивачам стало відомо, що 26.02.2007 року, рішенням Суворовського районного суду м.Херсона, право власності на спірні нежитлові приміщення визнано за ОСОБА_6 . Рішенням апеляційного суду Херсонської області зазначене рішення Суворовського районного суду м. Херсона скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Але, згідно договору дарування від 27.10.2010 року ОСОБА_6 подарував спірні нежилі приміщення своїй дружині ОСОБА_7 , яка в подальшому на підставі договору дарування від 30.10.2013 року подарувала зазначені нежилі приміщення сину ОСОБА_4 . Після подання апеляційної скарги ОСОБА_4 , уклав з ОСОБА_5 договір іпотеки, згідно якого передав спірні нежилі приміщення у іпотеку. Позивачі зазначають, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_6 , і він не міг не знати про те, що батько не мав права відчужувати спірні нежилі приміщення, тому він є недобросовісним набувачем та набуті ним приміщення безвідплатно, а тому мають право витребовувати своє майно у всіх випадках. Позивачі зазначають, що скасування рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26.02.2007 року є обставиною, яка свідчить про відсутність у дарувальників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та іпотекодавця ОСОБА_4 права власності на предмет дарування та іпотеки на момент укладення спірних договорів. Вважають, що договір іпотеки, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірні нежилі приміщення після подачі позивачем ОСОБА_3 апеляційної скарги, був спрямований не на реальне настання правових наслідків, а був вчинений в цілях недопущення відновлення за ОСОБА_3 , права власності на спірні нежилі приміщення, приховання майна від ОСОБА_3 , та заволодіння спірним майном через підставну особу. Окрім того, позивачами зазначається, що рішенням апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2014 року встановлено, що за ОСОБА_6 неправомірно було визнано право власності на нежиле приміщення, розташоване в цокольному поверсі будинку, яке відсутнє у будинку, що спричинило створення ХДБТІ окремої інвентарної справи на неіснуюче приміщення. Тобто договір дарування та договір іпотеки укладено відповідачами на неіснуюче приміщення, а за даною адресою є тільки приміщення, належне позивачам. Таким чином позивачі вважають зазначені договори фіктивними, тобто укладеними без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами. Зазначають, що приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В. та державним реєстратором проведено державну реєстрацію неіснуючого приміщення у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, позивачі вважають незаконними та такими, що підлягають скасуванню рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на нежиле приміщення площею 18,4 кв.м., розташованого у будинку АДРЕСА_1 , внесене на підставі договору дарування від 30.10.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., а також рішення про державну реєстрацію обтяження - накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 18,4кв.м., розташованого у будинку АДРЕСА_1 , внесене на підставі договору іпотеки від 20.12.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В.
01.12.2016 року судді Херсонського міського суду Херсонської області Ігнатенко О.Й., автоматизовано розподілено судову справу.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 09.02.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Херсонського міського суду Херсонської області №2070/17 від 29.05.2017 року суддя Ігнатенко О.Й. не може продовжувати розгляд справи, оскільки звільнена у відставку.
29.05.2017 року судді Херсонського міського суду Херсонської області Хайдаровій І.О., повторно автоматизовано розподілено дану справу.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Хайдарової І.О., від 30.05.2017 року, прийнято до провадження цивільну справу та призначено судове засідання по справі.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Хайдарової І.О. від 06.09.2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та зупинено провадження у справі.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області апеляційну скаргу задоволено та скасовано ухвалу суду від 06.09.2017 року в частині зупинення провадження, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Хайдарової І.О. від 11.01.2019 року, цивільну справу ухвалено розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Херсонського міського суду Херсонської області №01-09/391/19 від 04.02.2019 року, суддя Хайдарова І.О., не може продовжувати розгляд справи у зв'язку із закінченням строку дії повноважень судді, справа підлягає повторному автоматизованому розподілу з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду справи.
04.02.2019 року судді Херсонського міського суду Херсонської області Єпішину Ю.М., повторно автоматизовано розподілено дану справу.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Єпішина Ю.М., від 19.02.2019 року справу прийнято до провадження за правилами загального провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Єпішина Ю.М., від 08.07.2019 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Єпішина Ю.М. від 05.11.2020 року, поновлено судовий розгляд у справі, для з'ясування обставин щодо набуття та реєстрації права власності на нерухоме майно та встановлення дійсного власника спірного нерухомого майна.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та уточнень до позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Гілін Є.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.10.2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 40,3 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу було зареєстровано на Херсонській товарній біржі "Ізумруд", реєстраційний № 3-1279 та Херсонському БТІ в реєстровій книзі № 4 за реєстрованим № 1573 від 20.11.2003 року (а.с. 8).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Кличановською С.І., зареєстрованого за № 70, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_9 купила належні ОСОБА_3 нежилі приміщення підвалу № 4,5 загальною площею 21,9 кв.м.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26.02.2007 року, яке набрало законної сили 09.03.2007 року, у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежиле приміщення за ОСОБА_6 визнано право власності на нежиле приміщення площею 18,4 кв.м. розташоване в цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 (а.с. 12).
27.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір дарування нежитлового приміщення загальною площею 18,4 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2257 (а.с. 17).
30.10.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлового приміщення загальною площею 18,4 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1748 (а.с. 18.19).
18.12.2013 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Апеляційного суду Херсонської області подано апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26.02.2007 року по цивільній справі № 2-1706/07 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежиле приміщення (а.с. 13-14).
20.12.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., за умовами якого нежитлове приміщення загальною площею 18,4 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1 передано в іпотеку ОСОБА_5 з реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідних обтяжень (а.с. 20-21).
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2014 року скасовано рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26.02.2007 року про визнання за ОСОБА_6 права власності на нежиле приміщення площею 18,4 кв.м., розташоване в цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вказане рішення апеляційного суду набрало законної сили (а.с. 15-16).
15.12.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежилих приміщень площею 18,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г., зареєстрований за № 2238, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за номером 8077713 (а.с. 10-11).
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.ст. 386, 381 ЦК України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 377 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
«Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин».
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у справі № 545/696/16-ц (провадження № 61-7878св18).
«У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі».
Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 344/1079/15-ц (провадження № 61-2820св18), від 13 червня 2018 року у справі № 130/2573/16-ц (провадження № 61-10939св18).
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. (постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 457/1258/14-ц (провадження № 61-5030св18), від 27 червня 2018 року у справі № 344/9922/15-ц (провадження № 61-24656св18), від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц (провадження № 61-16872св18), від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц (провадження № 61-16012св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-11310св18)
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право людини на доступ до правосуддя, а ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.
Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія ст.13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за ст.13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються відповідно до ст.13 конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці («Kudla v. Poland»,№30210/96).
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 9.12.2010, яке набуло статусу остаточного 9.03.2011, вказав, що п.1 ст.6 конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає право не тільки ініціювати провадження, але й отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutit v Croatia», п.25).
Відповідно до частини другої статті 16 ЦПК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
За таких обставин, враховуючи, що Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2014 року скасовано Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 26.02.2007 року яким за ОСОБА_6 визнано право власності на спірне нежиле приміщення площею, та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, суд приходить до висновку, що спірне майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_3 поза його волею, отже позовні вимоги в частині витребування спірного нерухомого майна з володіння відповідача ОСОБА_4 , який є останнім його набувачем на користь власника спірного майна, яким на час звернення до суду є позивач ОСОБА_1 , та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на спірне нежиле приміщення підлягають задоволенню.
Саме такий спосіб захисту майнових прав позивачів на спірне нерухоме майно, з огляду на наявні між сторонами правовідносини, є ефективним і сприятиме відновленню порушеного права позивачів.
При цьому, суд зазначає, що позовна вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачі визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд вважає, що відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки про незаконність вибуття спірного майна із власності позивача ОСОБА_3 стало відомо за наслідками розгляду справи в Апеляційному суді Херсонської області і тільки після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2014 року у них виникло право на його витребування.
Суд вважає, що за таких обставин позивачі звернулися з позовом до суду 30.11.2016 року в межах трьохрічного строку позовної давності.
Заявлені позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів дарування спірного нерухомого майна від 27.10.2010 року та 30.10.2013 року, укладених між відповідачами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , а також визнання недійсним договору іпотеки від 20.12.2013 року та скасування рішення про державну реєстрацію обтяження на спірне нерухоме майно задоволенню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні вимог в цієї частині суд виходить того, що 03.03.2014 року Апеляційним судом Херсонської області скасовано рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 26.02.2007 року, на підставі якого відповідачем ОСОБА_6 в подальшому було відчужено майно на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_4 за оспорюваним договорам дарування від 27.10.2010 року та 30.10.2013 року
Подальше визнання наступних правочинів, на підставі яких відчужується нерухомість - акти цивільного законодавства не вимагають, і в такому випадку позивач має право пред'явити вендикаційний позов до особи, яка востаннє набула за правочином право власності на нерухомість, в даному випадку до відповідача ОСОБА_4 , на підставі п.3 ч.1 статті 388 ЦК України, на яку посилаються позивачі, як на підставу для задоволення позовних вимог.
Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Згідно з ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
За умовами ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9, відповідно до статей 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5 постанови).
Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок про те, що позов особи, яка не була учасником правочину, про застосування наслідків такого правочину з підстав його нікчемності, або про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи-не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Судом встановлено і підтверджується наданою позивачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 200526703 від 17.02.2020 року, наявні записи про обтяження № 3953544 від 20.12.2013 року, вчинений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В. на підставі договору іпотеки від 20.12.2013 року та № 5542784 від 05.05.2014 року, вчинений на підставі постанови ВДВС Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні від 30.04.2014 року № 42369044 нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_4 - нежиле приміщення 18,4 кв.м., розташоване в цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 (номер запису про право власності № 3155105, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 7414931 від 30.10.2013 року).
Позивач ОСОБА_1 набула права власності на нежилі приміщення підвалу площею 18,4 кв.м. на підставі договору дарування від 15.12.2014 року (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 8077713, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 18001571 від 15.12.2014 року), про що свідчить Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 200521988 від 17.02.2020 року.
Відомості про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень щодо спірного майна - відсутні.
З огляду на зміст правовідносин, що виникли між сторонами та обсях задоволених вимог (витребування спірного нерухомого майна з володіння відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на спірне нежиле приміщення), суд приходить до висновку, що на час розгляду справи, спірний договір іпотеки та наявний запис про обтяження майна, вчинений на підставі іпотечного договору, укладеного між відповідачами, не порушують право позивачів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статті 58 та 59 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами докази, враховуючи пояснення учасників справи, в їх сукупності, суд дійшов до висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки позивачами доведено, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_3 поза його волею, отже позовні вимоги в частині витребування спірного нерухомого майна з володіння відповідача ОСОБА_4 на підставі ст. 388 ЦК України та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на спірне нежиле приміщення підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268, 293, 294 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Новікової Леніни Василівни, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування та іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію - задовольнити частково.
Витребувати з володіння ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) нежитлове приміщення, загальною площею 18,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати рішення приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Новікової Леніни Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 7414931 від 30.10.2013 року нежитлове приміщення, загальною площею 18,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Херсонського апеляційного суду.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду..
Суддя Ю.М.Єпішин