Головуючий суддя у першій інстанції : Друзенко Н.В.
17 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/7086/20 пров. № А/857/15511/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Кузьмича С.М., Макарика В.Я.
за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 460/7086/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити дії, -
22.09.2020р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов'язання нарахувати і виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за періоди з 22 травня 2008 року - 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року - 02 серпня 2014 року включно в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, а також зобов'язання нарахувати та виплачувати щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 позов в частині позовних вимог про визнання протиправної відмови у нарахуванні та виплаті за періоди з 22 травня 2008 року - 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року - 02 серпня 2014 року включно та з 17.07.2018 року - 21.03.2020 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за періоди з 22 травня 2008 року - 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року - 02 серпня 2014 року включно в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати; зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року - 21 березня 2020 року - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із даною ухвалою, апелянт ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
В п.5 ч.1 ст.171 КАС України видно, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Із змісту ст.122 КАС України видно, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав.
У спорах, що виникають з органами соціального захисту населення, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу соціального захисту населення відповіді на надісланий запит щодо нарахування відповідної грошової допомоги, розміру такої, нормативно-правових документів, на підставі яких було здійснено нарахування саме в такому розмірі.
Отже, в даному випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу соціального захисту населення на запит особи щодо здійснення відповідних нарахувань та своєчасність/несвоєчасність проведення виплат.
Як видно з матеріалів справи, про відсутність правових підстав для нарахування коштів, передбачених ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач дізналась із листа Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації від 07.08.2020 №01/5-14-8875, а із позовом до суду звернулась 25.09.2020р., тобто в межах встановленого ст. 122 КАС України шестимісячного строку з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі№510/1286/16-а.
При цьому, можливість позивача бути обізнаним з відповідним рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, на що вказує суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, на переконання суду апеляційної інстанції, не є обставиною, з якою законодавець пов'язує початок обчислення строку звернення до суду, так як порушення прав позивача є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо не застосування ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України, про що позивач дізнався з вказаного вище листа.
Отже, суд першої інстанції, оцінюючи обставини, за яких позивачу стало відомо про порушення своїх прав, не надав таким належну оцінку.
Водночас, питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (ст. 122 КАС України), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться нарахування та виплата відповідної допомоги, у разі встановлення судом вини відповідного суб'єкта владних повноважень, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано та зроблено помилковий висновок, що позов в частині позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу за періоди з 22 травня 2008 року - 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року - 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року - 21 березня 2020 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
Предметом спору в цій справі є нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, оскільки після 17 липня 2018 року Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації таку допомогу не нараховував та не виплачував, що сторонами не заперечується.
Однак, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині застосування строків нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги, встановленої ст. 37 цього Закону, а також те, що оскільки нарахування та виплата спірної грошової допомоги в повному обсязі («правильному» розмірі) законодавцем покладено на відповідний орган соціального захисту населення, не проведення нарахування та виплати такої після 17 липня 2018 року вказує на те, що бездіяльність відповідача призвела до триваючого порушення права позивача на отримання виплат, яке відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року справа №815/1226/18.
На переконання суду апеляційної інстанції, вказані обставини підлягали з'ясуванню та розмежуванню судом першої інстанції.
ч.2 ст.6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №П/9901/736/18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.
ч.1 ст.320 КАС України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та доданих до нього документів а, також, аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не вірно застосовано інститут строків звернення до адміністративного суду та порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 230, 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 460/7086/20 - скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді С. М. Кузьмич
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 01.03.2021р.