Справа № 362/2034/18
Провадження № 2/362/128/21
19 лютого 2021 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участі секретаря Харченко А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Василькові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 63 718 тис. доларів США, що станом на 20.04.2018 року за офіційним курсом НБУ становить 1 671 065,91 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики від 10.12.2014 року. Відповідно до пункту 1 Договору, Позикодавець, передав, а Позичальник прийняв у власність грошову суму у розмірі 63 718 (шістдесят три тисячі сімсот вісімнадцять) доларів СІІІА. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно підписаною Позичальником в момент передачі йому суму позики.
Згідно пункту 2 Договору, зазначену вище суму грошей в повному обсязі, а також проценти за останній місяць Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві готівкою в строк до 01.07.2015 року включно.
На виконання умов Договору Відповідач надав Позивачу розписку, в якій зазначається, що Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність грошову суму у розмірі 63 718 (шістдесят три тисячі сімсот вісімнадцять) доларів США.
Однак, не зважаючи на обов'язок повернути отриману грошову суму у розмірі 63 718 доларів СІІІА до 01.07.2015 року включно, Відповідач станом на дату подачі даного позову борг так і не повернув, у зв'язку із чим в останнього виникла заборгованість перед Позивачем, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою Васильківського міськраонного суду Київської області від 23.05.2019 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу за правилами загального позовного провадження (а.с.113).
Ухвалою Васильківського міськраонного суду Київської області від 18.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.118).
ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
ОСОБА_3 , в судовому засіданні в задоволені позову просив відмовити, та на надав письмові пояснення, що він є співзасновником Приватного акціонерного товариства «НАФТОГАЗОПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД «КРИМ». В грудні 2014 відбувається окупація АР Крим. У зв'язку з цими подіями АР Крим набуває статус тимчасово окупованої території внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Згідно з вимогами уряду Російської Федерації всі підприємства, установи та організації підлягали перереєстрації у відповідності до норм російського законодавства в іншому випадку майно компаній, які не виконають ці вимоги підлягало націоналізації. 10.12.2014 р. він знаходився в Криму, а саме в м. Сімферополь і готував документи для перереєстрації підприємства, коли йому зателефонував позивач і повідомив, що в нього знаходяться всі статутні документи ПАТ «НГПЗ «КРИМ», які йому передав ОСОБА_4 - бенефіціар ТОВ «Екотехнології» - головного акціонера ПАТ «НГПЗ «КРИМ». Вказані документи позивач був готовий обміняти на договір позики та гарантійний лист ПАТ «НГПЗ «КРИМ» про стягнення заборгованості за рахунок майна та коштів підприємства, оскільки боргова розписка відповідача від 13.07.2010 р. вже прострочена. Статутні документі позивач погодився обміняти на прикордонному переході Чонгар на автозаправці «Лукойл». Завірена копія листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 0.184-6509/0/15-19 від 18.02.2019 р. підтверджує перетин відповідача кордону України 10.12.2014 р. на пограничному переході Чонгар та перебування на території України близько двох годин. Опівночі в кафе, на автозаправці «Лукойл» в Чонгарі , під впливом тяжких обставин відповідач був змушений на вкрай невигідних умовах укласти позику в розмірі 500000,00 грн. своїх боргових зобов'язань перед позивачем із зазначенням прив'язки до валюти США, а також передати позивачу гарантійний лист ПАТ «НГПЗ «КРИМ» до Договору позики від10.12.2014 р., щоб отримати від позивача статутні документи ПАТ «НГПЗ «КРИМ». Також вказує, що у випадку отримання ним за договором позики від позивача 62500 доларів США, він не зміг би перетнути кордон Криму з такою великою сумою грошових коштів без їх митного декларування. Крім того, в договорі позики ПАТ «НГПЗ «КРИМ» зазначено, як майновий поручитель. Саме по цій причині ПАТ «НГПЗ «КРИМ» підготувало гарантійний лист до Договору позики (а.с.201-203).
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи заперечення відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 10 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики. Відповідно до пункту 1 Договору позики, Позикодавець, передав, а Позичальник прийняв у власність грошову суму у розмірі 63 718 (шістдесят три тисячі сімсот вісімнадцять) доларів СІІІА (а.с.8).
Згідно пункту 2 Договору, зазначену вище суму грошей в повному обсязі, а також проценти за останній місяць Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві готівкою в строк до 01.07.2015 року включно (а.с. 8).
Факт одержання ОСОБА_3 грошей підтверджується розпискою від 10 грудня 2014 року, власноручно підписаною Позичальником в момент передачі йому суми позики (а.с.9).
Судом також встановлено, що на момент розгляду справи ОСОБА_3 грошові кошти отриманні від ОСОБА_1 на підставі договору позики не повернуті.
Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, застосування якої є обов'язковим в силу ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі 6-1967цс15 від 11.11.2015 року.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству (такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 16 січня 2019 року №373/2054/16-ц).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи, що у судовому засіданні на підставі зібраних по справі доказів установлено, що ОСОБА_3 взяте на себе зобов'язання за укладеним із ОСОБА_1 договором позики не виконав, взяті у борг кошти в обумовлений договором строк не повернув, будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано, як і не надано доказів щодо належного виконання ним умов договору позики, як зазначено ним у відзиві на позовну заяву, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами вирішується за правилами ст. 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 11, 15, 16, 202, 207, 209, 525, 526, 533, 549, 612, 625, 1046, 1047 - 1050 ЦК України, статтями 12, 13, 76-79, 81, 82, 44, 141, 247, 258, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 грудня 2014 року у розмірі 63 718 (шістдесят три тисячі сімсот вісімнадцять) доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.04.2018 року становить 1 671 065, 91 грн. (один мільйон шістсот сімдесят одна тисяча шістдесят п'ять гривень дев'яносто одна копійка).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 8 810 грн..
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ УМВС України в Дніпропетровської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 03.02.2004 року Бабушкінським РВ УМВС України в Дніпропетровської області, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено «01» березня 2021 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко