Справа № 361/4165/20
Провадження № 2/361/764/21
22.02.2021
22 лютого 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді - Сердинського В.С.
при секретарі - Удовенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначала, що відповідно до трудової книжки 01 серпня 2008 року вона була прийнята на посаду лікаря-лаборанта діагностичного відділення військової частини НОМЕР_1 .
31 грудня 2008 року переведена на посаду завідувача лабораторії лікаря-лаборанта.
01 листопада 2012 року переведена на посаду начальника лабораторії лікаря-лаборанта.
30 червня 2013 року військову частину НОМЕР_1 перейменовано на Лікувально-діагностичний центр.
11 листопада 2014 року звільнена з роботи за пунктом 3 ст. 40 КЗпП України.
04 січня 2016 року рішенням Подільського районного суду м. Києва, по цивільній справі №758/14732/14, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 та Лікувально-діагностичного центру (код ЄДРПОУ - 24971820), третя особа: начальник Лікувально-діагностичного центру про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру з 11 листопада 2014 року.
Стягнуто з Лікувально-діагностичного центру (код ЄДРПОУ - 24971820) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2014 р. по 04.01.2016 р. в загальній сумі 57609 грн. 36 коп.
19 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва по цивільній справі №758/14732/14 рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року залишено без змін.
06 червня 2018 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, по цивільній справі №758/14732/14, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2016 року залишено без змін.
На даний час, на виконанні у Подільському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, перебуває виконавче провадження №49876959 з примусового виконання виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року №758/14732/14 про поновлення на роботі на посаді начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичний центру.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру з 11 листопада 2014 року, відповідачем Лікувально-діагностичним центром Міністерства оборони України не виконано, позивач на посаді не поновлена.
У зв'язку з не поновленням, позивача до сьогоднішнього дня, на посаді начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру, вона втратила середній заробіток за час вимушеного прогулу та вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення з Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2016 року по 26 червня 2020 рік, а взагалі до дати винесення судового рішення.
Також, на даний час позивач позбавлена нормальних умов існування проживання. Грошей на проживання не має. Зазнала душевні страждання у зв'язку з незаконним звільненням з посади начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичний центру, думка про це кожного разу, коли з кимось спілкується по роботі або сама думає викликає в неї великі переживання та сльози. Позивач пройшла лікування та курси психолога. З часу незаконного звільнення в неї з'явилося безсоння, стала нервово до всього ставитися навкруги, а також і до близьких родичів, що призвело до розладу стосунків у сім'ї.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ - 24971820) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2016 року по 26 червня 2020 року, а взагалі до дати винесення судового рішення в розмірі 676667 грн., та моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні позовній заяві, просила про задоволення позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України Кобилянський О.В. позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення в повному обсязі. Зазначав, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.01.2016 у справі №758/14732/14-ц на сьогодні не виконане з поважних причин, що встановлено Подільським районним судом м. Києва в ухвалі від 22.09.2016 р. у справі №758/14732/14-ц.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці, 01 серпня 2008 року позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря-лаборанта діагностичного відділення військової частини НОМЕР_1 . 31 грудня 2008 року переведена на посаду завідувача лабораторії лікаря-лаборанта. 01 листопада 2012 року переведена на посаду начальника лабораторії лікаря-лаборанта. 30 червня 2013 року військову частину НОМЕР_1 перейменовано на Лікувально-діагностичний центр. 11 листопада 2014 року звільнена з роботи за пунктом 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.11).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року, по цивільній справі №758/14732/14, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 та Лікувально-діагностичного центру (код ЄДРПОУ - 24971820), третя особа: начальник Лікувально-діагностичного центру про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, а саме: поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру з 11 листопада 2014 року, стягнуто з Лікувально-діагностичного центру ( код ЄДРПОУ - 24971820) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2014 р. по 04.01.2016 р. в загальній сумі 57609 грн. 36 коп. (а.с.12-35).
На виконанні у Подільському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, перебуває виконавче провадження №49876959 з примусового виконання виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року №758/14732/14 про поновлення на роботі на посаді начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичний центру.
14 грудня 2018 року Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві по виконавчому провадженню №49876959 з примусового виконання виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року №758/14732/14 про поновлення на роботі на посаді начальника лабораторії лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичний центру, була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
25 квітня 2019 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва, по цивільній справі №758/14732/14, скаргу ОСОБА_1 на постанову про закінчення виконавчого провадження №49876959 від 14.12.2018 р. державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кравцової О.С. та зобов'язання повернути виконавчий лист на виконання - задоволено частково (а.с.37-38).
В ухвалі від 22 вересня 2016 року Подільський районний суд м. Києва дійшов висновку, що існують поважні причини та обставини, що роблять неможливим виконання рішення суду від 04 січня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру, зокрема відсутність в штаті ЛДЦ посади, яка зазначена в рішенні суду чи іншої посади лікаря-лаборанта. Крім того, ОСОБА_1 не має вищої медичної освіти, яка б дозволяла призначити її на відповідну посаду лікаря (а.с.55-60).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України про зобов'язання внести зміни до штатного розпису та утворити посаду начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру для поновлення позивача на посаді начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта.
Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 5 ст. 235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За змістом ст. 236 КЗпП в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена норма передбачає обов'язок власника поновити незаконно звільненого працівника шляхом видачі наказу про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді. Рішення про поновлення на посаді незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення судом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Оскільки рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню, однак до цього часу не виконане, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки її виконання.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року стягнуто з Лікувально-діагностичного центру (код ЄДРПОУ - 24971820) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2014 р. по 04.01.2016 р. в загальній сумі 57609 грн. 36 коп.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.
Відповідно до норм КЗпП України та роз'яснень, що містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд при визначенні середнього заробітку керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02. 1995 р. №100 (із наступними змінами та доповненнями).
Пунктом 8 указаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідач, Лікувально-діагностичний центр надав суду довідку від 10.11.2015 р. №222/4/243/118/332 про середній заробіток позивача ОСОБА_1 за останні два місяці роботи, розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100: (4431,41 + 1414,39)/31 (кількість відпрацьованих робочих днів) х 22,5 (середня кількість робочих днів за вересень - жовтень) = 4242,92 грн., середньоденна заробітна плата складає: 188,57 грн. х 287 (днів вимушеного прогулу), всього середня заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 57609,36 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року середньоденна заробітна плата позивача визначена в розмірі 188,57 грн.
Час затримки виконання рішення суду з 05.01.2016 р. по 22.02.2021 р. становить 1283 робочих дні.
На підставі ст. 236 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1283 робочих днів при затримці виконання рішення суду про поновлення її на роботі в загальній сумі 241935,31 грн., що розраховується за наступною формулою: 1283 робочих днів - період вимушеного прогулу (з 05.01.2016 р. по 22.02.2021 р.) х 188,57 грн. - розмір її середньоденного заробітку = 241935,31 грн.
У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, що передбачає ст. 236 КЗпП України.
Виплата середнього заробітку проводиться за час вимушеного прогулу та законом України не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, такий правовий висновок зробив Верховний Суд України 25 травня 2016 року.
Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Суд вважає, що проведений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 04 січня 2016 року по 26 червня 2020 року, а взагалі до дати винесення судового рішення) при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача в загальній сумі 676667 грн. проведений позивачем неправильно, а тому не може бути покладений в основу рішення суду.
Не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача саме 241935,31 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 2371 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до статті 2371 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Пунктом 5 вказаної постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У свою чергу позивачем не надано жодного доказу, на підтвердження існування зазначених нею у позові душевних страждань.
Проте, з урахуванням досить тривалого часу невиконання судового рішення про поновлення на роботі позивача ОСОБА_1 , вимушеність відстоювання своїх прав та інтересів в судовому процесі, істотності вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, до яких призвели дії відповідача Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України у вигляді незаконного звільнення, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача суму у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України.
Так, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір».
Зважаючи на викладене з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогу майнового характеру в сумі 2419,35 грн.
Щодо інших судових витрат позивача, зазначених в заяві про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, жодних належних доказів на їх понесення позивачем не надано, а судом не здобуто.
Таким чином, вказані судові витрати відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 236, 2371 КЗпП України, з урахуванням Закону України про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України №159 від 21.02.2001 р., Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 24971820, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 241935 (двісті сорок одна тисяча дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 31 коп.
Стягнути з Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 24971820, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення в частині стягнення присудження працівникові виплати заробітної плати допускається до негайного виконання не більше ніж за один місяць.
Стягнути з Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 24971820, на користь держави судовий збір в розмірі 2419 (дві тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн. 35 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Сердинський