Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 лютого 2021 р. Справа№200/9310/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
07 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація в якій просить суд:
- визнати протиправними дій Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язати Донецький апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди у розмірі 363 258грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення діючого законодавства та прямих норм Конституції з квітня місяця суддівську винагороду позивачу сплачено не в повному обсязі. В результаті неправомірних дій відповідача у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивач недоотримав 363 258 грн/ а.с.1-4/.
Відповідач до суду надав відзив на адміністративний позов. У відзиві відповідач зазначив, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 встановив, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений КМУ, заробітна плата, зокрема і суддівська винагорода, нараховується у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином Донецький апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. З цих підстав відповідач заперечує проти вимог позивача в частині визнання неправомірними дій суду. В решті відповідач визнає вимоги позивача та погоджується з його доводами про невідповідність обмеження суддівської винагороди Конституції України/а.с.48-54,55-60/.
Третя особа надала суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначила, що Донецький апеляційний суд, як розпорядник коштів не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинності 28 серпня 2020 року. В період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року вказане положення Закону було чинним і на підставі цього здійснювалося нарахування і виплата суддівської винагороди /а.с.64-70/.
Ухвалою суду від 9 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
23 жовтня 2020 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
2 листопада 2020 року на адресу суду надійшли документи витребувані судом у відповідача /а.с.42-43/.
12 листопада 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.48-63/.
18 листопада 2020 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи /а.с.64-73/.
Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження/ а.с.76/.
2 грудня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без його представника /а.с.78-80/.
7 грудня 2020 року на адресу суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі/а.с.84-85/.
9 грудня 2020 року судом відкладено підготовче провадження до 28 грудня 2020 року.
24 грудня 2020 року на адресу суд надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі /а.с.92-93/.
Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Донецької області по справі №200/9310/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії /а.с.94/.
18 січня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без його участі/а.с.97-99/.
19 січня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі /а.с.103-104/.
Ухвалою суду від 25 січня 2021 року закрито підготовче провадження по справі №200/9310/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Призначено справу до судового розгляду на 8 лютого 2021 року о 10год.00хв.
2 лютого 2021 року на адресу суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі.
8 лютого 2021 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи без його участі.
Учасники судового розгляду у судове засідання не з'явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавали.
Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, їх позиція стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із неявкою сторін у судове засідання розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження в межах строків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України для розгляду справи.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 з 2 жовтня 2018 року працює суддею Донецького апеляційного суду.
Як вбачається з довідки Донецького апеляційного суду від 06.11.2020 № 3.11-14/65/20 в період з квітня 2020 року до серпня 2020 року суддівська винагорода позивачу нарахована з застосуванням обмежень. Загалом сума обмеження за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 363 258,66 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:
"Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 3 ст. 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до ч.ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Стаття 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Вказана позиція суду повністю узгоджується з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020 року, яким положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 208/1131/17 наголошено, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.
Отже, ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення даної справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.
Суд враховує доводи відповідача, що Донецький апеляційний суд може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
Разом з цим з матеріалів справи вбачається, що наказом в.о. голови Донецького апеляційного суду № 207/к від 27.04.2020 на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції від 13.04.2020) визначено відділу планово-фінансової діяльності, обліку та звітності здійснювати з 18.04.2020 нарахування заробітної плати суддям у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відтак, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Відповідно до наданої Донецьким апеляційним судом довідки №3.11-14/65/20 від 06.11.2020 сума обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року становить 363 258 грн /а.с.47/.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити недоплачену частину суддівської винагороди в сумі 363 258 грн.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд за наявності підстав вирішує питання про його допуск до негайного виконання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Крім того, у підпункті 10.8 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20 травня 2013 р. «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що уразі задоволення всіх чи окремих позовних вимог суд у резолютивній частині рішення повинен вказати, до якої вимоги (вимог) допускається негайне виконання.
Тому суд допускає до негайного виконання вказане рішення у межах стягнення відповідної суддівської винагороди за один місяць, про що також буде зазначено і у резолютивній частині.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, статтями 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,192-205,241-247,255,295-297,Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 ) до Донецького апеляційного суду (пр-т. Миру, 1а, м. Маріуполь, 87500, ЄДРПОУ 42262513), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795), Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (пр-т. Миру, 68, м. Маріуполь, 87500, ЄДРПОУ 37967785) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Донецький апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди у розмірі 363 258грн.
Звернути до негайного виконання рішення суду в межах стягнення відповідної суддівської винагороди за один місяць.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 26 лютого 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуально
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов