Справа №359/8716/18
Провадження №2/359/102/2021
5 лютого 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого Борця Є.О.,
за участю секретаря судового засідання Коробова О.П.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
за участю представника позивача ОСОБА_2 ,
за участю відповідача ОСОБА_3 ,
за участю представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання домоволодіння об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частку в цьому об'єкті нерухомого майна,
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
1.1. ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та посилається на те, що 26 грудня 1997 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . Під час шлюбу вони звели жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Однак ОСОБА_1 не бажає проживати з відповідачем однією сім'єю. Тому вона просить суд розірвати шлюб з ОСОБА_3 , визнати жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та відповідача, а також визнати за позивачем право власності на 1/2 частку у вказаному домоволодінні.
1.2. У судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_2 підтримують позов та наполягають на його задоволенні.
1.3. ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_4 визнають позов в частині вимоги про розірвання шлюбу. Вони заперечують проти задоволення позову в частині іншої вимоги про поділ домоволодіння та посилаються на те, що жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 був побудований до того, як відповідач уклав шлюб з ОСОБА_1 . Ця обставина свідчить про те, що домоволодіння є його особистою власністю. Тому ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_4 просять суд відмовити у задоволенні позову в частині вимоги про поділ домоволодіння.
2. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
2.1. 14 травня 1993 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу (а.с.8), за яким він придбав незакінчений будівництвом жилий будинок по АДРЕСА_2 . Ступінь готовності цього об'єкта нерухомого майна становив 28%. В подальшому номер жилого будинку був змінений з №19 на №31.
2.2. 26 грудня 1997 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_5 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 було присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ». Ці обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 8 серпня 2007 року (а.с.22 зворот).
2.3. Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №67 від 12 лютого 2002 року був затверджений акт державної прийомки в експлуатацію домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.9).
2.4. Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №137 від 19 березня 2002 року (а.с.10) був наданий дозвіл на оформлення за ОСОБА_3 права власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
2.5. 3 квітня 2002 року на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок № НОМЕР_2 (а.с.11).
2.6. Рішенням Бориспільської міської ради №42-2-VII від 17 грудня 2015 року (а.с.47-51) ІІ АДРЕСА_2 був перейменований на АДРЕСА_1 . Ця обставина свідчить про те, що станом на день судового розгляду цивільної справи спірне домоволодіння має адресу: АДРЕСА_1 .
2.7. Спірні правовідносини регулюються главою 8 «Право спільною сумісної власності подружжя» та главою 11 «Припинення шлюбу» розділу ІІ «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» СК України.
3. Норми права та стала судова практика, якими керується суд при вирішенні спору.
3.1. Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
3.2. Згідно з ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
3.3. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.
3.4. Згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
3.5. Як роз'яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду в постанові від 5 жовтня 2020 року у справі №537/78/19 (провадження №61-17347св19), положення ст.60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
3.6. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
3.7. Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
4. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
4.1. Встановлено, що ані ОСОБА_1 , ані відповідач не бажають проживати однією сім'єю. Крім того, вжиті судом заходи примирення подружжя виявились безрезультатними. Ці обставини свідчать про те, що продовження шлюбу буде суперечити інтересам обох з подружжя. Тому суд вважає допустимим розірвати шлюб, укладений 26 грудня 1997 року між позивачем та ОСОБА_3 , зареєстрований у ВРАЦС Бориспільського МУЮ Київської області, про що в книзі реєстрації шлюбів був зроблений відповідний актовий запис за №450.
4.2. ОСОБА_3 набув право власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 в період часу, протягом якого він перебував в шлюбі з ОСОБА_1 . Як вбачається з правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та від 5 жовтня 2020 року у справі №537/78/19, в такому випадку презюмується, що спірне домоволодіння є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
4.3. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показали, що в 1997 році ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем. На той час спірне домоволодіння залишалось об'єктом незавершеного будівництва: були зведені лише стіни та дах жилого будинку. Тому після одруження позивач та ОСОБА_3 проживали в квартирі АДРЕСА_3 . Вони продовжували спільно будувати жилий будинок. ОСОБА_1 неодноразово готувала їжу для будівельників, які виконували внутрішні будівельні роботи. Влітку 1998 року після закінчення мінімальних внутрішніх будівельних робіт, які дозволяли проживати на першому поверсі, позивач та ОСОБА_3 переселились в жилий будинок. Остаточне будівництво домоволодіння було закінчено значно пізніше. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 показали, що будівництво спірного жилого будинку було закінчено ще до того, як відповідач уклав шлюб з ОСОБА_1 . Достовірність показань цих свідків спростовується копією акту державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння (а.с.9), в якому зі слів самого ОСОБА_3 було зазначено, що будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1 було закінчено в 1999 році. На відміну від показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є послідовними та перебувають у взаємному зв'язку з письмовими доказами, що містяться в матеріалах цивільної справи: з актом державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння (а.с.9), рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №137 від 19 березня 2002 року (а.с.10) та висновком Бориспільського міжміського БТІ від 3 квітня 2002 року (а.с.12). Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 не подали достатніх доказів, що спростовують презумпцію спільності права власності подружжя на домоволодіння по АДРЕСА_1 .
4.4. Однак право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок, побудований на 28%, ОСОБА_3 придбав до укладення шлюбу з позивачем. Ця обставина має істотне значення та є безумовною підставою для відхилення від рівності часток подружжя в домоволодінні по АДРЕСА_1 . Зокрема, частку відповідача в цьому об'єкті нерухомого майна належить збільшити до 2/3 часток, а ОСОБА_1 навпаки зменшити до 1/3 частки (1 - 2/3).
4.5. З огляду на це суд вважає, що з метою захисту майнових прав позивача слід визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку в жилому будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Підстави для визнання за позивачем права власності на більшу частку в спірному домоволодінні відсутні. Тому у задоволенні позову в іншій частині ОСОБА_1 належить відмовити.
5. Розподіл судових витрат.
5.1. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
5.2. Встановлено, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 9205 гривень. Ця обставина підтверджується квитанцією №36233241 від 23 жовтня 2018 року (а.с.1). Пред'явлений нею позов задоволений частково.
5.3. З огляду на це суд вважає, що з ОСОБА_3 на користь позивача належить стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 4602 гривень 50 копійок (9205 : 2).
Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання домоволодіння об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частку в цьому об'єкті нерухомого майна задовольнити частково.
Шлюб, укладений 26 грудня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міського управління юстиції Київської області, про що в книзі реєстрації шлюбів був зроблений відповідний актовий запис за №450, розірвати.
Визнати жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку в жилому будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову в частині вимоги про визнання права власності на більшу частку в домоволодінні відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 4602 гривень 50 копійок.
Повний текст рішення суду складений 15 лютого 2021 року.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя
Бориспільського міськрайонного суду Є.О. Борець