Справа № 686/30827/20
Провадження № 2/686/1159/21
26 лютого 2021 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Палінчака О.М.,
за участю секретаря Антосєва В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку,-
встановив:
11 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку. Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 08.09.2012 року він перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , який здійснює свою підприємницьку діяльність в АДРЕСА_1 «Рекламний центр «Кулібін». Позивач був прийнятий на роботу на посаду керівника виробництва згідно з трудовим договором від 10.09.2012 року, та 07.07.2020 року припинив трудові відносини з відповідачем. За період роботи, тобто з 2012 року по 2020 рік позивач перебував у відпустці 1 раз - у 2019 році, тобто не використав за вказаний період 162 дні відпустки. Проте, під час звільнення, відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки, у зв'язку з чим ОСОБА_1 просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 вказану компенсацію, яку він визначив в розмірі 34 277 грн. 58 коп.
Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року по справі відкрито провадження та призначено судове засідання в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
12 лютого 2021 року позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши відповідачем фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 .
В судове засідання позивач ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи у його відсутності та вимоги позову підтримав.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнав частково, в сумі 16 822 грн. 73 коп.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом об'єктивно встановлено, що 07 вересня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_2 на посаду керівника виробництва за трудовим договором, зареєстрованим у Хмельницькому міському центрі зайнятості 10 вересня 2021 року.
07 липня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Того ж дня, з позивачем було проведено повний розрахунок по заробітній платі та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2019-2020 рік, що підтверджується копією відомості на виплату грошей № 1 від 07.07.2020 року з підписом позивача.
При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено грошової компенсації за невикористані відпустки за 2012-2018 роки.
Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними у справі: копією індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ, копією трудового договору від 07.09.2012 року, копією трудової книжки ОСОБА_1 , копіями відомостей на виплату грошей № 1 та № 2 за березень 2020 року, копією заяви на звільнення ОСОБА_1 від 07.07.2020 року, копією наказу про звільнення ОСОБА_1 від 07.07.2020 року.
Проте, встановлено, що ОСОБА_1 перебував у відпустці в 2019 році 24 дні, що підтверджується копією заяви на відпустку від 26.07.2019 року, копією наказу № 5 про надання відпустки від 26.07.2019 року, копією відомості на виплату грошей № 4 за другу половину липня 2019 року.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Пунктом 6 трудового договору від 07 липня 2021 року передбачено право ОСОБА_1 на щорічну оплачувану відпуску тривалістю 24 календарні дні.
Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Письмові докази у справі та пояснення сторін вказують на те, що ОСОБА_1 за період роботи 2012 року по 2018 року не використав жодної щорічної відпустки. Даний факт відповідачем не оспрюється.
За таких обставин суд виходить з того, що при звільненні ОСОБА_1 йому не було виплачено грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, внаслідок чого ці кошти підлягають стягнення з ФОП ОСОБА_2 в судовому порядку.
За період з 2012 року по 2020 рік позивач отримав право на 188 днів щорічної основної відпустки, з яких фактично використав у 2019 році 24 дні, а також, при звільненні 07 липня 2020 року йому було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за останній відпрацьований тривалістю 24 дні в сумі 3 066 грн. 85 коп. (без урахування податків та зборів), що підтверджується копією відомості на виплату грошей № 1 від 07.07.2020 року (з підписом позивача).
Отже, невикористаної відпустки, за які позивач має право отримати компенсацію залишилось 140 днів (188-24-24).
Визначення розміру грошової компенсації за невикористані відпустки здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Як передбачено п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
В силу п. п. 5, 7 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідно до індивідуальних відомостей з реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України у 2019 році позивач отримував заробітну плату у розмірі: липень - 4300 грн., серпень - 4317,29 грн., вересень - 4300 грн., жовтень - 4400 грн., листопад - 4400 грн., грудень - 4400 грн.; у 2020 році: січень - 4760 грн., лютий - 4760 грн., березень - 3174 грн., квітень - 0 грн., травень - 0 грн., червень - 0 грн. (з урахуванням перебування ОСОБА_1 з 23 березня 2020 року по день звільнення у відпустці без збереження заробітної плати, що підтверджується копією наказу № 1-бзз від 20.03.2020 року, копією заяви ОСОБА_1 від 20.03.2020 року). Всього сумарна заробітна плата позивача за рік становить 38811,29 грн. за 260 робочих днів (за вирахуванням святкових і неробочих днів).
Отже, середньоденний заробіток позивача за останній рік, що передував звільненню становить 38811,29:260 днів = 149,27 грн.
З урахуванням викладеного, грошова компенсація за невикористані відпустки ОСОБА_1 за період з 2012 року по 2018 рік становить 149,27х140 днів = 20 897 грн. 80 коп.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в сумі 20 897 грн. 80 коп., а порушені права позивача судовому захисту.
Задоволення позовних вимог у меншому розмірі, аніж просив суд позивач, зумовлено тим, що ОСОБА_1 розрахунок розміру компенсації було зроблено некоректно: ним не було враховано отримання компенсації за невикористану відпустку 07.07.2020 року, а також для визначення розміру середньоденної заробітної плати було враховано його доходи не за останній календарний рік роботи перед звільненням.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволені частково та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме - 512 грн. 61 коп.
На підставі викладеного та керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) грошову компенсацію за невикористані відпустки за період роботи з 2012 року по 2018 рік в сумі 20 897 грн. 80 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір в сумі 512 грн. 61 коп.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26 лютого 2021 року.
Суддя: О.М. Палінчак