25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 805/693/17-а
адміністративне провадження № К/9901/38324/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (суддя Бабіч С.І.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (головуючий суддя Компанієць І.Д., судді: Блохін А.А., Ястребова Л.В.) у справі №805/693/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків ДФС (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2017 року №0000584707 та №0000604102.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю спірних податкових повідомлень-рішень з підстав того, що у позивача наявні всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, на підставі яких були сформовані відповідні показники податкової звітності.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року , залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління ДФС від 13 січня 2017 року № 0000584707 та № 0000604102.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, які оформлені та повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від від 04 липня 2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними і сертифікатами відповідності на реалізований спецодяг. Посилається на відсутність ресурсів, інформації щодо придбання або виготовлення товару, який реалізовано позивачу та доказів використання товару у господарській діяльності.
Позивачем 12 березня 2018 року надані заперечення на касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт від 23 грудня 2016 року № 122/28-04-41-02/37598904 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2017 року № 0000584707 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у розмірі 111 449 грн та №0000604102 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 129 815 грн.
Перевіркою встановлено порушення статті 1, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі - Закон № 996-XIV), пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого платником податків занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 111 449 грн; підпунктів 192.1.1 192.1.2 статті 192, абзацу «а» пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, пункту 5 розділу ІІІ, підпункту 1, підпункту 3 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, в результаті чого платником податків занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на суму 129815 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є відсутність правових наслідків у правовідносинах позивача з його контрагентами, Приватним підприємством «АЗОВ - ЛАК» та Приватним підприємством «Азовінструмент».
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Приватним підприємством «Азов - Лак» (Постачальник) та товариством (Покупець) укладений договір постачання від 05 липня 2013 року № АЛ -12, предметом якого є постачання спецодягу.
Факт здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями.
Між Приватним підприємством «Азовінструмент» (Постачальник) та позивачем (покупець) укладений договір постачання від 14 серпня 2015 року № 399, предметом якого є постачання спецодяг.
Виконання умов наведеного договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями.
Отримана продукція використана позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, зокрема, картками видачі придбаного спецодягу, відомостями про отримання працівниками позивача засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), звітами по ЗІЗ придбаних у постачальників.
Судами також встановлено, що позивач надає послуги у структурних підрозділах Публічного акціонерного товариства «МК «Азовсталь» яке є металургійним підприємством, відповідно до договорів від 08 грудня 2014 року, від 25 вересня 2015 року (прибирання виробничих відходів, обслуговування виробництва, обробка та зачистка металів тощо). Станом на 01 січня 2015 року кількість працівників товариства становила 1318 осіб, які потребують забезпечення спецодягом і ЗІЗ.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.
Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, Верховний Суд погоджується з висновками судів про необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.
Стосовно посилань скаржника на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, Верховний Суд зазначає наступне.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного спецодягу, видачу та отримання працівниками такого спецодягу і засобів індивідуального захисту, придбаних у постачальників, надання позивачем послуг у структурних підрозділах Публічного акціонерного товариства «МК «Азовсталь» (прибирання виробничих відходів, обслуговування виробництва, обробка та зачистка металів тощо), колегія суддів не приймає посилання скаржника про відсутність ресурсів, інформації щодо придбання товару та доказів використання товару у господарській діяльності. Наведені доводи податкового органу досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Верховний Суд не може погодитися з посиланням скаржника на ненадання оцінки доводам податкового органу щодо відсутності сертифікатів на придбану продукцію, оскільки таким доводам надано відповідну оцінку та встановлено відсутність вимог стосовно обов'язкової сертифікації спецодягу і засобів індивідуального захисту відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженому наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06 листопада 2013 року №1308.
Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у справі №805/693/17-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник