Справа № 120/1234/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
18 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,
секретар судового засідання: Чорнокнижник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року (ухвалене у м. Вінниці 03.11.2020 о 16:22, повний текст якого виготовлено 13.11.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 07.11.2017 №0501.3-17575/05.3-17 про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію”, громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014, виданої громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повернути громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2020 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 прийнято відповідно до подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 №14/04/16-7736, що визначено абзацом 2 пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983.
Скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , у поданні Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736, обґрунтовувалося неодноразовим притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а також суспільною небезпечністю його перебування на території України, яка полягала у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими “злодіями у законі”, впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону. Відповідно до наданих Департаментом карного розшуку Національної поліції України матеріалів, позивач притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення таких тяжких злочинів.
Відповідно до вимог абзацу 1 пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983, Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області, був здійсненій аналіз отриманих від Департаменту карного розшуку Національної поліції України матеріалів і відповідно прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію”, громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014.
Отриманої інформації від Департаменту карного розшуку Національної поліції України було достатньо для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та виключало потребу у запрошені позивача для дачі особистих пояснень. Щодо відсутності у рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україну обставин, які слугували підставою для його винесення зазначено, що відповідна інформація викладена у поданні правоохоронного органу та у висновках про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що відповідач безпідставно дійшов висновку про те, що його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, оскільки за період проживання на території України до кримінальної відповідальності не притягався, не знятої, не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, дій які б посягали на громадський порядок та громадську безпеку в Україні не вчиняв.
Вказує, що оскаржуване рішення не містить опису обставин, які вказують на порушення ним положень пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію”, суті та обґрунтування вчинених позивачем дій, також рішення не містить посилань на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, не містить будь-яких конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
При цьому зазначив, що його не було запрошено для надання пояснень при розгляді Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області питання щодо скасування дозволу на імміграцію, а саме рішення про скасування дозволу на імміграцію вручено поза межами встановленого строку.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.
Позивач та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, Рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", ОСОБА_1 було надано дозвіл № 4889 від 25.07.2014 року на імміграцію в Україну та 25.07.2014 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , з подальшою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 .
Департаментом карного розшуку Національної поліції України сформовано подання начальнику УДМС України у Вінницькій області від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , яке обґрунтоване неодноразовим притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а також суспільною небезпечністю його перебування на території України, а саме:
- 20.06.1997 Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч.1 ст.117, ч.1 ст.222, ст.42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч.1 ст.222 Кримінального кодексу України. Покарання відбував у Піщанській виправній колонії №58;
- 10.05.2007 Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст.356, ч.1 ст.377, ст.386, ст.70, ч.2 ст.189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
- 17.09.2013 йому було пред'явлено обвинувачення за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 грн;
- 04.02.2014 засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 грн.
Зазначено, що в подальшому ОСОБА_1 не став на шлях виправлення та в період з 13.01.2017 року по 13.05.2017 року перебував у Вінницькій установі виконання покарань №1 за підозрою у вчиненні вимагання.
Суспільна небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими “злодіями у законі”, впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону.
За результатами розгляду подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , на виконання пункту 23 Порядку провадження за заявами про падання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, Управлінням державної міграційної служби України 06.11.2017 року складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 .
Відповідно висновку Управління ДМС України у Вінницькій області встановлено, що відповідно до матеріалів особової справи № 4889 від 26.03.2014 року громадянин Вірменії ОСОБА_1 вдруге звернувся до 1-го міського відділу у м. Вінниці з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України “Про імміграцію” (дружина - громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ).
Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок, у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 25.07.2014 року громадянину Вірменії ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії “безстроково”.
Відповідно до подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року № 14/04/16-7736 щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іноземець, перебуваючи на території України неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а саме:
- 20.06.1997 Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч.1 ст.117, ч.1 ст.222, ст.42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч.1 ст.222 Кримінального кодексу України. Покарання відбував у Піщанській виправній колонії №58;
- 10.05.2007 Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст.356, ч.1 ст.377, ст.386, ст.70, ч.2 ст.189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
- 17.09.2013 йому було пред'явлено обвинувачення за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 грн;
- 04.02.2014 засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 грн.
Також, з викладеної у поданні про скасування дозволу на імміграцію інформації слідує, що ОСОБА_1 схильний до скоєння тяжких злочинів, на шлях виправлення не став, а його суспільна небезпека полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угруповань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини на території України, у плануванні та скоєнні яких він приймає безпосередню участь, тому його перебування на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Тому, рішенням Управлінням державної міграційної служби України на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію” скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач вважає протиправними рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 07.11.2017 №0501.3-17575/05.3-17 та серії 1Н 060527 від 25.07.2014, а тому звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення не відповідають вимогам частини 2 статті 2 КАС України.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про імміграцію” №2491-ІІІ від 07.06.2001 (Закон №2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно ст.12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
Згідно статті 14 Закону №2491-ІІІ особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро, Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці 2 пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку №1983).
Згідно пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Встановлено, що ініціатором скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 є Департамент карного розшуку Національної поліції України (подання від 14.09.2017 №14/04/16-7736).
Оскаржуване рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну було прийняте на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію” (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні).
Статтею 1 Закону України “Про основи національної безпеки” надано визначення поняттю “національна безпека”, відповідно якого національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; загроза національній безпеці визначається як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Відповідно подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , встановлено, що:
- 20.06.1997 Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч.1 ст.117, ч.1 ст.222, ст.42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч.1 ст.222 Кримінального кодексу України. Покарання відбував у Піщанській виправній колонії №58;
- 10.05.2007 Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст.356, ч.1 ст.377, ст.386, ст.70, ч.2 ст.189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
- 17.09.2013 йому було пред'явлено обвинувачення за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 грн;
- 04.02.2014 засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч.4 ст.296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 грн.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, кримінальні та адміністративні правопорушення, на які посилається відповідач, вчинялися позивачем до 2014 року. Питання ж про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну ініційоване Департаментом карного розшуку Національної поліції України лише у 2017 році.
Водночас, Управлінням ДМС у Вінницькій області при розгляді подання Департаменту, не враховано того факту, що при розгляді заяви позивача про надання дозволу на імміграцію, вказані обставини вже були відомі відповідачу.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Вказані постанови та ухвали судів України, на які посилається Департамент карного розшуку Національної поліції України у подані та Управління ДМС у Вінницькій області у висновку про скасування позивачу дозволу на імміграцію, оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, вони знаходились у відкритому доступі, були відомі та враховувалися відповідачем при прийнятті рішення від 25.07.2014 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 .
Разом з цим, вказані обставини також стали підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , що на думку суду є порушенням Порядку №1983.
При цьому, при застосуванні поняття “національної безпеки” як предмета інтересу, захист якого може обґрунтовувати необхідність скасування дозволу особі на імміграцію в Україну, необхідно виходити з доречності та достатності аргументів в користь посилання на такі інтереси. Можливість широкого тлумачення цих інтересів може призвести до звуження прав людини, що суперечить одному із провідних принципів і загальних засад конституційного ладу України - принципу верховенства права.
Також посилаючись у поданні про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , Департамент карного розшуку Національної поліції України на суспільну небезпечність позивача зазначає про “встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими “злодіями у законі”, впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону”.
Однак, наведені у вказаному поданні обставини щодо належності ОСОБА_1 до злочинних угрупувань не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами в розумінні статей 72-76 КАС України. Даний факт представником відповідача не заперечувався.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом доказування в даній адміністративній справі є наявність в діях іммігранта ОСОБА_1 загрози національній безпеці України станом на момент прийняття оскарженого рішення.
При цьому, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували обставини, які покладені в основу оскаржуваного рішення - вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні, як-от причетність ОСОБА_1 до діяльності членів злочинних угрупувань, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні розбійних нападів, вимагання грошових коштів та інших злочинів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia” суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення “національної безпеки”, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
У ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено наявність підстав, не надано розумних обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України “Про імміграцію”, які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
У матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про те, що стосовно нього розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та доказів того, що позивача запрошували в Управління ДМС у Вінницькій області для надання відповідних пояснень. Таких доказів також не надано і під час судового розгляду справи.
Вказані обставини свідчать про порушення права позивача бути заслуханим в процесі прийняття рішення щодо нього.
Згідно пункту 67 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Класс та інші проти Німеччини” від 06 вересня 1978 року ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, “орган”, що згадується в цій статті, не обов'язково має бути судовим. Однак при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають ураховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.
Під визначенням терміну “процесуальні гарантії” суд вважає, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України “Про імміграцію” є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.
При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пунктом 23 Порядку №1983.
Особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає їй змогу брати участь у провадженні під час розгляду її справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
З урахуванням наведеного, Управління ДМС України у Вінницькій області не виконало вимоги пункту 23 Порядку №1983, оскільки позивача, у даному випадку, позбавлено процесуальних гарантій, встановлених статтею 13 Конвенції, щодо безпосередньої участі сторони у процедурі прийняття рішення компетентним органом. Таким чином, при рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну порушено встановлений порядок, мало місце неповне з'ясуванням всіх обставин, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України визначено можливість суду при прийнятті рішення у разі задоволення позову застосувати такий спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України “Про імміграцію” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Згідно матеріалів справи, позивач не був повідомлений у строк встановлений Законом України “Про імміграцію” про прийняте рішення про скасування дозволу про імміграцію в Україну. Відповідач надав до матеріалів справи лише копію супровідного листа від 07.11.2017 №0501.3-17575/05.3-17 із рішенням про скасування дозволу про імміграцію в Україну, однак суду не було надано доказів отримання такого рішення позивачем.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про належне повідомлення позивача про прийняте рішення, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, лише 11.03.2020 у аеропорту Бориспіль йому було оголошено та вручено рішення про скасування дозволу про імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , для чого була відряджена посадова особа Управління ДМС у Вінницькій області, що підтверджується наказом Управління ДМС України у Вінницькій області № 39-вд від 11.03.2020.
Наведене підтверджує пояснення позивача, що йому з 2017 року по 11.03.2020 не було відомо про наявність такого рішення.
Посвідка на постійне проживання в Україні, що видана на підставі дозволу на імміграцію в Україну, є документом, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні, надає право на вільний виїзд з країни та в'їзд до неї протягом усього терміну дії дозволу на постійне проживання.
Встановлено, що позивач після отримання рішення про скасування йому дозволу на імміграцію, на вимогу представника Управління ДМС України у Вінницькій області повернув посвідку на проживання.
З огляду на протиправність оскаржуваних рішень, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги про повернення позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, що була вилучена на підставі такого рішення Управління ДМС України у Вінницькій області, що забезпечить повне відновлення порушених прав ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції у тексті рішення не зазначено дати прийняття та номеру рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 07.11.2017 №0501.3-17575/05.3-17 про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію”, громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014, що ускладнює ідентифікацію вказаного рішення відповідача. Разом з цим, дана обставина не призвела до неправильного вирішення даної справи, а вказаний недолік може бути усунутий судом першої інстанції шляхом внесення виправлення у судовому рішенні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 26 лютого 2021 року.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.