Справа № 580/3341/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко
25 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ганечко О. М., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження, у місті Києві апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (місце ухвалення: місто Черкаси, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 16.11.2020р.) у справі за адміністративним позовом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання неправомірними та скасування акту та припису,-
Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Черкаській області, в якій просило суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення 22.06.2020 інспекційного відвідування позивача за результатами якого складено акт невиїзного інспектування юридичної особи №ЧК339/1548/АВ від 22.06.2020;
- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №339/1548/АВ//П від 22.07.2020.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позов Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що приймаючи спірне рішення судом першої інстанції, як і відповідачем не враховано, що порушення хоча і мало місце, однак допущено не з вини позивача. Натомість, Головним територіальним управлінням юстиції у Черкаській області з свого боку вжито всіх можливих з метою як недопущення порушень законодавства про працю так і як найшвидшого їх усунення.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив зареєстрований 15.01.2021 р. за вх. № 1433, у якому відповідач наголошує, що в апеляційній скарзі позивач не наводить жодних підстав та доводів для спростування висновків та позиції суду.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 22.06.2020 посадовими особами управління Держпраці у Черкаській області проведено інспекційне відвідування Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 22.06.2020 за №ЧК 339/1548/АВ (надалі - акт).
Проведеним інспекційним відвідуванням виявлено порушення вимог законодавства, а саме:
- ОСОБА_1 звільнено наказом від 03.05.2020 № 008/к відповідно до частини другої ст. 86 Закону України "Про державну службу" з припиненим державної служби. Сума коштів, що підлягала до виплати при звільненні згідно проведеного розрахунку, становить 75625,62 грн з них: виплати 60878,63 грн, військовий збір 1134,58 грн, податок з доходів фізичних осіб - 13612,61 грн. Вказану суму коштів виплачено 14.05.2020 чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП України;
- звільненому працівнику ОСОБА_1 не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час фактичної затримки виплати сум встановлених ст. 116 КЗпП України по день фактичного розрахунку, чим порушено вимоги ст. 117 КЗпП України.
02.07.2020 позивачем надіслано до відповідача зауваження до акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЧК 339/1548/АВ від 22.06.2020.
10.07.2020 відповідачем розглянуто вищезазначені зауваження, результати розгляду оформлені листом №4742/01-24/4634, який направлений позивачу.
22.07.2020 інспектором праці Яворським В.А. винесено припис про усунення виявлених порушень №ЧК 339/1548/АВ/П, та надано термін для усунення недоліків до 22.08.2020.
Позивач, не погодившись з вказаним приписом, оскаржив його до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення №96)Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Основними завданнями Держпраці, зокрема, є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 7 Положення №96 держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі - Порядок № 823).
Відповідно до абз.1 п.1 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно абз.1 п.3 Порядку № 823 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, інспекційне відвідування позивача відбулось у зв'язку із надходженням до управління Держпраці у Черкаській області скарги громадянина ОСОБА_1 від 27.04.2020, де останні вказує, що його було звільнено наказом Міністерства Юстиції України від 02.03.2020 за № 908/к з посади начальника Головного управління юстиції у Черкаській області з 03.03.2020. Наказом ГТУЮ у Черкаській області від 03.03.2020 за № 3/к ОСОБА_1 ознайомили із наказом про звільнення та зазначили у ньому про необхідність здійснення розрахунку, внесли відповідний запис у трудову книжку однак на момент звільнення та звернення зі скаргою розрахунок та виплата заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку не проведені.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18),, зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації грошових доходів) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснений позивачем лише 14.05.2020 (звільнений ОСОБА_1 був 02.03.2020), тобто з порушення строків встановлених законом.
Зазначені обставини апелянтом не заперечуються, однак вказується, що затримка розрахунку відбулась не з вини позивача.
Зокрема, апелянтом зазначається, що працівником не було надано банківські реквізити, що необхідні для перерахування йому коштів.
Натомість, із наданих доказів вбачається, 24.02.2020 ОСОБА_1 ознайомлено з наказом Міністерства юстиції України від 19.02.2020 за № 732/к "Про поновлення", а 03.03.2020 ознайомлено з наказом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 02.03.2020 № 908/к "Про звільнення".
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, 24.02.2020 та 03.03.2020 ОСОБА_1 був присутній у ГТУЮ у Черкаській області і у позивача не було жодних перепон для отримання його банківських реквізитів та повідомлення у письмовому вигляді про нараховані суми, що належать йому при звільненні.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що направлення позивачем на адресу працівника письмових запитів щодо повідомлення банківських реквізитів для здійснення з ним повного розрахунку, 03.03.2020 та 13.04.2020 не свідчить про здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 в день його звільнення чи про відсутність у позивача можливості здійснити такий розрахунок з об'єктивних причин, оскільки ОСОБА_1 був присутній в ГТУЮ у Черкаській області особисто.
Також необґрунтованими є посилання апелянта на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2020 у справі №712/7347/20, за якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 41 КпАП України закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Висновки постанови суду ґрунтуються зокрема на тому, що складаючи протокол про адміністративне правопорушення інспектор праці повинен був встановити чи наявна вина ОСОБА_2 при проведені остаточного розрахунку з ОСОБА_1 . Проте такий висновок Соснівського районного суду м. Черкаси зроблено без повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Частина 7 ст. 78 КАС України визначає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Сторона справи може заперечувати преюдиційні факти належними та допустимим доказами і суд повинен ці заперечення розглядати та оцінювати.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання неправомірними та скасування акту та припису залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя О. М. Ганечко
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 25.02.2021року)