Справа № 640/4252/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вєкуа Н.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
24 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Беспалова О.О., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі по тексту - відповідач, ДСНС) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році ІІ групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби;
- зобов'язати ДСНС прийняти на підставі поданих документів рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та надіслати його разом із зазначеними документами підрозділу для видання наказу про виплату такої допомоги.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році ІІ групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
Зобов'язано Державну службу України з надзвичайних ситуацій винести на розгляд комісії Державної служби України з надзвичайних ситуацій з призначення одноразової грошової допомоги заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році Другої групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у 3 Спеціальному центрі швидкого реагування ДСНС України.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 127865 від 16.07.2018 року, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках складає 80 % (а.с.10).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №898694 від 16.07.2018 року, ОСОБА_1 присвоєна ІІ група інвалідності, у довідці причиною інвалідності зазначено: Так, захворювання пов'язані з проходженням військової служби (а.с.11).
Відповідно до довідки № 862 від 14.04.2011 ЦЛЕК МНС України провела розгляд документів ОСОБА_1 та встановила, що захворювання останнього так, пов'язані з проходженням військової служби.
Як вбачається з довідки №1590-06-04/432 від 03.07.2019 року страхова виплата ООД ПАТ «HACK «ОРАНТА» ОСОБА_1 не проводилась (а.с.18).
16.08.2019 року позивач звернувся до 3 Спеціального центру швидкого реагування ДСНС України, із заявою про виплату останньому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, додавши при цьому до заяви документи, передбачені постановою КМУ № 908 від 11.07.2007 року (а.с.19).
28.10.2019 року листом № 04-15339/07 ДСНС України була надана відповідь, в якій позивачу повідомлено, що належно оформлені матеріали справи останнього надійшли на адресу ДСНС 02.09.2019 року, проте, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, документи не виносились на розгляд комісії з призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту для прийняття відповідного рішення (а.с.20).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття відповідного рішення стосовно виплати одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, буде зобов'язання відповідача винести на розгляд комісії ДСНС з призначення одноразової грошової допомоги заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році ІІ групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом цивільного захисту України, постановою Кабінет Міністрів України від 11.07.2007 № 908, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі по тексту - Порядок № 908) та іншими нормативно-правовими актами, в редакції чинній на момент виникнення правових відносин.
Відповідно до ч. 1-2 ст.101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 Кодексу цивільного захисту України у разі травми або поранення, заподіяного особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався у період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності такій особі виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту у період проходження служби у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог ст. 118 Кодексу цивільного захисту України, постановою Кабінет Міністрів України від 11.07.2007 року № 908 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
На підставі пп. 2 п. 2 Порядку №908 особам рядового і начальницького складу у разі настання інвалідності в період проходження служби та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від строку, який минув після звільнення із служби, грошова допомога інвалідам II групи виплачується, зокрема, у розмірі 42-місячного грошового забезпечення.
Розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення (п. 3 Порядку №908).
Згідно з п. 5 Порядку № 908 для виплати одноразової грошової допомоги у разі травми або поранення, захворювання чи інвалідності особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, подають до підрозділу або його правонаступника такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги;
- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або ступінь втрати працездатності разом з рішенням відповідної військово-медичної установи про визнання травми або поранення, захворювання;
- постанову центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про придатність до служби і причинно-наслідковий зв'язок травми або поранення, захворювання з виконанням службових обов'язків або проходженням служби;
- копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я, по батькові та місце реєстрації; довідку про те, що їм не провадилися інші передбачені законами виплати у разі травми або поранення, захворювання чи настання інвалідності;
- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
На підставі абз. 1 п. 6 Порядку №908 підрозділ подає ДСНС висновок щодо можливості виплати грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 4 і 5 цього Порядку, а також довідку про грошове забезпечення та копію документа, що свідчить про обставини загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, чи нещасного випадку, який трапився з особою рядового або начальницького складу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з листа ДСНС України від 28.10.2019 року №04-15339/07, належно оформлені матеріали справи ОСОБА_1 надійшли на адресу відповідача 02.09.2019 року, проте, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, документи не виносились на розгляд комісії з призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту для прийняття відповідного рішення.
Правовими положеннями абз.2 п.6 Порядку №908 регламентовано, що служба приймає на підставі поданих документів рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги та надсилає його разом із зазначеними документами підрозділу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які мають право на її отримання.
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що відповідно до правових норм Порядку № 908, у разі наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги та отримання висновку щодо можливості такої виплати, відповідач зобов'язаний прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення - акти організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності, з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій, відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Проте, всупереч вимогам чинного законодавства та приписам Порядку №908 ДСНС відповідного рішення не прийняла після отримання заяви позивача про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивача.
Проаналізувавши наведені положення законодавства в контексті встановлених обставин справи колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), однак у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.
Твердження відповідача про те, що через відсутність бюджетних асигнувань на зазначені цілі, документи позивача не виносились на розгляд відповідної комісії з призначення одноразової грошової допомоги, а тому прийняття вказаного рішення буде здійснено у порядку черговості розгляду справ при наявності коштів на зазначені цілі не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки суперечать нормам чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність бюджетних асигнувань не може впливати на обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення, яким вирішити питання поставлені позивачем у поданій заяві.
У свою чергу, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету. Однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, наявність бюджетних асигнувань може вплинути на факт повної виплати одноразової грошової допомоги та не впливає на обов'язок прийняти рішення щодо вказаних питань, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу неприйняття рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги є необґрунтованими та суперечить нормам чинного законодавства.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність ДСНС щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році ІІ групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
Разом з тим, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними, адже заява останнього разом з поданими документами взагалі не виносилась на розгляд комісії ДСНС.
Щодо інших позовних вимог позивача колегія суддів апеляційної інстанції не надає правової оцінки, оскільки в даному випадку позивачем апеляційна скарга не подавалася.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача, у даному випадку, є зобов'язання ДСНС винести на розгляд комісії з призначення одноразової грошової допомоги заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із присвоєнням останньому у 2018 році ІІ групи інвалідності, причиною якої стало захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.О. Беспалов
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 24.02.2021 року