19 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/7960/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в адміністративній справі №160/7960/20 (головуючий суддя першої інстанції Луніна О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, (треті особи: Голова Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії та стягнути моральну шкоду, -
Позивач 14.07.2020 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, треті особи - Голова Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, яка полягає у невидачі наказу про нарахування та виплату їй матеріальної допомоги судді, у зв'язку з наданням щорічної відпустки, відповідно до її заяви від 23.03.2020 року;
- зобов'язати Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області видати наказ про нарахування та виплату їй матеріальної допомоги судді у розмірі, що діяв на день надання щорічної відпустки, відповідно до її заяви від 23.03.2020 року з подальшим направленням наказу до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області для здійснення оплати;
- стягнути з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області за рахунок бюджетних асигнувань на її користь 60000 грн. відшкодування моральної шкоди;
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. 23.03.2020 року вона направила на офіційну електронну адресу вказаного суду заяву про надання невикористаних щорічних відпусток та заяву про надання матеріальної допомоги. Також, у супровідному листі позивач просила направити на її адресу копії наказів, виданих за результатом розгляду поданих заяв. Направлення заяв з використанням електронної пошти зумовлено перебуванням позивача на повній самоізоляції через захворювання на гостру респіраторну вірусну інфекцію та з метою дотримання заходів, впроваджених урядом для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19. Супровідним листом від 29.04.2020 року на адресу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області поштою направлено оригінали вказаних вище заяв від 23.03.2020 року. Проте, станом на 03 липня 2020 року копії наказів та/або інших документів, прийнятих за результатом розгляду вказаних заяв не надано. Про надання відпустки позивач здогадалась зі змісту розрахункових листків за квітень 2020 року, де зазначена виплата за час відпустки (2 дні березня та 29 днів квітня). Також, позивач зверталася до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області стосовно нарахування та виплати матеріальної допомоги. Зі змісту відповіді ТУ ДСА України в Дніпропетровській області вбачається, що матеріальна допомога позивачеві не була нарахована у зв'язку з ненадходженням з Верхньодніпровського районного суду наказу про надання такої допомоги. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок порушення її прав, вона відчула певні страждання та приниження у вигляді тривоги, занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності та власної безпорадності, у зв'язку із чим їй завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює у розмірі 60000 грн..
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року за заявою позивача закрито провадження в частині позовних вимог, а саме про зобов'язання Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги судді у розмірі, що діяв на день надання щорічної відпустки, відповідно до її заяви від 23.03.2020 року з подальшим направленням наказу до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області для здійснення оплати.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, яка полягає в невидачі наказу про нарахування та виплату матеріальної допомоги у зв'язку з наданням щорічної відпустки, відповідно до її заяви від 23.03.2020 року, а також стягнути з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області 60000 грн. відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом не взято до уваги, що з урахуванням вимог статті 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у відповідача не було законних підстав та об'єктивні причини для ненадання їй матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з наданням щорічної відпустки. Обмеження у вигляді надання вказаної допомоги виключно у разі надання поточної щорічної відпустки застосовані лише у цьому році без будь-яких правових підстав, що свідчить про свавілля з боку відповідача.
Відповідач та треті особи відзиви на апеляційну скаргу не подали.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 з 15.03.2011 року перебуває на посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.
23.03.2020 року ОСОБА_1 звернулася на офіційну електронну адресу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про надання їй частини невикористаної щорічної відпустки за 2018, 2019 роки, а саме надати відпустку з 30 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) (а.с.13, 15).
Разом із вказаною заявою позивач направила до суду заяву про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.14, 15).
Згідно із наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №07-ВГ від 30 березня 2020 року судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки з 30 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року включно, за період з 15.03.2018 року по 14.03.2019 року - 3 календарні дні та за період з 15.03.2019 року по 14.03.2020 року - 28 календарних днів (а.с.50).
Крім того, наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №10-ВГ від 30 квітня 2020 року позивачеві надано частину щорічної основної відпустки за відпрацьований час строком на 5 календарних днів з 04 травня 2020 року по 08 травня 2020 року включно, за період з 15.03.2019 року по 14.03.2020 року (а.с.52).
Також, наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №20-ВГ від 10 серпня 2020 року позивачеві надано основну відпустку строком 42 календарних дні з 31 серпня 2020 року по 11 жовтня 2020 року включно, за період з 15.03.2020 року по 14.03.2021 року (а.с.54).
Наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №18-АГГ від 12 серпня 2020 року наказано виплатити позивачеві допомогу на оздоровлення за 2020 рік в зв'язку з щорічною основною відпусткою (а.с.55).
Допомогу на оздоровлення виплачено позивачу у серпні 2020 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати допомоги на оздоровлення, позивач оскаржила таку бездіяльність до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що порушень з боку відповідача вимог статті 134 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” не встановлено, оскільки відповідач не відмовив позивачу у наданні допомоги на оздоровлення у 2020 році, а видав наказ про її нарахування та виплату до запланованої відпустки щорічної основної відпустки за період з 15.03.2020 року по 14.03.2021 року. У зв'язку із чим не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо гарантій права судді на щорічну оплачувану відпустку, підстав та умов її надання регулюються Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про відпустки” (в редакції на час спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України “Про відпустки” щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 12 Закону України “Про відпустки” щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
За приписами статті 134 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
З вказаної норми вбачається, що допомога на оздоровлення виплачується лише разом із суддівською винагородою, що нараховується у зв'язку із наданням щорічної оплачуваної відпустки. Виплата допомоги на оздоровлення до інших видів відпусток вказаною нормою не передбачено.
З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2020 року затверджено графік надання щорічних відпусток у 2020 році працівникам Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, згідно з яким ОСОБА_1 визначено місяцем початку використання відпустки 31.08.2020 року, за період 15.03.2020-14.03.2021 (а.с.56).
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 23.03.2020 року разом із заявою про надання частини щорічної відпустки за 2018 та 2019 роки подала заяву про виплату допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
З матеріалів справи вбачається, що наказами Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №13-АГГ від 03.09.2018 року та №14-АГГ від 21.08.2019 року визначено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 у зв'язку з щорічною основною відпусткою за 2018 рік та 2019 рік відповідно (а.с.57, 58).
Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з щорічною основною відпусткою за 2018 рік та 2019 рік апелянт не заперечує та не спростовує.
Згідно із наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №07-ВГ від 30.03.2020 року судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки з 30.03.2020 року по 30.04.2020 року включно, за період з 15.03.2018 року по 14.03.2019 року - 3 календарні дні та за період з 15.03.2019 року по 14.03.2020 року - 28 календарних днів (а.с.50).
Крім того, наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №10-ВГ від 30.04.2020 року позивачеві надано частину щорічної основної відпустки за відпрацьований час строком на 5 календарних днів з 04.05.2020 року по 08.05.2020 року включно, за період з 15.03.2019 року по 14.03.2020 року (а.с.52).
Також, наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №20-ВГ від 10.08.2020 року позивачеві надано основну відпустку строком 42 календарних дні з 31.08.2020 року по 11.10.2020 року включно, за період з 15.03.2020 року по 14.03.2021 року (а.с.54).
Наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №18-АГГ від 12.08.2020 року наказано виплатити позивачеві допомогу на оздоровлення за 2020 рік в зв'язку з щорічною основною відпусткою (а.с.55).
Тобто, саме наказом відповідача №18-АГГ від 12.08.2020 року виплачено ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення до щорічної оплачуваної відпустки, що відповідає вимогам статті 134 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з щорічною основною відпусткою за 2020 рік апелянт не заперечує та не спростовує.
Позивач просила визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, яка полягає у невидачі наказу про нарахування та виплату їй матеріальної допомоги судді, у зв'язку з наданням щорічної відпустки, відповідно до її заяви від 23.03.2020 року.
Колегія суддів вважає вказані вимоги безпідставними, оскільки на час подання заяви від 23.03.2020 року про надання матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачем заяви про надання щорічної відпустки за 2020 рік подано не було, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2018 та 2019 роки вже була виплачена.
Надання матеріальної допомоги до невикористаної щорічної відпустки за роки, в яких ця матеріальна допомога вже була виплачена, протирічить вимогам статті 134 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що допомога на оздоровлення надається при щорічній відпустці за відповідний календарний рік. Якщо щорічна основна оплачувана відпустка за робочий рік поділена на частини і при наданні однієї з частин уже виплачена грошова допомога в одному календарному році, то для виплати такої допомоги при наданні інших частин відпустки за цей же робочий рік немає підстав як у поточному календарному році, так і в наступному. Для отримання грошової допомоги при використанні відпустки звітного року у наступному році (якщо така допомога не виплачувалась), до неї необхідно приєднати дні відпустки наступного року.
Відтак, допомога на оздоровлення за 2020 рік позивачу виплачена до основної відпустки за період з 15.03.2020 року по 14.03.2021 року у відповідності до графіку надання щорічних відпусток (а.с.54-55).
Таким чином, відповідачем дотримано вимоги статті 134 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та виплачено позивачу допомогу на оздоровлення за 2020 рік під час використання нею відпустки за цей поточний рік.
Зазначені вище накази про надання відпусток та виплати допомоги на оздоровлення позивачем не оскаржуються.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМУ від 11.03.2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” установлено з 12 березня на усій території України карантин.
Також, рішенням Ради суддів України № 22 від 24 квітня 2020 року рекомендовано головам судів та керівникам апаратів судів при наданні щорічних відпусток суддям та працівникам апарату суду з виплатою матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення дотримуватися графіку надання відпусток на 2020 року.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач 12 серпня 2020 року своєчасно видав наказ про нарахування та виплату позивачеві допомоги на оздоровлення до запланованої основної відпустки за період з 15.03.2020 року по 14.03.2021 року.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невидачі наказу про нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги у зв'язку з наданням щорічної відпустки відповідно до заяви ОСОБА_1 від 23.03.2020 року задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення моральної шкоди, оскільки вона є похідною від вказаної вище позовної вимоги.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в адміністративній справі №160/7960/20 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в адміністративній справі №160/7960/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Чабаненко