Головуючий І інстанції: Савицька Н.В.
16 лютого 2021 р.Справа № 480/1346/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
28.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (т. 2, а.с. 200-201, 223-225), просить:
- визнати протиправною бездіяльність керівництва Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки НПУ) (чи його територіального підрозділу) щодо невидачі наказу про встановлення йому надбавки за службу в умовах режимних обмежень;
- зобов'язати відповідних службових осіб ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ встановити йому надбавку за службу в умовах режимних обмежень за грудень 2017 - листопад 2019 року та провести відповідні нарахування та виплати у розмірі: до нарахування 15.426,38 грн, до перерахунку 15.194,98 грн (сума зазначена без врахування виплат за листопад 2019);
- визнати протиправними дії службових осіб ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ стосовно розрахунку грошового забезпечення та кількості днів відпустки, за які повинна надаватись йому грошова компенсація станом на день звільнення зі служби та зобов'язати внести зміни до відповідного наказу та здійснити йому перерахунок, нарахування і виплату всіх належних на день його звільнення грошових сум розміром: за 5 робочих днів листопада 2019 року до нарахування 2.353,15 грн, до перерахунку 2.317,85 грн, а також компенсації за невикористані дні відпустки до нарахування 17.883,94 грн, до перерахунку 17.615,66 грн за виключенням вже нарахованих та виплачених йому 5.393,30 грн та 5.312,40 грн відповідно;
- зобов'язати службових осіб ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2019 року по день фактичного розрахунку.
Також, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, у розмірі 7.000,00 грн.
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що за період проходження служби в Департаменті захисту економіки НПУ відповідачем протиправно не винесено наказ про встановлення позивачу надбавки за службу в умовах режимних обмежень, адже, на думку позивача, за умовами своєї професійної діяльності він постійно працював із відомостями, що становлять державну таємницю та мають ступінь секретності - «цілком таємно» та «таємно».
Зазначає, що допуск до державної таємниці він отримав 20.12.2017 року, а доступ - 26.12.2017 року, однак надбавка за службу в умовах режимних обмежень за весь період служби до його посадового окладу не встановлювалася та не нараховувалася.
Також позивач зазначає, що при його звільненні зі служби, відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки, а саме: у 2017 році - 5 днів; у 2018 році - 21 день; у 2019 році - 12 днів. Зазначає, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Крім того, позивач не погоджується із відсотком премії встановленої йому у листопаді 2019 року, а саме, зазначає, що згідно розрахункового листа за листопад 2019 року йому встановлено відсоток премії у розмірі 76,353 %, у той час, як згідно розрахункового листа за жовтень 2019 року, такий відсоток становив - 82,783 %. На думку позивача, при розрахунку усіх сум, які підлягають виплаті на день звільнення, слід враховувати розмір премії 82,783 %.
Також, у зв'язку з тим, що йому не здійснено перерахунок та виплату всіх належних йому на день звільнення грошових сум, позивач просить виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2019 року по день фактичного розрахунку.
Заяву про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, обґрунтовує тим, що у зв'язку із зверненням за отриманням професійної правничої допомоги адвоката, він поніс витрати на загальну суму 7.000,00 грн., які на підставі ст. ст. 134 КАС України просить стягнути з відповідача.
У відзиві на адміністративний позов відповідач Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки НПУ, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначив, що встановлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, за умови їх призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад відповідного органу поліції, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, надання йому доступу до державної таємниці та постійної роботи із секретною інформацією або її носіями. Однак, до Департаменту захисту економіки НПУ відповідний мотивований рапорт керівника відокремленого підрозділу Департаменту - управління захисту економіки в Сумській області, погоджений з режимно-секретним відділом цього управління, не надходив.
Також, відповідач звернув увагу суд, що наявність допуску та доступу до державної таємниці не є автоматичною підставою для встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень, оскільки такими підставами є постійна робота з відомостями, що становлять державну таємницю і відповідний мотивований рапорт керівника відокремленого підрозділу органу поліції. Відсутність зазначеного вище рапорта свідчить про те, що позивач або не працював або не постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю, а відтак і підстави для встановлення йому відповідної надбавки відсутні. Тому, враховуючи зазначене, відповідно до вимог законодавства, у Департаменту були відсутні підстави для підготовки наказу про встановлення позивачеві надбавки за службу в умовах режимних обмежень.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Ліквідаційної комісії Департаменту стосовно розрахунку грошового забезпечення та кількості днів відпустки, за які повинна надаватися позивачу грошова компенсація станом на день звільнення зі служби, а також зобов'язання здійснити позивачу перерахунок, нарахування і виплату всіх належних на день звільнення позивачу грошових сум, відповідач зазначив, що спеціальним законодавством чітко врегульовані норми щодо відпусток поліцейським, а тому в даному випадку трудового законодавства не застосовуються. Питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Позивачу при звільненні виплачено Департаментом компенсацію за невикористану відпустку за 2019 рік, тому дії Ліквідаційної комісії Департаменту при виплаті відповідних компенсацій є правомірними і відповідають встановленим обставинам справи та чинному нормативному регулюванню.
З приводу твердження позивача про безпідставність встановлення Ліквідаційною комісією Департаменту йому у листопаді 2019 року (місяці звільнення зі служби в поліції) відсотку премії у розмірі 76,353%, та обов'язок Ліквідаційної комісії Департаменту встановити позивачу у листопаді 2019 року премію у відсотках, що відповідають відсоткам премії, встановленим йому у жовтні 2019 року, а саме - 82,783 %, відповідач звернув увагу суду на те, що виплата премії є правом, а не обов'язком керівника, яке має ґрунтуватися на якості виконання працівником визначених показників та особистому вкладі поліцейського в загальні результати служби.
Розмір премії у листопаді 2019 року позивачу було визначено обґрунтовано, відповідно до вимог законодавства та у межах наданих Голові ліквідаційної комісії Департаменту повноважень, а визначення розміру премії у будь якому місяці поточного року, або будь якого іншого року служби не впливає на визначення розміру премії на інші місяці, тобто, за своєю правовою природою, премія не є і не може бути в усталеному розмірі у поліцейського, у протилежному випадку не потрібно б було законодавцю передбачати наявність в органа положень про преміювання, передбачення в цих положеннях, зокрема, підстав для нарахування та зменшення розмірів премій.
Крім того, відповідач заперечував щодо вимог про зобов'язання Ліквідаційної комісії Департаменту виплатити на користь позивача його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки Департаментом не порушено строки виплати позивачу грошового забезпечення у листопаді 2019 року.
Стосовно вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що оскільки всі позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими, то відповідно до норм КАС України і дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Крім того, відповідач звернув увагу суду, що позов не містить жодних обґрунтувань та доказів вартості наданих адвокатом послуг. Тому, вважає, що сума витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи предмет позову, категорію даної судової справи, нескладність позову, невеликий об'єм доказової бази є неспівмірною та необґрунтованою.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначив фактично аналогічні доводи, що зазначені ним у позові.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року (повний текст рішення складено 22.06.2020 року) частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ щодо не видання наказу про встановлення ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень з грудня 2017 року по листопад 2019 року.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки НПУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за посадами оперуповноваженого відділу протидії злочинам у галузях економіки, житлово-комунальному господарстві, аграрному секторі, лісовій галузі, сфері земельних відносин, інфраструктури та інтелектуальної власності управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого міськрайонного відділу №1 (м. Суми) управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сферах та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Сумській області за період з грудня 2017 року і до моменту фактичного звільнення.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки НПУ виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті компенсації за невикористану чергову відпустку за 2019 рік за період з 06.11.2019 року по 30.04.2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Висновок суду вмотивований тим, що той факт, що відповідачем по справі не видавався наказ (накази) про встановлення і виплату позивачу по справі надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок невиплати цієї надбавки.
Крім того, суд також зазначив, що матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці та відповідно до функціональних обов'язків виконував службові обов'язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску, та відповідно до нього застосовувалися обмеження, які передбачені для осіб, які мають право на доступ до державної таємниці, а відтак суд прийшов до висновку про необхідність зобов'язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки НПУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за посадами оперуповноваженого відділу протидії злочинам у галузях економіки, житлово-комунальному господарстві, аграрному секторі, лісовій галузі, сфері земельних відносин, інфраструктури та інтелектуальної власності управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого міськрайонного відділу № 1 (м. Суми) управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сферах та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Сумській області за період з грудня 2017 року і до моменту фактичного звільнення.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій службових осіб ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ стосовно розрахунку грошового забезпечення та кількості днів відпустки, за які повинна надаватись грошова компенсація ОСОБА_1 , станом на день звільнення зі служби, та зобов'язання внести зміни до відповідного наказу та здійснити ОСОБА_2 перерахунок, нарахування і виплату всіх належних на день звільнення ОСОБА_1 грошових сум, а також компенсацію за невикористані дні відпустки, суд зазначив, що відповідно до вимог Закону України від 02.07.2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2017 року № 260 (далі - Порядок № 260 в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Також, враховуючи те, що у відповідача відсутній обов'язок здійснювати виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, суд дійшов висновку, що і підстави для задоволення позовних вимог в частині внесення змін до наказу про звільнення позивача зі служби стосовно розрахунку грошового забезпечення та кількості днів відпустки, за які повинна надаватися грошова компенсація ОСОБА_1 відсутні.
Крім того, суд зазначив, що встановлення премії є правом, а не обов'язком керівника, і її розмір залежить від особистого внеску поліцейського в загальний результат служби та виплачується у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання службових осіб Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2019 року по день фактичного розрахунку, суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме: в частині виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні; повної відмови у задоволенні вимог у частині здійснення перерахунку, нарахування і виплати всіх належних на день його звільнення грошових сум з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки за 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік, а також розміру відсотка премії 82,783 %, а не 76,353%, як було враховано при здійсненні розрахунку; повної відмови у задоволенні вимог в частині покладення судових витрат на відповідача, враховуючи витрати на професійну правничу допомогу та прийняти нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у позові.
Крім того, позивач просить провести розподіл судових витрат та стягнути 5.000 грн. у відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою у суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України частковому скасуванню, з наступних підстав.
Судом установлено, що з 01.11.2017 року ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні захисту економіки в Сумській області Департаменту захисту економіки НПУ на посадах оперуповноваженого відділу протидії злочинам у галузях економіки, житлово-комунальному господарстві, аграрному секторі, лісовій галузі, сфері земельних відносин, інфраструктури та інтелектуальної власності управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого міськрайонного відділу №1 (м. Суми) управління захисту економіки в Сумській області, оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сферах та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Сумській області.
Відповідно до довідки Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 25.02.2020 року № 15-06-321 допуск до державної таємниці за формою 2 позивач ОСОБА_1 отримав 20.12.2017 року, на підставі розпорядження УСБУ в Сумській області № 106д від 20.12.2017 року, а доступ до інформації із ступенем секретності «цілком таємно» та «таємно» ОСОБА_1 наданий наказом № 35 о/с від 26.12.2017 року та припинений наказом № 25 від 07.11.2019 року (т. 1, а.с.44).
Наказом голови ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної Поліції України від 31.10.2019 року № 333 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 05.11.2019 року з виплатою компенсації за 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році (т. 1, а.с.25).
Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за жовтень 2019 року встановлено розмір премії у розмірі 82,783%, за листопад 2019 року у розмірі 76,353% (т. 1, а.с. 15).
Відповідно до довідки ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки від 17.02.2020 року, ОСОБА_1 у 2017 році мав право на 5 діб основної оплачуваної відпустки, залишок відпустки за 2017 рік становить 5 діб, у 2018 році мав право на 30 діб основної чергової оплачуваної відпустки, залишок відпустки за 2018 рік становить 21 добу, у 2019 році мав право на 21 добу основної чергової оплачуваної відпустки, використав 13 діб основної чергової оплачуваної відпустки та компенсовано за 8 діб основної чергової оплачуваної відпустки відповідно до наказу ДЗЕ НПУ від 31.10.2019 року № 336 о/с (т., а.с. 26).
Наказом № 9-о/с від 24.03.2020 року внесено часткові зміни до наказу ДЗЕ від 31.10.2019 року № 333 о/с в частині визначення кількості днів за які повинна бути виплачена компенсація, а саме: змінено 8 діб на 12 діб (т. 1, а.с. 90).
Як вбачається із копії розрахункового листа за листопад 2019 року (т. 1, а.с. 43, зворотна сторона) в кінці листопада з позивачем проведено розрахунок та виплачено компенсацію за невикористані 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за 2019 рік.
Розрахунок за донараховані 4 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за 2019 рік з позивачем було проведено 30.04.2020 року, шляхом зарахуванням коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується копією розрахункового листа за квітень 2020 року і не заперечується позивачем (а.с. 243, зворотна сторона).
Щодо доводів позивача про заниження відсотку його премії при здійсненні розрахунку при звільненні 05.11.2019 року з 82,783 % до 76,353 %, колегія суддів зазначає, що приписами пункту 12 розділу 2 Порядку № 260 визначено, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення. Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції. У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці. Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення. Поліцейським поліції охорони виплата премії здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 02.10.2018 року № 1006 затверджене Положення про преміювання поліцейських Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - Положення № 1006).
Згідно з підпунктом 3.1. пункту 3 Положення № 1006, преміювання визначається за результатами служби за місяць за такими показниками: 1) неухильне дотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійність виконання своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) виконання заходів, передбачених планами роботи Національної поліції України, відповідного територіального органу та підпорядкованого йому структурного підрозділу; 4) виконавська дисципліна (виконання доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівництва Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції України та відповідного територіального органу); 5) своєчасність та якість підготовки наказів, довідкових, аналітичних та інших матеріалів, що стосуються діяльності Національної поліції України; 6) виявлення причин та умови, що сприяють учиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, ужиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 7) ужиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічної безпеки, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 8) службова дисципліна.
Підпунктом 5 пункту 4 Положення № 142 наказ про встановлення розміру премії поліцейським готує ВФЗБО на підставі поданих структурними підрозділами списків поліцейських на преміювання за встановленою формою (додаток 2) і списків, підготовлених ВФЗБО та підписаних начальником ДЗЕ (особою, яка виконує його обов'язки), щодо преміювання керівників структурних підрозділів ДЗЕ за встановленою формою (додаток 3).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення премії є правом, а не обов'язком керівника, і її розмір залежить від особистого внеску поліцейського в загальний результат служби та виплачується у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Враховуючи те, що останнім днем роботи позивача було 05.11.2019 року, колегія суддів приходить до висновку, що керівником обґрунтовано встановлено ОСОБА_1 відсоток премії за фактично відпрацьований час саме у листопаді 2019 року, а не за попередній місяць - жовтень 2019 року, як вважає позивач.
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2017 та 2018 роки та про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату цієї грошової компенсації, колегія суддів зазначає наступне.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580-VIII, відповідно до цієї статті поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої ст. 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Колегія суддів зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Наведене вище узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічних чергових відпусток за 2017 рік у кількості 5 днів, за 2018 рік у кількості 21 день і за 2019 рік - 12 діб (т. 1, а.с. 26). Однак відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 дні та у 2018 році - 21 день.
Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, частково задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день та про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день та приймає в цій частині нове судове рішення про задоволення означених вимог.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 117 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки розрахунку при звільненні його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а ст. 237-1КЗпП України - відшкодувати працівникові завдану моральну шкоду.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Колегія суддів зауважує, що, оскільки позивач ОСОБА_1 проходив службу у органах Національної поліції України, тобто публічну службу в розумінні визначеного у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, то строк звернення до суду з відповідної заявою регламентований не положеннями КЗпП України, а ст. 122 КАС України.
Оскільки, на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку/грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні виплата грошової компенсації невикористаних оплачуваємих щорічних відпусток за 2017 та 2018 роки, відповідачем не проведена, то вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку/грошового забезпечення є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року у справі № 480/1346/20 відповідача зобов'язано виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті компенсації за невикористану чергову відпустку за 2019 рік за період з 06.11.2019 року по 30.04.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
За приписами ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданої до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Визначаючись про відсутність підстав для проведення розподілу судових витрат, а саме про відсутність підстав для стягнення з відповідача по справі на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначив про те, що позивачем не надано до суду розрахункових документів, які б свідчили про оплату послуг адвоката в сумі 7.000 грн. Учасники справи до закінчення судових дебатів не подали до суду заяву про неможливість, з поважних причин, подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат.
Доводи апеляційної скарги означених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в іншій частині та залишає судове рішення без змін.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 :
- про визнання протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день;
- про зобов'язання Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день.
Прийняти в цій частині постанову про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині:
- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день.
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у 2017 році - 5 днів і у 2018 році - 21 день.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі складена і підписана 26 лютого 2021 року.