26 лютого 2021 р. Справа № 480/8030/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.05.2017 року по 14.03.2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 12.05.2017 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 14.03.2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
2) Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.05.2017 року по 14.03.2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 12.05.2017 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 14.03.2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 12.05.2017 року по 14.03.2019 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, що є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація грошового забезпечення не виплачена станом і на день подання позову.
12.05.2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення, однак отримав відповідь, в якій зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було. Механізму нарахування індексації грошового забезпечення за період з 2015 р. по 2018 р. у військової частини НОМЕР_1 немає.
Проте, у листі директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 31.01.2018 року №1725/з зазначено, що до виплати індексації слід повернутись після 01.03.2018 року та зазначено, що базовим місяцем для нарахування індексації є січень 2008 р.
Як зазначив позивач, на думку відповідача, за період з березня 2018 року по березень 2019 року позивачу виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі, однак відповідачем не взято до уваги абзац 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078, а саме: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Так єдиним визначеним законодавством методом визначення чи належить позивачу індексація грошового забезпечення в березні 2018 року є визначення суми, яка була б належна позивачу до виплати за виключенням суми збільшення грошового доходу.
Враховуючи зазначене, позивач вважає, що відповідачем порушено його право на отримання належних йому сум грошового забезпечення, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 18.11.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що звертаючись до суду із позовом позивач зазначає, що з 12.05.2017 року по 14.03.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , накази про звільнення та виключення із списків особового складу, виплату грошових сум, приймалися військовою частиною НОМЕР_2 . Жодних дій, які оскаржує позивач, військова частина НОМЕР_1 не вчиняла, а тому в даній справі військова частина НОМЕР_1 є не належним відповідачем.
Крім цього, відповідач зазначив, що представник позивача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ), як особа, що надає правову допомогу позивачу та представляє його інтереси в суді, особисто підписав позовну заяву та долучив до позовної заяви свої розрахунки, довіреність, копію свого диплому та стверджує, що є фахівцем в економічній галузі, який безпосередньо займається питаннями нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, проте, в супереч ч. 2 ст. 16 КАС України не надав до суду доказів того, що має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, чи будь-який інший документ, що підтверджує його фаховість у галузі права. Крім того, представник позивача долучає до матеріалів позову свою особисту переписку з департаментом фінансів за 2017-2018роки та листування інших осіб із Мінсоцполітики, при цьому не надає пояснень, яким чином вказане листування може вплинути на розгляд справи.
Враховуючи зазначене, просить визнати військову частину НОМЕР_1 неналежним відповідачем та залишити без розгляду позову заяву ОСОБА_1 (а.с. 43-44).
У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 59-61).
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 військову частину НОМЕР_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача та надано строк для подання відзиву.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 79 від 14.03.2019 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого у запас наказом командира 15 окремого мотопіхотного батальйону (по особовому складу) від 12.03.2019 р., з 14.03.2019 виключено зі списків особового складу (а.с. 25).
Позивач вважає, що в період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 12.05.2017 року по 14.03.2019 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами 1 та 5 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 28.12.2014 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 15, ст. 111) цифри "101" замінено цифрами "103".
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 28.12.2014) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" у статті 5, зокрема у частині шостій слова "бюджету Пенсійного фонду України" та "інших" виключено.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції від 29.01.2014) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. № 77 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 і від 9 грудня 2015 р. № 1013" в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, цифри "101" замінено цифрами "103".
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Твердження відповідача, що відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 19 червня 2019 року по справі № 825/1987/17 (адміністративне провадження № К/9901/50622/18).
Також посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає безпідставними, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
На підставі досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.05.2017 по листопад 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби з Військової частини НОМЕР_2 (колишня назва - Військова частина-польова пошта НОМЕР_3 ), суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.05.2017 по листопад 2018 року.
Щодо посилань позивача про необхідність врахування, при нарахуванні індексації, базового місяця для індексації - січня 2008 року, суд зазначає, що в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
За даних обставин справи, індексація за період з 12.05.2017 по листопад 2018 року не була нарахована та виплачена по позивачеві, тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.
За таких обставин, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок та виплату індексації позивача з урахуванням базового місяця "січень 2008 року" відсутні.
В частині позовних вимог щодо виплати індексації з грудня 2018 року по березень 2019 року, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме листа Військової частини НОМЕР_1 , позивачу, з грудня 2018 року по березень 2019 нараховано та виплачено індексацію з розрахунку базового місяця -березень 2018 року (а.с.15).
Таким чином твердження позивача в частині того, що з грудня 2018 року по березень 2019 року йому не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення не підтверджуються матеріалами справи і не доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Враховуючи викладене, вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Щодо клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно ч.2 ст.57 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Так, зі змісту матеріалів справи судом встановлено, що позовна заява підписана представником позивача-Дяченко О.В. (а. с. 12)
Також, в матеріалах справи наявна довіреність видана приватним нотаріусом Білопільського нотаріального округу Сумської області Шамуковою Н.В. на представництво інтересів громадянина ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 , зокрема бути представником в судах усіх інстанцій та підписувати позовні заяви (а.с. 31).
Також, суд звертає увагу відповідача, що ухвалою суду від 18.11.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що в справах незначної складності представником може бути фізична особа та наявність у представника позивача належним чином посвідченої довіреності на представництво в адміністративному суді, суд приходить висновку, що клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду-відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.05.2017 року по листопад 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 12.05.2017 року по листопад 2018 року.
В задоволенні інших позовних вимог-відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук