Рішення від 26.02.2021 по справі 420/3946/20

Справа № 420/3946/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Данилюка А.Б.

представника позивача Бориченко К.В.

представника відповідача Олійник А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо прийняття рішення стосовно призначення ОСОБА_1 , як переможця конкурсу на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань на аналогічну посаду слідчого другого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань;

зобов'язати Державне бюро розслідувань призначити ОСОБА_1 на посаду слідчого другого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, як переможця конкурсу на аналогічну посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

По перше:

Подаючи документи для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади в ДБР та безпосередньо проходячи його етапи позивач реалізовував своє право на працю.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Виходячи з доктрини трудового права одним із видів трудових відносин є відносини з приводу укладення трудового договору (контракту). Тобто, ще до моменту безпосереднього включення працівника до трудового колективу і початку виконання ним своїх посадових обов'язків між ним і потенційним роботодавцем виникають відносини, врегульовані нормами трудового права і спеціальними нормативно-правовими актами, змістом яких є система прав і обов'язків, пов'язана, у даному випадку, з процедурою проведення конкурсу на зайняття вакантної посади, проведення спеціальної перевірки відомостей про кандидата, призначення переможця конкурсу на посаду за умови проходження ним спеціальної перевірки, та узгодження з ним умов трудового договору (контракту), його підписання, ознайомлення працівника (службовця) зі змістом правил внутрішнього трудового розпорядку органу, посадовою інструкцією і т.д. Саме на етапі існування трудових відносин щодо укладення з ним трудового договору виникло порушення прав позивача, пов'язане з прийняття його на публічну службу.

Виходячи з обставин справи та інформації, наявної у ОСОБА_1 , порушення прав полягає у бездіяльності відповідача щодо прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань.

Етапи проведення конкурсу на зайняття вакантних посад у ДБР, який після визначення переможця конкурсу та рекомендації його призначення конкурсною комісією, передбачає погодження відповідної кандидатури заступниками Директора ДБР, проведення спеціальної перевірки щодо даної особи і призначення її на посаду Директором ДБР.

На момент звернення до суду з ОСОБА_1 пройдені всі етапи конкурсу на зайняття вакантної посади в ДБР, крім призначення його на посаду.

Ні Законом України «Про Державне бюро розслідувань», ні Порядком проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, відповідно до якого Позивач проходив конкурс на зайняття вакантної посади, не визначено строків, протягом яких Директор Бюро має прийняти рішення про призначення переможця конкурсу на посаду.

Відповідна норма закріплена абз. 2 ч. 3 ст. 31 Закону України «Про державну службу» відповідно до якого рішення про призначення на посаду державної служби (а як вище зазначалося служба у ДБР є державною службою особливого характеру) приймається не пізніше п'яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Виходячи з вищезазначеного, суб'єктом призначення на вакантну посаду, ще 07 квітня 2020 року мало б було бути прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 .

З приводу цього доцільно зазначити, що на даному етапі у Відповідача є виключно два варіанта поведінки:

призначити ОСОБА_1 на посаду;

відмовити у призначенні ОСОБА_1 на посаду.

По суті прийняття одного з названих рішень є його дискреційними повноваженнями, тобто правом діяти на власний розсуд у межах закону.

Обмеженнями щодо призначення на посаду у ДБР є обставини, визначені ч. 1 ст. 15 Законом України «Про Державне бюро розслідувань», якими є:

1) визнання за рішенням суду особи недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності;

2) наявність у особи судимості за вчинення злочину, не погашеної або не знятої в установленому законом порядку (крім реабілітованої особи), або протягом останнього року притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією;

3) у разі призначення особи перебування її у прямому підпорядкуванні близьких їй осіб або прямому підпорядкуванні у зв'язку з виконанням повноважень близьким їй особам;

4) не проходження спеціальної перевірки.

Даний перелік обставин є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Суду варто прийняти до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу є гарантією забезпечення права на працю, закріпленою ст. 5-1 КЗпП України.

Жодних повідомлень про розгляд питання щодо призначення на посаду та прийняте у зв'язку з цим рішення позивач не отримував.

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 подано до Бюро електронне звернення, у якому він просив, серед іншого, «розглянути зазначене звернення та інформувати щодо строків та дати призначення його на відповідну посаду слідчого, а також початку виконання службових обов'язків».

21 квітня 2020 року на адресу електронної поштової скриньки Позивача надійшла відповідь про неможливість розгляду питання щодо призначення Позивача на посаду у зв'язку з її скороченням з 03 березня 2020 року. Дана відповідь підписана т.в.о. керівника Управління кадрової роботи та державної служби ДБР Полонським А.

Вказана відповідь не може вважатися обґрунтованою відмовою у прийнятті Позивача на роботу, з огляду на низку обставин:

відповідна відмова може бути надана виключно суб'єктом призначення на вакантні посади Відповідача;

обґрунтована відмова має містити посилання на визначені законом підстави, які унеможливлюють призначення, закріплені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»;

рішення про відмову у призначенні має бути прийняте у 5-денний строк з моменту закінчення спеціальної перевірки.

Листи Бюро від 21 квітня 2020 року № 5-1647/10-18-02-1558/20 та від 04 травня 2020 року № 5-1713/10-18-02-1684/20 свідчать про допущенні відповідачем порушення, які у сукупності підтверджують недотримання Бюро принципів законності та верховенства права у ситуації, що склалася з приводу прийняття позивача на публічну службу.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Лист Бюро від 21 квітня 2020 року за № 5-1647/10-18-02-1558/20 вказаним вимогам не відповідає, оскільки:

підписаний від імені Бюро т.в.о. керівника структурного підрозділу відповідача, а не його керівником (особою, яка виконує його обов'язки);

фактично містить відмову у вирішенні поставлених у зверненні питань, проте без вказівки на порядок оскарження прийнятого рішення.

Дані обставини підтверджують той факт, що лист Бюро від 21 квітня 2020 року має виключно інформативний характер та не може вважатися фактом повідомлення позивача про відмову йому у призначенні на вакантну посаду.

Не дивлячись на протиправність листа Бюро від 21 квітня 2020 року позивачем прийнято до уваги той факт, що посада, переможцем у конкурсі на зайняття якої визначено ОСОБА_1 , з 03 березня 2020 року скорочена.

З приводу даної обставини варто зазначити наступне.

У період конкурсу на зайняття вакантних посад у Бюро Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року було внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до яких система Державного бюро розслідувань була визначена такою, що складається з центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ. ... Організаційна структура Державного бюро розслідувань, відповідно до внесених змін, стала визначатися Президентом України.

Указом Президента України «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» 5 лютого 2020 року № 41/2020 організаційна структура ДБР була затверджена таким чином:

1) Центральний апарат:

Головне слідче управління;

Головне оперативне управління;

Головне оперативно - технічне управління і т.д.

2) Територіальні управління;

3) Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково - дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

На виконання положень даних нормативно-правових актів наказами ДБР від 14 лютого 2020 року № 42 «Про затвердження структури центрального апарату ДБР» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік» затверджено структуру та введено вдію штатний розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік, що, на переконання відповідача перешкоджає вирішенню питання про призначення позивача на посаду слідчого.

Враховуючи положення чинного національного законодавства у листопаді 2019 року позивач набув законних очікувань бути призначеним на посаду слідчого в Центральний апарат ДБР, зміст якого включає в себе право на свої дії (наприклад, максимальне сприяння у проведенні спеціальної перевірки щодо себе), право на чужі дії (наприклад, своєчасне призначення на посаду), право вимоги (наприклад, оскарження протиправних дій/бездіяльності зобов'язаного суб'єкта). Виходячи з аналізованих положень законодавства та їх тлумачення Конституційним судом України, відповідні правомочності ОСОБА_1 не можуть бути обмежені при прийнятті нових нормативно - правових актів, внесенні змін до існуючих актів законодавства.

З огляду на вищезазначене - зміна організаційно - штатної структури ДБР не може стати перешкодою на шляху до реалізації права ОСОБА_1 на працю.

Трактування ж відповідачем відповідних положень законодавства та прийнятих на їх основі внутрішніх наказів як підстави неможливості розгляду питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду є необґрунтованим, а відповідна бездіяльність у зв'язку з цим - протиправною.

Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов'язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади.

При цьому, пп. 4 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону визначено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро.

Отже, обґрунтованим є висновок про те, що не врегулювання питання можливості збереження обсягу прав особи, яка проходить конкурс для призначення, у даному випадку, на посаду слідчого, в умовах зміни організаційно-штатної структури органу є прогалиною у законодавстві.

Крім того, за своєю природою відносини між переможцем конкурсу щодо призначення на посаду слідчого та Бюро, а також слідчим ДБР та Бюро за своєю правовою природою є ідентичними, оскільки виходячи з їх галузевої належності є трудовими. Більше того, другі є похідними від перших, а тому цілком виправданим є застосування до відносин між позивачем та Бюро аналогії закону шляхом забезпечення можливості суб'єктом призначення на вакантні посади Відповідача вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду слідчого після проведення організаційно-штатних змін.

Крім того, варто зазначити, що зміни в організаційно-штатній структурі Бюро жодним чином не вплинули на можливість реалізації законних очікувань ОСОБА_1 на вакантну посаду, оскільки фактично змінився виключно статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на правоохоронний орган при збереженні повноважень, для реалізації яких мав бути прийнятий на роботу позивач, та структури.

Позивач звертає увагу суду, що він був обраний переможцем конкурсу на посаду слідчого, що «забезпечує досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених військовослужбовцями» Центрального апарату ДБР, нині посада слідчого, що «забезпечує досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених військовослужбовцями» Центрального апарату ДБР також наявна. Фактично в результаті організаційно-штатних змін відбулося виключно перейменування посади, відділів та управлінь в рамках Бюро без зміни кваліфікаційних вимог до кандидатів на її зайняття та службових обов'язків.

Повноваження ДБР як органу не змінилися, що не могло потягнути за собою зміну повноважень його працівників.

Крім того, достеменно встановити даний факт можна лише в процесі порівняння посадових (службових) інструкцій (інших аналогічних документів, які визначають детально повноваження слідчих відповідних підрозділів Центрального апарату ДБР).

Відповідно до положень чинного трудового законодавства перейменування посади без зміни обсягу трудової функції та завдань і обов'язків згідно з посадовою (службовою) інструкцією у зв'язку зі зміною організаційно-штатної структури не є підставою ні для звільнення працівника, ні для відмови у прийнятті його на роботу на підставі пройденого конкурсу (ст. 32 КЗпП України).

Про неможливість кардинальної зміни обсягу трудової функції слідчого свідчать положення кримінально-процесуального законодавства, оскільки відповідно ст. 40 КПК України визначений статус слідчого у кримінальному провадженні, зокрема, перелік його прав і обов'язків, якими і визначається зміст його трудової функції.

Крім того, при внесенні змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» наприкінці 2019 року була визначена гранична чисельність працівників ДБР, яка була збільшена порівно з попередньою редакцією даного нормативно-правового акту на 100 працівників.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» саме Директор ДБР (особа, яка виконує його обов'язки) затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань.

Штатний розпис - це організаційний документ, у якому визначається перелік посад, кількість штатних одиниць, розмір посадових окладів, надбавок і доплат за умови, що останні передбачено системою оплати праці й мають постійний характер (наприклад, за науковий ступінь, вчене звання, вислугу років тощо).

Виключна компетенція щодо затвердження штатної чисельності та структури центрального апарату належить Директору відповідача.

При цьому у роз'ясненнях Міністерства праці України від 07.04.2011 р. №114/06/187-11 зазначено, що при затвердженні штатного розпису та встановленні відповідних гарантій для працівників у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників варто враховувати, що скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад, необхідність у яких відпала у зв'язку з економічними причинами, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо. При цьому ліквідація (скорочення) посад повинно бути обгрунтованим, тобто вищевказані обставини мають бути визначені відповідним наказом. Вище було доведено, що кожна з обставин, яка могла б призвести до скорочення посад у Бюро, відсутня. Не відбулися ні перепрофілювання органу, ні зміна його завдань чи повноважень, а отже жодні посади не можуть вважатися скороченими - відбулося виключно їх перейменувань без зміни функціонального навантаження.

При цьому ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Бюро призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань.

Ситуація, за якої були порушені права позивача була створена виключно діями відповідача. У зв'язку з протиправним затягуванням початку та тривалості проведення спеціальної перевірки щодо кандидатури ОСОБА_1 на посаду слідчого центрального апарату ДБР виникли обставини, які, на думку кадрового підрозділу Бюро, свідчать про неможливість вирішення питання щодо призначення позивача на посаду слідчого другого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.

У свою чергу суб'єкту призначення на вакантні посади відповідача мало бути достеменно відомо, що затвердження штатної структури ДБР на 2020 рік шляхом перейменування посад створить формальні перепони для реалізації права 6 осіб, визначених переможцями конкурсу на заняття вакантних посад слідчих у центральному апараті ДБР протоколом засідання внутрішньої конкурсної комісії № 38 від 13 листопада 2019 року, серед яких і позивач.

Бездіяльність відповідача зумовлює безпідставне обмеження прав ОСОБА_1 без встановлення будь-яких гарантій для нього, що є протиправним, таким, що порушує засади рівності, справедливості та законності.

При цьому, посада слідчого, переможцем у конкурсі на зайняття якої став ОСОБА_1 , була «скорочена» з 03 березня 2020 року, натомість 11 березня 2020 року Відповідачем ще направлялися запити з приводу проведення спеціальної перевірки щодо Позивача. Таким чином дії Відповідача видаються неузгодженими, оскільки будучи обізнаним про, на його думку, втрату підстав для призначення переможців конкурсу на посади, ним все одно вживалися заходи для цього (завершення спеціальної перевірки).

Суду варто прийняти до уваги, що більшість осіб, визначених переможцями конкурсу на заняття вакантних посад слідчих ДБР протоколом засідання внутрішньої конкурсної комісії № 38 від 13 листопада 2019 року, були призначені на відповідні посади ще протягом 2019 року, на початку 2020 року.

Виключення становлять лише ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , щодо яких спеціальна перевірка у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача почалася несвоєчасно та штучно була затягнута, очевидно з метою недопущення працевлаштування вказаних осіб, до центрального апарату ДБР.

Відповідна ситуація свідчить про порушення Відповідачем ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач стверджує, що умова, яка б виправдовувала діяння відповідача щодо обмеження його прав, відсутня.

Жодної правової підстави, визначеної законом для ухилення від прийняття рішення щодо призначення позивача на посаду, немає.

Відповідні діяння Відповідача не можуть переслідувати будь-яку законну мету, оскільки як було зазначено вище штучно створили ситуацію системою своїх дій, бездіяльності, за якої обмежено право позивача на доступ до публічної служби.

Відповідні порушення прав позивача жодним чином не можуть свідчити про їх необхідність у демократичному суспільстві, оскільки за таких умов:

Позивач поповнює лави безробітних, змушений буде звернутися до Державної служби зайнятості України задля отримання послуг у сприянні працевлаштуванню,

отримання допомоги по безробіттю;

будуть порушені гарантії, надані позивачу Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже станом на момент звернення до суду його вік становить 29 років (молодь - особи у віці від 14 до 35 років)).

Позивач не зможе забезпечити собі та своїй сім'ї достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг та житло, оскільки не має власного житла, а є орендарем квартири на підставі оплатного договору. Середньомісячний сукупний дохід сім'ї Позивача в розрахунку на одну особу у такому разі буде меншим прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб.

Вказане свідчить про відсутність будь-яких виправдань факту порушення його права на доступ до публічної служби в ДБР.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 13.05.2020 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.05.2020 року витребувано з Державного бюро розслідувань додаткові докази.

Підготовче засідання по справі призначено на 10.06.2020 року о 12:00 годині.

Ухвалу про відкриття провадження по справі, ухвалу про витребування доказів, позов та судову повістку представник Державного бюро розслідувань отримав засобами електронної пошти 15.05.2020 року.

10.06.2020 року через канцелярію до суду від представника відповідача надійшла заява за вхід. № 22142/20 про продовження процесуального строку для надання відзиву та витребуваних доказів у зв'язку з введеним в Україні карантином.

У підготовче засідання 10.06.2020 року представник відповідача не з'явився. В підготовчому засіданні оголошена перерва для направлення ухвал суду засобами поштового зв'язку до 23.06.2020 року.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року повторно витребувано з Державного бюро розслідувань додаткові докази.

Наступне підготовче засідання призначено на 09.07.2020 року о 16:00 годині.

06.07.2020 року через канцелярію до суді від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з відпусткою представника відповідача та незаповненістю штату юридичного відділу Державного бюро розслідувань.

Станом на 09.07.2020 року від представника відповідача не надійшов ні відзив ні витребувані докази.

Ухвалою від 09.07.2020 року продовжено на тридцять днів строк для проведення підготовчого провадження.

Ухвалою від 21.07.2020 року зупинено провадження по справі - до 28.08.2020 року у зв'язку і необхідністю забезпечення права відповідача на представництво в суді та обмеженістю строків для проведення підготовчого провадження.

Ухвалою від 28.08.2020 року зупинено провадження по справі - до 22.09.2020 року

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання 06.10.2020 р. поновлено провадження по справі.

Ухвалою від 21.10.2020 року зупинено провадження по справі - до прийняття Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій рішення щодо послаблення «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання 28.01.2021 р. поновлено провадження по справі.

Ухвалою від 28.01.2021 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі та призначено розгляд справи у відкрите судове засідання по суті на 16.02.2021р.

10.07.2020р. за вхід. № 26699/20 надійшов відзив на позов.

Відзив обґрунтовано наступним.

Відповідно до Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.02.2018 за № 176/31628 (зі змінами), наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2019 №197, оголошено конкурс для призначення на посади у центральному апараті Державного бюро розслідувань, зокрема на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань.

На час проведення конкурсу діяла організаційна структура Державного бюро розслідувань, затверджена наказом Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 №1.

Згідно протоколу засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 13.11.2019 № 38 позивача визнано переможцем конкурсу на зайняття посади слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань.

27.12.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 3 грудня 2019 року № 305-ІХ (далі - Закон № 305-ІХ), відповідно до якого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, втративши статус центрального органу виконавчої влади (підпункт 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»).

Згідно з пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У зв'язку із цим, наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 347 визнано таким, що втратив чинність наказ Державного бюро розслідувань «Про затвердження Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань» від 14.02.2018 № 13, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.02.2018 за № 176/31628, оскільки положення зазначеного Порядку проведення конкурсу суперечили чинній редакції Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Законом № 305-ІХ внесено зміни до статті 9 «Структура і чисельність Державного бюро розслідувань» Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Відповідно до вказаного Указу Президента України наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

Отже, 14.02.2020 другий слідчий відділ Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань ліквідовано.

Наказом Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21ДСК затверджено та введено в дію з 03.03.2020 штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до якого посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань скорочено.

На підставі наказу Державного бюро розслідувань від 03.03.2020 № 128-ос, усіх працівників Державного бюро розслідувань, у тому числі слідчих, попереджено у письмовій формі про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням посад державної служби.

Отже, з 03.03.2020 скорочено посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань.

Слід зазначити, що в разі призначення позивача на посаду слідчого Державного бюро розслідувань після зміни статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, ОСОБА_1 міг бути переведений до Державного бюро розслідувань як до правоохоронного органу виключно за пропозицією суб'єкта призначення. При цьому надання пропозиції будь-якої іншої вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення, а не обов'язком, а отже є його дискреційними повноваженнями.

Дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.05.2020 №191 затверджено кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, зокрема слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 № 22 затверджено Порядок проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, який є чинним.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.05.2020 № 192 оголошено конкурс для призначення на посади у центральному апараті Державного бюро розслідувань, в тому числі і на вакантні посади слідчих другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, на участь в якому має право і позивач.

На даний час для зайняття посади слідчого, на яку претендує позивач, необхідно відповідати кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності, встановленим наказом Державного бюро розслідувань від 15.05.2020 №191 та пройти конкурсний відбір відповідно до діючого Порядку проведення конкурсу, проте, позивач намагається уникнути зазначеної процедури.

Відповідно до пункту 8.6. діючого Порядку проведення конкурсу Конкурсна комісія за результатами конкурсу вносить суб'єкту призначення подання щодо переможця Конкурсу для погодження та призначення на відповідну посаду.

Згідно з частиною третьою статті 31 Закону України «Про державну службу» на посаду державної служби призначається особа, визначена переможцем конкурсу.

Рішення про призначення на посаду державної служби приймається суб'єктом призначення після проведення співбесіди з кандидатом та підписання з ним контракту про проходження державної служби (у разі укладення). Таке рішення приймається не пізніше п'яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Позивач таку співбесіду з Директором Державного бюро розслідувань, як суб'єктом призначення, не проходив.

Враховуючи зазначене, після змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань, які набрали чинності 27.12.2019, затвердження організаційної структури і штатної структури Державного бюро розслідувань відповідно до Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, скорочення посади, на зайняття якої брав участь у конкурсі позивач, відсутні правові підстави для призначення на вакантні посади у Державному бюро розслідувань на умовах Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.02.2018 за № 176/31628, який втратив чинність 28.12.2019.

Позивач міг бути призначений на іншу посаду в Державному бюро розслідувань після затвердження нової організаційної структури та нового штатного розпису без проведення конкурсу виключно у випадку його призначення на посаду в Державному бюро розслідувань до того, як відбулись такі зміни в організаційній структурі Державного бюро розслідувань. Проте, у зв'язку з тим, що позивач не був призначений на посаду, як переможець конкурсу, з об'єктивних причин, неможливим є застосування до цих відносин норм статті 87 Закону України «Про державну службу».

Виходячи із предмету спору в даній справі, наказ Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік та витяг зі штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік в частині Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань жодним чином не підтверджують заявлені позивачем вимоги та не стосуються предмету доказування, адже позивач оскаржує його не призначення на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань Управління з розслідування військових злочинів Державного бюро розслідувань, але таке управління відповідно до Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 не входить до організаційної структури Державного бюро розслідувань.

15.07.2020р. за вхід. № 27397/20 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що отриманий від ДБР відзив на позовну заяву є недостатньо аргументованим, поверхневим, таким, що не висвітлює у повній мірі обставини даної справи та ставлення Відповідача до їх правових наслідків, а тому не повинен, враховуватися судом при прийнятті рішення у даній справі.

10.08.2020р. за вхід.№31078/20 надійшли заперечення, в яких зазначено доводи, які були відображені у відзиві щодо неможливості призначення позивача на посаду у Центральному апараиі Державного бюро розслідування та щодо спростування позиції позивача стосовно припущень зловживання правами, порушення норм трудового законодавства та іншого.

25.08.2020р. за вхід. № ЕС/508/20 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено.

Щодо неможливості призначення Позивача на посаду у Центральному апараті ДБР

Обґрунтовуючи незаконність та необґрунтованість вимог позовної заяви Відповідач посилається на положення тлумачного словника української мови щодо визначення семантичного значення слів «заміна» та «перейменування», що з точки зору відношення відповідних пояснень ДБР до предмета спору у справі №420/3946/20 видається абсолютно незрозумілим.

Юридичне значення «заміни» та «скорочення» посади кардинально відрізняється. Так, скорочення посади або чисельності працівників за даною посадою передбачає відсутність об'єктивної потреби для підприємства, установи, організації у найманому працівникові, на якого покладається обов'язок виконання відповідної трудової функції, у даному випадку слідчого, уповноваженого на проведення досудового слідства у кримінальних провадженнях щодо військових злочинів. Заміна ж посади, у сфері трудових відносин по суті є синонімом її перейменування, оскільки передбачає, що потреба у людині, яка б виконувала певний обсяг обов'язків, нікуди не зникла, змінилася лише її назва.

В рамках трудових відносин кожна посада, у т.ч. й та, на яку претендує ОСОБА_1 , визначається трудовою функцією - обсягом прав і обов'язків, для здійснення та виконання яких особа приймається на роботу. Назва цієї «сукупності (системи) прав та обов'язків» у разі її зміни буде мати та має юридичне значення для осіб, які вже працюють та займають відповідну посаду, оскільки вона зафіксована у їх трудовому договорі (контракті), який укладається виключно у письмовій формі, та може бути змінений лише з дотриманням визначеної законом процедури - процедури переведення.

Державного бюро розслідувань та слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань є ідентичними та фактично за своєю суттю відбулося просте перейменування (заміна) першої на другу.

Крім того, окремо варто наголосити на тому, що сам факт попередження працюючих слідчих ДБР про скорочення їх посад не свідчить про законність відповідних дій, оцінку чому може дати виключно суд у разі звернення будь-якого за захистом своїх прав, але не в межах даного позовного провадження.

Позивач звертає увагу суду, що «відсутність» будь-якого органу, його структурної частини, посади у його штаті, особливо якщо цей орган є державним або правоохоронним, повинна мати під собою юридичне підґрунтя.

У наказі ДБР № 42 від 14.02.2020 року, на який Відповідач посилається в якості обґрунтування «відсутності» вищеназваного Управління станом на момент завершення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , жодним чином не фігурує слово «ліквідація», він (наказ) не містить посилання на обставини, що зумовили зміну в організації діяльності Бюро та роботи (служби) у ньому, які б свідчили про безумовну необхідність проведення ліквідації Третього управління організації досудових розслідувань ДБР, а тому фактично дійсна реальна законна «ліквідація» відповідного управління Відповідачем не доведена.

З огляду на ідентичність функцій слідчих «старого» та «нового» управління, що може бути встановлено шляхом порівняння їх посадових інструкцій, ДБР не спростовано доводу позивача щодо перейменування структурних підрозділів Бюро, що не повинно було створити перешкоди на шляху призначення ОСОБА_1 на посаду, як переможця конкурсу.

За період з березня 2020 року і до моменту підготовки та подачі даних письмових пояснень Відповідачем так і не було оголошено та проведено конкурс на посади слідчих Центрального апарату ДБР як осіб начальницького та рядового складу даного правоохоронного органу, що ще раз доводить абсурдність твердження відповідача про будь-які скорочення посад державної служби та формування штату абсолютно нового правоохоронного органу.

Щодо необґрунтованості доводів про необхідність проходження ОСОБА_1 співбесіди з керівником ДБР, поширення на нього положень Порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого наказом від 24 січня 2020 року №22, з огляду на ту обставину, що представник Відповідача сам зазначає, що співбесіда має передувати початку проведення спеціальної перевірки, яка щодо Позивача була ініційована 14 січня 2020 року - до моменту затвердження «нового» Порядку проведення конкурсу.

Щодо спростування фактів зловживання відповідачем правами, порушення норм трудового законодавства та іншого

Позивач не наполягає на визнанні відповідних документів незаконними, проте не може не наголосити на необґрунтованості твердження Відповідача про те, що посадова інструкція слідчого ДБР може бути затверджена раніше за кваліфікаційні вимоги до неї у зв'язку з тим, що посадові інструкції розробляються на основі Національного класифікатора професій, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 року № 327, з урахуванням Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Мінпраці України від 29.12.2004 року № 336.

Щодо надання наказу від 27.02.2020 року № 21 ДСК

Позивач зазначає, що ним даний наказ або витяг з нього витребовувався для визначення правильності назви посади, на заміщення якої він претендує, встановлення кількості слідчих відділу відповідного Управління, яка навряд чи зменшилась. Від встановлення відповідних обставин залежала правильність визначення предмета спору, формулювання позовних вимог та можливість безперешкодного виконання судового рішення, у разі задоволення позову ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20 серпня 2019 року оголошено конкурс на заняття 18 посад слідчих Центрального апарату Державного бюро розслідувань та 21 серпня 2019 року - на 35 посад слідчих семи територіальних управлінь, відповідно до наказів Директора Державного бюро розслідувань та у відповідності до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань (далі - Порядок), затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2018 року № 13, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2018 року за № 176/31628.

Наказом від 20 серпня 2019 року № 197 зобов'язано внутрішню конкурсну комісію з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у ДБР, створену відповідно до наказу від 27 листопада 2018 року № 164 ДБР, провести конкурс відповідно до Порядку.

Згідно протоколу № 25 засідання внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 01 жовтня 2019 року - ОСОБА_1 було допущено до участі у кваліфікаційному іспиті (тестування знання законодавства України) як етапу конкурсу для зайняття 8 (восьми) посад у ДБР, як кандидата, документи якого відповідають кваліфікаційним вимогам, вимогам профільного Закону та Порядку.

Після проходження етапів конкурсного відбору, ОСОБА_1 відповідно до протоколу № 38 засідання внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 13 листопада 2019 року обрано переможцем конкуру на заняття посади слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань (квота, передбачена підпунктом «а» підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України «Про державне бюро розслідувань»).

Пунктами 4, 6 Розділу VIII. «Визначення переможців конкурсу» Порядку передбачено, що конкурсна комісія за результатами конкурсу рекомендує Директору Бюро переможця конкурсу для призначення на відповідну посаду, яке відбувається за погодженням із заступниками Директора Бюро, що здійснюється не пізніше наступного робочого дня за днем подання комісією рекомендацій Директору Бюро про призначення переможця конкурсу на посаду.

13 листопада 2019 року, вирішення питання щодо рекомендації Директору ДБР переможців конкурсу для призначення на вакантні посади, за прийняття позитивного рішення щодо якого проголосували «за» - 4 члени комісії, «проти» - 0 (нуль).

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про запобігання корупції» стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, щодо:

1) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу притягнуто до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, а також наявності судимості, її зняття, погашення;

2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов'язані з корупцією правопорушення;

3) достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4) наявності в особи корпоративних прав;

5) стану здоров'я (в частині перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров'я), освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання;

6) відношення особи до військового обов'язку;

7) наявності в особи допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з кваліфікаційними вимогами до певної посади;

8) поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України «Про очищення влади».

Спеціальна перевірка, як визначено ст. 57 Закону України «Про запобігання корупції» проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п'яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.

Згода ОСОБА_1 отримана під час подання документів для участі у конкурсі, що підтверджується протоколом внутрішньої конкурсної комісії № 25 від 01 жовтня 2019 року.

Згода на проведення спеціальної перевірки, подана з пакетом документів не містить визначення дати.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 347 визнано таким, що втратив чинність наказ Державного бюро розслідувань «Про затвердження Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань» від 14.02.2018 №13, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.02.2018 за №176/31628, оскільки положення зазначеного Порядку проведення конкурсу суперечили чинній редакції Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Відповідно до вказаного Указу Президента України наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 №1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

Наказом Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 №21ДСК затверджено та введено в дію з 03.03.2020 штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до якого посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань скорочено.

На підставі наказу Державного бюро розслідувань від 03.03.2020 №128-ос, усіх працівників Державного бюро розслідувань, у тому числі слідчих, попереджено у письмовій формі про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням посад державної служби.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України № 794-VIII від 12.11.2015р. «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах: 1) верховенства права, відповідно до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 2) законності; 3) справедливості; 4) неупередженості; 5) незалежності і персональної відповідальності кожного працівника Державного бюро розслідувань; 6) відкритості та прозорості діяльності Державного бюро розслідувань для суспільства та демократичного цивільного контролю, підзвітності і підконтрольності визначеним законом державним органам. Державне бюро розслідувань діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю; 7) політичної нейтральності і позапартійності. Використання Державного бюро розслідувань у партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій у Державному бюро розслідувань забороняється; 8) єдиноначальності у поєднанні з колективним способом реалізації окремих повноважень Державного бюро розслідувань. Принцип єдиноначальності не заперечує принципу процесуальної самостійності слідчого органу Державного бюро розслідувань (ст.3 цього Закону).

Згідно з ч.3 ст.14 зазначеного Закону на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться конкурсною комісією з проведення конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, положення про яку затверджує Директор Державного бюро розслідувань. Конкурс проводиться у порядку, затвердженому Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Розділу «Загальні положення» Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затверджені постановою КМ України № 1069 від 20.12.2017р. «Про затвердження Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; втратила чинність 19.05.2020р.), визначено, що цей Типовий порядок визначає загальну процедуру проведення відкритого конкурсу на заміщення посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальних органах (далі - орган Бюро), на основі якого Директор Державного бюро розслідувань (далі - Директор Бюро) затверджує порядок проведення відкритого конкурсу для призначення на посади в органі Бюро, крім посад, визначених частиною першою статей 10, 13 і 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - конкурс).

Згідно Розділу «Визначення переможців конкурсу» цього Порядку шляхом підсумовування балів, отриманих кандидатами за результатами кваліфікаційного іспиту та співбесіди, конкурсна комісія формує загальний рейтинг кандидатів, який розміщується на офіційному веб-сайті органу Бюро. Переможцем конкурсу на відповідну посаду оголошується кандидат, який отримав найбільшу кількість балів у загальному рейтингу. У разі набрання кандидатами рівної кількості балів у загальному рейтингу переможець конкурсу визначається конкурсною комісією з числа таких кандидатів після додаткового обговорення та голосування. При цьому голос головуючого на засіданні є вирішальним. Другий за результатами конкурсу кандидат має право на призначення на таку посаду протягом одного року з дня проведення конкурсу, якщо така посада стане вакантною, а також у разі, коли переможець конкурсу відмовився від зайняття посади або йому відмовлено у призначенні на посаду за результатами спеціальної перевірки. Під час початкового формування підрозділів Бюро визначення переможця конкурсу на відповідні посади здійснюється конкурсною комісією з урахуванням квот, передбачених абзацом другим пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Якщо за результатами конкурсу або в інших передбачених законодавством випадках конкурсна комісія не змогла визначити переможців, приймається рішення про оголошення повторного конкурсу згідно з процедурою, визначеною цим Типовим порядком.

Згідно з п. 2 Розділу I «Загальні положення» Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженому наказом ДБР №13 від 14.02.2018р. «Про затвердження Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань», на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнями та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у Бюро затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (далі - Директор Бюро).

За приписами п.п.1-7 Розділу VII «Визначення переможців конкурсу» цього Порядку комісія формує загальний рейтинг кандидатів шляхом підсумовування балів, отриманих кандидатами за результатами кваліфікаційного іспиту та співбесіди.

Переможцем конкурсу на відповідну посаду оголошується кандидат, який отримав найбільшу кількість балів у загальному рейтингу. У разі набрання кандидатами рівної кількості балів у загальному рейтингу переможець конкурсу визначається Комісією з числа таких кандидатів після додаткового обговорення та голосування. Результати такого обговорення фіксуються у протоколі засідання Комісії.

Рішення комісії про визначення переможця конкурсу фіксується у протоколі засідання Комісії, що підписується головою та секретарем Комісії. Загальний рейтинг кандидатів та рішення Комісії про визначення переможця конкурсу оприлюднюються на офіційному веб-сайті Бюро протягом 10 робочих днів після прийняття рішення про визначення переможця конкурсу.

Комісія за результатами конкурсу рекомендує Директору Бюро переможця конкурсу для призначення на відповідну посаду.

Другий за результатами конкурсу кандидат має право на призначення на таку посаду протягом одного року з дня проведення конкурсу, якщо така посада стане вакантною, а також у разі, якщо переможець конкурсу відмовився від зайняття посади або йому відмовлено у призначенні на посаду за результатами спеціальної перевірки.

Призначення переможця конкурсу на відповідну посаду в Бюро відбувається за погодженням із заступниками Директора Бюро, що здійснюється не пізніше наступного робочого дня за днем подання Комісією рекомендації Директору Бюро про призначення переможця конкурсу на посаду. Перший заступник, заступник Директора Бюро мають право відмовити у погодженні призначення переможця конкурсу на посаду з підстав виявлення (встановлення) обставин, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Особа, яка претендує на зайняття посади в Бюро, проходить психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа (технічного багатоканального реєстратора психофізіологічних реакцій суб'єкта дослідження, який дає можливість виявляти і фіксувати психофізіологічні реакції суб'єкта дослідження на певні стимули (подразники) шляхом перетворення його психофізіологічних показників активності з аналогових сигналів у цифрові сигнали, які відображаються у вигляді кривих на поліграмах). Психофізіологічне дослідження проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Про місце і час проведення психофізіологічного дослідження особа інформується за наданим нею контактним номером телефону та (або) електронною поштою. Результати дослідження не є підставою для прийняття рішення про відмову особі у зайнятті посади, а використовуються Директором Бюро під час проведення співбесіди з такою особою лише як інформація ймовірного характеру, яка сприяє її оцінюванню. Відмова кандидата на зайняття посади в Бюро від участі в психофізіологічному дослідженні із застосуванням поліграфа є підставою для відмови в розгляді його кандидатури.

Директор Бюро за результатами розгляду рекомендацій Комісії, а саме документів щодо призначення переможця конкурсу на посаду в Бюро вирішує питання про призначення (відмову у призначенні) особи на посаду.

Директор Бюро відмовляє у призначенні переможця конкурсу на відповідну посаду в Бюро з підстав виявлення (встановлення) обставин, передбачених законодавством України, які унеможливлюють зайняття кандидатом відповідної посади у Бюро.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань.

З аналізу наведених норм вбачається, що приписами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та іншими актами не визначено строків, протягом яких Директор ДБР повинен прийняти рішення про призначення переможця конкурсу на посаду.

Частиною другою ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» на посаду державної служби призначається особа, визначена переможцем конкурсу. Рішення про призначення на посаду державної служби приймається суб'єктом призначення після проведення співбесіди з кандидатом та підписання з ним контракту про проходження державної служби (у разі укладення). Таке рішення приймається не пізніше п'яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Тобто, рішення про можливість призначення позивача на посаду могло мати місце виключно після надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Відповідно до п.6 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою КМ України № 171 від 25.03.2015р. «Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою претендента на посаду на її проведення за формою згідно з додатком 1, яка подається разом із заявою про призначення. У разі конкурсного добору згода подається протягом трьох днів з дати одержання кандидатом повідомлення про результати конкурсу. У разі ненадання згоди претендента на посаду спеціальна перевірка не проводиться і питання про призначення на відповідну посаду не розглядається.

З матеріалів справи вбачається позивачем була подана:

Згода на проведення спеціальної перевірки (разом із пакетом документів для участі у конкурсі), яка не містила дати (т.2, а/с-143);

Згода на проведення спеціальної перевірки від 14.01.2020р. (т.1, а/с.166);

Згода на проведення спеціальної перевірки від 10.02.2020 р. (т. 1 а/с. 179).

Згідно п.7 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою КМ України № 171 від 25.03.2015р., спеціальна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 25 календарних днів з дати надання згоди на її проведення.

За твердженнями позивача він надав Згоду на проведення спеціальної перевірки разом із пакетом документів, і саме вона повинна бути направлена до НАЗК для проведення перевірки.

Однак, як встановлено судом, вказана згода не містила дати її подання.

При цьому, згідно з абзацом десятим частини другої статті 57 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені в абзаці сьомому частини першої статті 56 цього Закону, подають передбачені цією частиною статті документи для проведення спеціальної перевірки протягом трьох робочих днів з дня відповідного обрання або затвердження.

Всупереч зазначеним вимогам позивач протягом трьох робочих днів з дня затвердження його переможцем конкурсу (13.11.2019 р.) на зайняття посади слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань (до 18.11.2019) заяву разом з необхідними документами для проведення спеціальної перевірки не надав.

Встановлене свідчить про порушення позивачем вимог Закону України «Про запобігання корупції».

Судом також встановлено, що позивачем була подана Згода на проведення спеціальної перевірки від 14.01.2020р. та 10.02.2020 р.

За даною Згодою відповідачем сформовані 16.01.2020р. відповідні Запити до Національного агентства з питань запобігання корупції, Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»; до Державного бюро розслідувань від 16.01.2020 № 10-12-04/864-20 та № 10-12-04/879-20; до Національного агентства від 27.01.2020 № 43-02/2810/20; до Державного бюро розслідувань від 11.02.2020 № 10-12-04-3106 та № 10-12-04-3107; до Національного агентства від 20.02.2020 № 43-02/5921/20; до Державного бюро розслідувань від 26.02.2020 № 10-12-04-4539 та № 10-12-04-4540.

За результатами розгляду Запитів ДБР від 16.01.2020р. №10-12-04/864-20 та № 10-12-04/879-20 Національним агентством з питань запобігання корупції направлено лист від 27.01.2020 р., яким повідомлено:

Станом на 27.01.2020 в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відсутня декларація ОСОБА_1 як кандидата на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань центрального апарату Державного бюро розслідувань за минулий (2019) рік.

Враховуючи зазначене, Національне агентство залишає без розгляду запити про проведення перевірки відомостей стосовно ОСОБА_1 .

Також інформуємо, що згідно із пунктом 7 Порядку, спеціальна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 25 календарних днів з дати надання згоди на її проведення (т.1, а.с.174-175).

Також, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено:

Листом № 764/10-11-07/20 від 23.06.2020 року керівнику Управління внутрішнього контролю Чобітку Б.П. повідомлено про необхідність надання до Управління правового забезпечення:

1. власноручно написаної ОСОБА_1 згоди на проведення спеціальної перевірки, фактично поданої 23.12.2019 після проходження психофізіологічного дослідження з застосуванням поліграфа у Державному бюро розслідувань;

2. власноручно написаної ОСОБА_1 згоди на проведення спеціальної перевірки від 14.01.2020 (т. 2 а/с. 144)

24.06.2020 року за № 362/10-07/20 службовою запискою повідомлено:

«…що в наявних матеріалах відсутні будь-які оригінали згоди на проведення перевірки.

В матеріалах спеціальної перевірки зберігаються виключно запити про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком та відповіді на них. Довідка про результати спеціальної перевірки зберігається в Управлінні кадрової роботи та державної служби…».

Згідно Довідки про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 (додаток 3 до Порядку)

«…Запити про надання відомостей про ОСОБА_1 надсилалися до Державної судової адміністрації України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Служби безпеки України, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Одеському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерству оборони України.

Для проведення спеціальної перевірки особи, яка претендує на зайняття посади, подано до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік у порядку, визначеному частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до результатів спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, Національного агентства з питань запобігання корупції від 06 березня 2020 року №43-02/8602/20 встановлено розбіжність у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації кандидат на посаду не зазначив користування об'єктами нерухомого майна відповідно до розділу 2.1. «Інформація про суб'єкта декларування».

У розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації кандидат на посаду зазначив право спільної власності (відсоток, % [не відомо]) на квартиру загальною площею: 47,4 м2 , дата набуття права: 15.10.2008, реєстраційний номер: [не відомо], вартість набуття права або за останньою грошовою оцінкою: [не відомо], відповідно до інформації з Державного реєстру речових трав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, кандидату на посаду належить 1/4 частина зазначеної квартири, реєстраційний номер майна: 25057229

Додатково повідомлено, що орган який організовує проведення спеціальної перевірки, у разі декларування претендентом на посаду відомостей у розділах 4 «Об'єкти незавершеного будівництва», 5 «Цінне рухоме майно крім транспортних засобів)», 7 «Цінні папери», 10 «Нематеріальні активи», 12 «Грошові активи», 12.1 «Банківські та інші фінансові установи, у яких відкрито рахунки суб'єкта декларування або членів його сім'ї», 13 «Фінансові зобов'язання», 15 «Робота за сумісництвом суб'єкта декларування», 16 «Членство суб'єкта декларування в організаціях та їх органах» декларації, при потребі має право самостійне відібрати пояснення у суб'єкта декларування.

Згідно з частиною 2 статті 58 Закону України "Про запобігання корупції" ОСОБА_1 25 березня 2020 року (вх.№8939-20) надав до Державного бюро розслідувань письмове пояснення щодо зазначеної розбіжності.

Інформації, що перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком не виявлено.».

Вказана Довідка підписана 02.04.2020 р. в.о. Директора ДБР Соколовим О. (т. 2 а/с. 146-148)

Отже, спеціальна перевірка щодо позивача завершена лише 02.04.2020р.

Враховуючи вищезазначене, порушення строків проведення спеціальної перевірки відбулося саме через недотримання позивачем вимог статті 57 Закону України «Про запобігання корупції», і у разі виконання позивачем вимог законодавства щодо надання протягом трьох робочих днів з дня затвердження результатів конкурсу заяви про проведення спеціальної перевірки, зазначена перевірка була б проведена у строк до 14.12.2019, і в строк до 19.12.2019 з позивачем Директором Державного бюро розслідувань могла б бути проведена співбесіда, за результатами якої прийнято рішення щодо призначення його на посаду.

За визначенням одного з відомих професорів Оксфордського університету Д. Галлігана з теми fair procedure, поняття «процедури» - це кроки, які вживаються, або способи, які застосовуються для прийняття рішення та запроваджують дії або вирішують справу певним чином в юридичному або адміністративному контексті. А поняття «процес» - це зручний загальний термін, який включає сукупність процедур стосовно рішення чи дії (D.J.Galligan. Due Process and Fair Procedures. A Study of Administrative Procedures. - Oxford University Press Inc., New York. - Reprinted. 2004. р.8).

Принципи правової процедури вже стали універсальними через рішення Європейського суду з прав людини і поширюються як на процесуальне судочинство, так і на правові процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень під час прийняття відповідних актів стосовно прав, свобод та законних інтересів людини.

Втім, вказана доктрина правової процедури по суті була використана в практиці Конституційного Суду України. У рішеннях від 28 лютого 2018 року про визнання неконституційним закону про мову та від 26 квітня 2018 року про визнання неконституційним закону про референдум Конституційний Суд України, вказавши на прямий зв'язок дотримання «належної процедури» та гарантій прав і законних інтересів людини і громадянина, фактично надав процедурним принципам владного обов'язкового значення. Тобто, якщо було порушено належну правову процедуру в парламенті чи в іншому органі публічної влади - немає сенсу перевіряти змістову частину відповідного акта, оскільки він є нікчемним.

Обираючи переклад доктрини fair procedure як «правова процедура», Касаційний адміністративний суд виходив із сутнісного розуміння поняття «право».

Саме поняття «право» (англ. law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також - де доречно - суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права (всі вони - зобов'язальної природи). Як зазначено в пункті 46 коментаря до документа Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) «Мірило правовладдя» (ухвалений Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні 11-12 березня 2016 року), будь-який припис права має бути приступним і передбачуваними. (2017 року)

Викладене дозволяє вжити поняття «правова процедура», що цілком охоплюється розумінням rule of law - принципом верховенства права (або мірилом правовладдя). Про це йдеться в зазначеному коментарі до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя».

Саме ж верховенство права, відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Як зазначено в цьому ж Рішенні Конституційного Суду України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Таким чином, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Варто знати, що доктрина «правова процедура» міститься в статті 6 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (D.J.Galligan. Due Process and Fair Procedures. A Study of Administrative Procedures. - Oxford University Press Inc., New York. - Reprinted. 2004. р.219). Положення цієї статті проникнуті принципом верховенства права, ця стаття поширює гарантії захисту і на публічно-правові спори між особою і державою.

Вказана Конвенція є невід'ємною частиною українського національного законодавства, і її положення корелюють з положеннями Конституції України. Так, положення частини 1 статті 6 Конвенції співвідносяться з положеннями статті 129 Конституції України, які й містять основні принципи здійснення судочинства і можуть виступати за аналогією також критеріями (стандартами) для перевірки дотримання правової процедури, у разі відсутності в законодавстві такої, органами публічної влади у відносинах з особою.

В демократичних умовах розбудови та оновлення судової влади однаково важливо для всіх видів провадження ідентифікувати правові процедури з правовими стандартами для їх належного (справедливого) застосування, які, зокрема, визначені у статті 6 Конвенції.

Тобто принципи «правової процедури» застосовуються не тільки в процесуальному судочинстві, їх також дуже важливо застосовувати у досудовому порядку урегулювання спору (частина четверта статті 124 Конституції України), а також у всіх інших спорах між особою і суб'єктами владних повноважень, у яких здійснюються «правові процедури».

Тому для правової процедури необхідне встановлення критеріїв належності, тобто послідовності етапів, стадій вчинення окремих юридично значущих дій, дотримання формально закріпленого порядку здійснення відповідного виду юридичної діяльності.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 зазначено, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

На переконання суду, позивач, як особа, яка претендує на зайняття посади в ДБР, повинен також чітко дотримуватись визначеної законом процедури, для того щоб стверджувати про наявність законних очікувань щодо результату.

Також суд застосовує до спірних правовідносин правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19:

«Отже, представник позивача (адвокат) має достатній професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен бути обізнаний про підсудність даної категорії справ, строк звернення до суду та шлях захисту порушених прав, передбачений ст. 5 КАС України».

Як встановлено судом, позивач має вищу юридичну освіту (диплом магістра з відзнакою СК №45333136) та диплом кандидата наук НОМЕР_1 , що свідчить значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача бездіяльності, оскільки алгоритм дій відповідача після визнання позивача переможцем конкурсу залежав від подання згоди на проведення спеціальної перевірки, що встановлено законом.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державне бюро розслідувань призначити ОСОБА_1 на посаду слідчого другого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, як переможця конкурсу на аналогічну посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, слід зазначити наступне.

Призначення на службу до ДБР відбувається виключно за результатами відкритого конкурсу на конкретно посаду, що визначена під час оголошення конкурсу, на яку у кожному конкретному випадку визначаються кваліфікаційні вимоги.

При цьому, положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та нормами Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, не визначено можливості ототожнення посад в службі ДБР, які б надавали Директору ДБР право на призначення особи на іншу посаду, ніж та, яку визначено Конкурсною комісією в поданні про переможця конкурсу. Окрім того, не надається право вибору Директору ДБР або переможцю конкурсу на власний розсуд обирати інші вакантні посади, навіть в рамках однієї категорії посад.

Так, 20 серпня 2019 року оголошено конкурс на заняття 18 посад слідчих Центрального апарату Державного бюро розслідувань та 21 серпня 2019 року - на 35 посад слідчих семи територіальних управлінь, відповідно до наказів Директора Державного бюро розслідувань та у відповідності до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань (далі - Порядок), затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2018 року № 13, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2018 року за № 176/31628.

На час проведення конкурсу діяла організаційна структура ДБР, затверджена наказом ДБР № 1 від 21.12.2017р.

Позивача визнано переможцем конкуру на заняття посади слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань (квота, передбачена підпунктом «а» підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України «Про державне бюро розслідувань»).

З прийняттям Закону України № 117-ІХ від 19.09.2019р. «Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади», законодавцем розпочато суттєву модернізацію системи держаного управління, з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні, що є нагальним питанням відновлення суспільної довіри до державної влади та питанням національної безпеки.

В рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, шляхом усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час функціонування ДБР, Президентом України внесено до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який прийнято Верховною Радою України 03.12.2019р.

Згідно Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019р., ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу (пп.1 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»).

Цим же Законом внесено зміни до ст.9 «Структура і чисельність Державного бюро розслідувань» Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом України № 305-ІХ від 03.12.2019р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань») організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень Указом Президента України № 41/2020 від 05.02.2020р. затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

У зв'язку із цим, наказом ДБР № 347 від 28.12.2019р. визнано таким, що втратив чинність наказ ДБР № 13 від 14.02.2018р. «Про затвердження Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань», оскільки положення зазначеного Порядку проведення конкурсу суперечили чинній редакції Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до наведеного Указу наказом ДБР № 42 від 14.02.2020р. затверджено нову структуру системи ДБР та визнано таким, що втратив чинність, наказ ДБР № 1 від 21.12.2017р. «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

Отже, починаючи з 14.02.2020р., другий слідчий відділ Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань є ліквідованим.

Наказом ДБР № 21ДСК від 27.02.2020р. затверджено та введено в дію з 03.03.2020р. штатний розпис центрального апарату ДБР, відповідно до якого посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань скорочено.

Таким чином, позивач не міг бути призначений на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, оскільки з 03.03.2020р. такої посади не було.

Твердження позивача про те, що відповідач за таких обставин повинен був вирішити питання щодо його призначення на посаду, яка є рівнозначною, через скорочення посади, на яку позивач визнаний переможцем конкурсу, суд не приймає.

Надання пропозиції будь-якої іншої (рівнозначної або нижчої) вакантної посади державної служби, відповідно до положень ст. 87 Закону України «Про державну службу» є правом/обов'язком суб'єкта призначення лише у разі вирішення такого питання щодо особи, яка вже працює в ДБР та займає відповідну посаду.

Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР.

Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату ДБР та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників ДБР. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор ДБР.

Наказом ДБР № 22 від 24.01.2020р. затверджено Порядок проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Також наказом ДБР № 191 від 15.05.2020р. затверджено нові кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад працівників центрального апарату ДБР.

Наказом ДБР № 192 від 15.05.2020р. оголошено новий конкурс для призначення на посади у центральний апарат Державного бюро розслідувань.

Отже, для зайняття посади слідчого, на яку претендує позивач, необхідно відповідати кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності, встановленим новим наказом ДБР № 191 від 15.05.2020р., та пройти конкурсний відбір відповідно до діючого Порядку проведення конкурсу.

Законом України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено «переведення» як виключний випадок призначення на посаду державної служби до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності на посади слідчого першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) ДБР та слідчого Головного слідчого управління ДБР є різними і повноваження щодо перевірки кандидата на відповідність його цим вимогам та критеріям належить виключно до компетенції конкурсної комісії та суб'єкта призначення.

Отже, після внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», які набрали чинності 27.12.2019р., затвердження організаційної структури і штатної структури ДБР відповідно до Указу Президента України № 41/2020 від 05.02.2020р., скорочення посади, на зайняття якої брав участь у конкурсі позивач, є відсутніми правові підстави для призначення на вакантні посади у ДБР на умовах Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затверджено наказом ДБР № 13 від 14.02.2018р., який втратив чинність 28.12.2019р.

Отже, відповідач не міг призначити позивача на бажану посаду, оскільки на час закінчення спеціальної перевірки щодо (02.04.2020р.), було затверджено нову організаційну структуру, згідно якої Третє управління організації досудових розслідувань ліквідовано.

Позивач не був призначений на посаду як переможець конкурсу до набрання чинності Указом Президента України № 41/2020 від 05.02.2020р., яким затверджено нову організаційну структуру ДБР, що виключає застосування до цих відносин, в тому числі, за аналогією, положень абз. 3 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Доводи, щодо перейменування посади без зміни кваліфікаційних вимог до кандидатів на її зайняття та службових обов'язків, спростовуються матеріалами справи та не відповідають дійсним обставинам справи.

При цьому, питання призначення на посади в ДБР є дискреційною функцією суб'єкта призначення.

Дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Так, дискреційне повноваження суб'єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Питання щодо призначення на посаду є кадровим рішенням, яке приймає Директор ДБР на підставі наявної інформації, документів, перевірок, за наслідками особистої співбесіди, що узгоджується з положеннями ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно, суд не вправі зобов'язувати Директора ДБР призначати певного кандидата на ту чи іншу посаду ДБР.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.14 наведеного Закону на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.

Суд не може втручатися у дискреційні повноваження ДБР як суб'єкта призначення щодо призначення позивача на посаду, за якою він не проходив конкурсну процедуру.

Крім того, суд звертає увагу, що відносини між кандидатом на посаду (особою, яку допущено до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади) і роботодавцем за своєю природою є трудовими відносинами спростовується тим, що соціально-трудові відносини - це відносини, що виникають в процесі трудової діяльності, визначаються характером власності на засоби виробництва, регулюються законодавством і існують у формі трудових правовідносин (наказ Національної служби посередництва і примирення № 50 від 27.06.2000р. «Про затвердження Методики аналізу соціально-економічних і соціально-трудових відносин та прогнозування і соціально-трудових відносин та прогнозування колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Трудові відносини характеризуються безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем; головна їх мета - виконання працівником певної трудової функції. Елементами цих відносин виступають усі ланки суспільних зв'язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати. Особливе місце в цій системі займають відносини, що опосередковують трудовий договір між працівником і роботодавцем. Ці відносини можна розглядати як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому значенні трудовий договір є базою, основою всіх інших індивідуальних трудових відносин - щодо оплати праці, робочого часу, дисципліни праці тощо. Всі названі відносини виникають і протікають тільки в рамках дії трудового договору, з його припиненням припиняються і всі елементи, що його становлять.

Таким чином, позивач з ДБР не перебував у трудових відносинах, оскільки не виконував повноважень ДБР, не мав взаємних зобов'язань перед ДБР.

Підсумовуючи викладене, суд враховує те, що статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

З огляду на викладене, суд враховує, що участь в конкурсі на зайняття вакантної посади, перемога в такому конкурсі не призводила до автоматичного виникнення правовідносин публічної служби між сторонами, через що покликання на порушення його прав на працю, мирне володіння майном є голослівним.

Рекомендація конкурсної комісії про призначення переможця конкурсу на відповідну посаду не носить імперативного (зобов'язуючого, абсолютного) характеру для керівника відповідача прийняти на відповідну посаду такого переможця конкурсу (тобто, така рекомендація надає лише право призначити на посаду, однак не є незаперечною обставиною, за наявності якої відповідач повинен винести рішення про прийняття на публічну службу).

В спірних правовідносинах, після завершення конкурсу відбулися зміни статусу ДБР і його штатної структури, що призвели до скорочення посади, на яку претендував позивач як переможець конкурсу.

При цьому, діюче законодавство, яке стосується діяльності ДБР, не визначає механізму працевлаштування переможців конкурсу, які стосувалися вже скорочених посад.

ЄСПЛ у п.74 рішення від 20.05.2010р. у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia) вказав, що на державні органи покладено обов'язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і в цілому сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Отже, судовий орган не може самостійно визначати такий порядок в судовому рішенні, вирішуючи судовий спір по суті, оскільки суд уповноважений лише вказати на той механізм (чи ті механізми), які визначив сам законодавець.

Також, суд критично ставиться до доводів позивача щодо наявності «Законних очікувань» з огляду на наступне.

Законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

Поняття «законних очікувань» конкретно не визначене жодним правом, але практика застосування даного концепту національними судами (зокрема Англії та Німеччини) та наднаціональними (міжнародними) судовими органами дозволяє відмежувати законні очікування від власне очікувань (у значенні надій, бажань, прагнень психологічного чи етичного характеру), а також від прав (в юридичному значенні). Останнє важливо з огляду на те, що «законні очікування» не ґрунтуються на якихось конкретних юридичних правах та не створюють таких прав, хоча, без сумніву, породжують юридичні наслідки (зокрема, таким наслідком можна вважати відповідний правовий захист).

У західній доктрині концепт законних очікувань зіставляють ще з одним принципом європейського адміністративного права, а саме із принципом послідовного дотримання (втілення) владою раніше означеного політичного курсу (the principle that policy must be consistently applied). Вказаний принцип є схожим з юридичною визначеністю, і навіть може розцінюватись як її аспект в частині очікуваної (прогнозованої) поведінки публічної адміністрації.

Однак, принцип слідування раніше означеному політичному курсу сам по собі є достатньою підставою для відповідного правового захисту особи, тому встановлення факту наявності в особи законних очікувань, рівно як і апелювання до юридичної визначеності, в цьому випадку не має місця в правозастосовній практиці судів.

Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо ґрунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Справа «Белане Надь проти Угорщини» (CASE OF BELANE NAGY V. HUNGARY), заява № 53080/13, від 13.12.2016, «.. - необхідно, щоб правомірне очікування мало конкретний характер, аніж просто надія, в його основі повинні знаходитись норма права або правовий акт, наприклад, рішення суду. Надію на те, що право власності, яке давно припинене, може бути відновлено, не можна вважати «власністю», так само як і право вимоги у разі настання певної умови, яке втратило свою дію, внаслідок того, що дане право не було виконане. Не можна сказати, що виникає «правомірне очікування», коли є спір відносно правильного тлумачення та застосування національного законодавства, внаслідок чого, в задоволенні вимог заявника відмовляють національні суди. Разом з цим «майном» може вважатись майновий інтерес, визнаний законодавством держави, навіть якщо в деяких випадках він може бути припинений [§ 75].

-необхідність національної правової основи на якій ґрунтується майновий інтерес, їх загальний характер може бути узагальнений у наступний спосіб: для визнання «майна» у формі «законного очікування», заявник повинен мати здійснюване право, яке, якщо застосувати принцип, викладений у пункті 52 рішення Великої Палати в справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) не може суперечити суттєвому майновому інтересу, який достатньою мірою встановлено національним законодавством [§ 79].

З огляду на встановлене суд приходить до висновку, що «законне очікування» не може виникнути, коли є спір відносно правильного тлумачення та застосування національного законодавства (встановленої процедури).

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 /для листування: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 , телефон: НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

Державне бюро розслідувань - адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032, електронна адреса: info@dbr.gov.ua, телефон: НОМЕР_4

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Попередній документ

95173323

Наступний документ

95173325

Інформація про рішення:

№ рішення:	95173324
№ справи:	420/3946/20
Дата рішення:	26.02.2021
Дата публікації:	05.09.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто у касаційній інстанції (15.09.2021)
Дата надходження:	08.05.2020
Предмет позову:	визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

10.06.2020 12:00	Одеський окружний адміністративний суд
23.06.2020 16:00	Одеський окружний адміністративний суд
09.07.2020 16:00	Одеський окружний адміністративний суд
21.07.2020 10:00	Одеський окружний адміністративний суд
28.08.2020 14:00	Одеський окружний адміністративний суд
22.09.2020 14:30	Одеський окружний адміністративний суд
06.10.2020 14:30	Одеський окружний адміністративний суд
20.10.2020 10:30	Одеський окружний адміністративний суд
28.01.2021 11:30	Одеський окружний адміністративний суд
16.02.2021 14:30	Одеський окружний адміністративний суд
15.04.2021 13:00	П'ятий апеляційний адміністративний суд
13.05.2021 13:00	П'ятий апеляційний адміністративний суд
15.09.2021 00:00	Касаційний адміністративний суд