Справа № 420/11674/20
25 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2020 року № 481 «ОС», поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якій просила: визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 26.10.2020 року № 481 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області; поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді; стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (вираховуючи строк з 27.10.2020 року, тобто дати наступної після винесення оскаржуваного наказу про звільнення по дату поновлення на посаді (тобто день винесення рішення у разі задоволення позовних вимог) та допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах строку за один місяць.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 працювала на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Призначення ОСОБА_1 на займану досаду відбувалося 11.11.2019 році відповідно до вимог і в порядку передбаченому Законом України «Про державну службу» в редакції яка діяла на час призначення. З 26.10.2020 року ОСОБА_1 не виконує свої посадові обов'язки через тимчасову втрату працездатності (перебуває на лікарняному), що підтверджується листком непрацездатності. На електронну пошту Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 26.10.2020 року (по обіді) надійшов електронний лист у вкладенні до якого містився Наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 481 «ОС» від 26.10.2020 року про звільнення позивача з займаної посади 26.10.2020 року відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1-1 ч.1 ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу». Позивач вважає, що Наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 481 «ОС» від 26.10.2020 року про звільнення ОСОБА_1 26.10.2020 року з займаної посади є незаконним, протиправним, прийнятий з порушенням процедури звільнення особи, яка перебуває на лікарняному (в частині ознайомлення, надання копії наказу про звільнення, розрахунку, отримання трудової книжки, підписав актів приймання-передавання майна, що передбачено Кодексом законів про працю України та Закону України «Про державну службу»), а отже є таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2020 року № 481 «ОС», поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що 26.03.2020 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Держархбудінспекції. Наказом Держархбудінспекції від 26.10.2020 року № 481 «ОС» відповідно до п.4. ч.1 ст.83, п.1-1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону ОСОБА_1 звільнено 26.10.2020 з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у зв'язку з ліквідацією Держархбудінспекції. Таким чином, відповідач вважає, що Наказ Держархбудінспекції від 26.10.2020 року № 481 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади було складено та видано обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 проходила публічну державну службу в Державній архітектурно-будівельній інспекції України на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області з 11.11.2019 року.
26.03.2020 року ОСОБА_1 під підпис була попереджена про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 26.10.2020 року № 481 «ОС» ОСОБА_1 головний інспектор будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області була звільнена 26.10.2020 року із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України на підставі попередження про наступне звільнення від 26.03.2020 року.
Відповідно до п.1 Положення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 року № 294 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 року № 219, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Згідно з п.2 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України Держархбудінспекція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з положеннями ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів. На державних службовців поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
За приписами п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Відповідно до ч.5 ст.87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 року № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» було вирішено: 1. Ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію. 2. Утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій. 4. Установити, що: забезпечення діяльності Державної сервісної служби містобудування у 2020 році здійснюється в межах видатків, передбачених Державній архітектурно-будівельній інспекції; надання адміністративних послуг у сфері містобудування з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг здійснюється з дати, визначеної держателем Єдиного державного веб-порталу електронних послуг. 5. Утворити комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції. Затвердити головою зазначеної комісії заступника директора департаменту - начальника відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції ОСОБА_2 . Голові комісії: затвердити персональний склад комісії; забезпечити здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції; поінформувати у шестимісячний строк Кабінет Міністрів України про результати проведеної роботи. 6. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються. 7. Міністерству розвитку громад та територій в установленому порядку подати у місячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до актів законодавства змін, що випливають із цієї постанови, та привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.
Як вже було зазначено судом вище, 26.03.2020 року позивач була попереджена про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу і наказом від 26.10.2020 року № 481 «ОС» була звільнена з 26.10.2020 року на цій підставі із займаної посади.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України перебуває в стані припинення з 20.03.2020 року.
Посилання позивача, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам до офіційних документів, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 26.10.2020 року № 481 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст.83 та п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Під час розгляду справи суд не встановив наявність інших підстав для поновлення позивача на роботі.
З матеріалів справ вбачається, що відповідно до листка непрацездатності АДН № 354334 з 26.10.2020 року по 30.10.2020 року позивач перебувала на лікарняному.
Згідно з положеннями ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до положень ст.36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; 7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами. У випадках, передбачених пунктами 7, 7-1 і 7-3 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 року по справі № 205/4196/18 відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень частини третьої статті 40 КЗпП України, визначивши, що гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України щодо неможливості звільнення у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення працівника, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що оскільки позивач звільнений відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для його поновлення на роботі. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 22 березня 2017 року (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 8 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18).
Верховний Суд в постанові від 18.03.2020 року по справі № 823/1455/17 зазначив, що наявність самого лише факту винесення відповідачем оскаржуваного наказу у період тимчасової непрацездатності позивача не є достатньою підставою для поновлення його на роботі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача на працю є зміна дати звільнення зі служби в поліції відповідно до приписів частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту із зазначенням дати звільнення зі служби - наступного робочого дня, після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, тобто 13 червня 2017 року.
Разом з цим, як вже було зазначено судом вище, з 26.10.2020 року позивач була звільнена з публічної служби, а тому вона вважається такою, що з 26.10.2020 року вже не працює на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
У урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що звільнення позивача відбулося у період її тимчасової непрацездатності.
Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 37471912) про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2020 року № 481 «ОС», поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко