25 лютого 2021 року м.Київ №320/13176/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у припиненні виплати пенсії ОСОБА_1 за віком з 01.07.2016 по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у відмові виплати ОСОБА_1 заборгованої пенсії за віком з 01.07.2016 по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заборговану, з 01.07.2016 року по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019, пенсію за віком з врахуванням всіх належних перерахунків за цей період негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області згідно пункту 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі трьох відсотків заборгованості за кожен день прострочення виплати пенсії негайно після проголошення судового рішення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача з серпня 2015 року. У періоди з липня 2016 по жовтень 2018 року та з травня 2019 по жовтень 2019 відповідач припиняв здійснення виплати пенсії через відсутність у нього рахунку у ПАТ "Державний ощадний банк України" та за відсутністю у Єдиній інформаційній базі даних про нього як внутрішньо переміщеної особи. В подальшому відповідач відновив виплату пенсії, проте заборгованість за вказані періоди залишилась не виплаченою.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушують вимоги Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).
Ухвалою суду від 28.12.2020 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданий 17.03.1998 Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області.
Позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області як пенсіонер та йому призначена пенсія за віком довічно з 16.087.2006, що не заперечується відповідачем та підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується відповідною довідкою Управління соціального захисту населення Києво-Святошинського району Київської області від 12 серпня 2015 року №3244-6294, згідно з якою позивач має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 та фактичне проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Місце реєстрації позивача включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач припиняв йому виплату пенсії у періоди з 01.07.2016 по 31.10.2016 та з 01.05.2019 по 31.10.2019.
На звернення позивача щодо підстав припинення здійснення пенсійних виплат у зазначені періоди, відповідач надав відповідь 09.04.2019 №233/С-01, у якій зазначив, що позивач перебуває на обліку відповідача з 01.09.2014. Виплати пенсії проводилась щомісячно на особистий рахунок позивача, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк". Постановою КМУ від 05.11.2014 №637 за змінами внесеними КМУ від 14.03.2016 №167 було визначено, що починаючи з 01 липня 2016 виплати пенсій, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". У зв'язку з цим виплата пенсії з 01.07.2016 була припинена. У листопаді 2018 року відповідач поновив позивачеві виплату пенсії на особистий рахунок позивача, відкритий у ПАТ "Державний ощадний банк України". Відповідно до п.15 постанови КМУ від 25.04.2018 №335 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого Порядку, який розроблений і погоджується КМУ. У зв'язку з цим доплата за період з 01.07.2016 по 31.10.2018 облікована та буде виплачена після погодження вищевказаного Порядку.
Також, листом від 09.10.2020 №1000-0217-8/82836, відповідач повідомив позивачеві, що відповідно до абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 - суми пенсій, які невиплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До визначення окремого порядку, кошти, які не виплачені за період з 01.05.2019 р. по 31.10.2019 р. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18) про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі було прийнято рішення від 03 травня 2018 року (залишене без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.18 р.).
Як зазначено у вказаному рішенні, висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Відповідно до вказаного рішення висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
Таким чином, враховуючи вказані ознаки та їх наявність у адміністративній справі № 200/13933/19-а, судом встановлено, що дана справа є типовою та такою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18)
Суд зазначає, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1, абз. 10 ч. 2 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначені статтею 49 Закону № 1058.
Згідно вказаної норми виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідачем не надано суду доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії позивачу.
Відсутність обставин, вказаних у п. п. 1, 2, 4 ч.1 ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача відповідачем не заперечується також й не заперечується наявність невиплаченої заборгованості з пенсійних виплат позивача за періоди з 01.07.2016 по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019.
Суд зазначає, що враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі - Закон № 1706).
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови КМУ № 509 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно п. 1 Постанови КМУ № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Доказів скасування дії довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів правомірності припинення виплати пенсії позивачу відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 2 КАС України, встановив, що відповідач, не виплативши позивачу пенсію за періоди з 01.07.2016 до 31.10.2018, з 01.05.2019 по 31.10.2019 діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вищевказана бездіяльність відповідача є протиправною, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Суд зазначає, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.
Доказів прийняття рішень про припинення виплати пенсії позивачу чи вчинення саме активних дій щодо припинення виплат суду не надано.
Отже, у даних спірних правовідносинах мали місце не дії відповідача а його бездіяльність, у формі невиплати позивачу пенсії за певний період.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є повноваження прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.07.2016 року по 31.10.2018, з 01.05.2019 по 31.10.2019, та зобов'язання відповідача виплатити заборгованість з пенсії, яка виникла у зазначений період з урахуванням належних перерахунків та фактично виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсію негайно, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії, суд зазначає наступне, що відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавча визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, у суду немає підстав вважати, що відповідач не буде нараховувати та виплачувати пенсію у майбутньому, а отже вимога позивача в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки вона є передчасною.
Крім того, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі трьох відсотків заборгованості за кожен день прострочення виплати пенсії негайно після проголошення судового рішення на підставі п.5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", з огляду на наступне.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктами 3 та 4 ст.1 цього ж Закону визначено, що виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар.
А відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Водночас, пенсійні правовідносини за віком виникають на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», адже існування суб'єктивного права на отримання пенсії за віком полягає у дотриманні відповідних умов, передбачених законодавством, вони носять довічний характер та надаються за минулу трудову діяльність у разі сплати страхових внесків.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Таким чином, пенсійне правововідношення за віком - це правовідношення, що виникає на підставі рішення органу Пенсійного фонду України, в якому один, забезпечувальний суб'єкт, що наділений спеціальною правосуб'єктністю реалізовує своє право на регулярне (щомісячне) отримання пенсії за віком за рахунок коштів Пенсійного фонду, сплативши попередньо страхові внески до нього, а інший суб'єкт, що забезпечує - зобов'язаний виплачувати йому пенсію за віком у визначеному розмірі відповідно до вимог законодавства.
Відтак, на підставі аналізу вищевказаних правових приписів, можна зробити висновок, що п.5 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів" не може бути застосований до спірних правовідносин та не може бути підставою для здійснення стягнення з Пенсійного органу пені за кожен день прострочення виплати пенсії.
Крім цього, у позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.
Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вигляді подання суду відповідного звіту є правом, а не обов'язком суду.
Крім цього, відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ст. 382 КАС України.
Згідно частин 1-5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При звернення до суду, позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується копією квитанції від 25.12.2020 №72706861.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, судового збору в розмірі 420,40 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області(код ЄДРПОУ 22933548), що полягає у припиненні ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) виплати пенсії за віком у періоди з 01.07.2016 по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548), що полягає у відмові виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованої пенсії за віком за періоди з 01.07.2016 по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) пенсію за віком в повному обсязі за періоди з 01.07.2016 року по 31.10.2018 та з 01.05.2019 по 31.10.2019, з врахуванням всіх належних перерахунків та фактично виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.